Свідчення

Життя вміщається в наплічник. Пішки до Ассізі

23 Січня 2020, 17:11 983

Разом зі своїм нареченим Інес пройшла пішки від Нижньої Австрії до італійського міста Ассізі. Це розповідь Інес про досвід двомісячного паломництво, яке наречені здійснили лише з 11 кг багажу. Переклад надає Vatican News.

Ось нарешті перед нами височіє базиліка святого Франциска в Аззісі. Цьому передували 53 дні подорожі з Австрії до центральної Італії: 1300 км ми подолали пішки, 300 км — поїздом, автобусом і канатною дорогою. Ми дійшли до мети нашого паломництва. І відчуття було… ніяким. Звісно, ми були задоволені, що нарешті прибули до місця призначення; але не було якогось великого почуття полегші. Трохи збентежені, ми спостерігали за людьми, які того недільного ранку робили селфі перед базилікою. В той момент ми усвідомили, що нашою справжньою метою було внутрішнє паломництво.

 

 

Паломництво розпочалося на порозі рідного дому

Наша подорож розпочалася два місяці перед тим: після закінчення університету нам обом було справді необхідне свіже повітря та спорт, бо написання дипломної роботи змусило довгі тижні сидіти за книжками. Крім того, ми хотіли присвятити трохи часу тому, щоб краще пізнати самих себе та одне одного.

Паломництво розпочалося біля дверей мого дому. Ми вирушили в дорогу відразу після сніданку. План подорожі уклали самі, поєднуючи відрізки вже наявних маршрутів, таких як Шлях святого Якова, Римський шлях, Шлях святого Антонія та Ассізький шлях.

 

Іноді ми переходили через ліси й поля, але часто і через населені пункти. Тут ми в середньовічному містечку Раттенберзі (Тіроль, Австрія).

 

Крок за кроком

Замість дати собі час на те, щоби повільно звикнути до тягаря наплічників, першого дня ми пройшли аж 28 км. І це всередині серпня при полудневій спеці без сонцезахисних кремів та головних уборів! Увечері, очевидно, — головний біль, нудота, біль у м’язах та мозолі на ногах. Наступного дня нам заледве вдалося пройти 15 км.

 

«Якщо щодня ти робитимеш навіть маленький крок, то раніше чи пізніше дійдеш до мети».

Але потім ми зрозуміли, що з часом усе ставало легшим, тіло повільно звикало до навантаження. Ми також усвідомили, що якщо щодня долати навіть маленький відрізок шляху, роблячи час від часу навіть одноденну перерву, але не відступаючи назад, то раніше чи пізніше можна дійти до мети.

 

 

Досвід, що пронизує до глибини

На шляху до Ассізі багато монастирів відчинили нам свої двері, де ми змогли зупинитися на нічліг. Так ми познайомилися з різними згромадженнями. Часто спали також у наметі, а одного разу навіть у чотиризірковому готелі, бо не могли знайти іншого місця.

 

«Не знати про те, де ти спатимеш сьогодні увечері, — це досвід, що пронизує тебе до глибини».

Зранку скручуєш свій спальний мішок і не знаєш, де будеш його розстеляти ввечері: цей досвід справді важкий, він пронизує до глибини.

 

 

Особливі зустрічі

«Ти зустрів Бога під час паломництва?» — в той час це запитання, яке поставили моєму нареченому, здавалося мені кумедним. Але сьогодні я б відповіла: «Так, у створінні, яке перехоплює дух, та в багатьох людях, які гостинно нас прийняли, як, наприклад, пані Клара».  

 

Пані Клара відчинила нам двері свого дому. На цій фотографії вона разом із Рене перед її будинком.

Того дня ми перейшли широку й темну долину і не знали, де будемо ночувати. Раптом побачили на дорозі жінку на велосипеді. Пояснивши, хто ми такі, запитали її, чи можемо встановити свій намет на її території.

Спочатку пані Карла була дуже обережною: замикала двері свого дому, навіть коли віддалялася тільки на декілька метрів. Але, побачивши наші спроби спекти хліб на вогні, вона принесла нам булочки, помідори зі свого городу, оливкової олії та літр молока на сніданок.

Одна австрійська сестра-францисканка пригостила нас сніданком, ніби ми були з благородного роду. Селянка Анна пояснила, як виробляє масло, а Франческо, кухар-волонтер у гостелі для паломників, дав нам скоштувати ґраппи, яку приготувала його сестра.

 

 

Після завершення паломництва починається справжнє паломництво

Паломництво змінило нас, міцно об’єднало, допомогло усвідомити наші обмеження та навчило зростати. Завдяки йому ми пізнали Церкву в Австрії та Італії. По дорозі змінювалася форма штампів, які нам ставили в «паспортах паломника» у тих місцях, де ми зупинялися на нічліг. Коли ми спали в наметі, то не отримували штампа, але зате в хостелах паломників на Ассізькому шляху нам ставили особливі штампи.

 

Штамп францисканської базиліки на доказ прибуття до Ассізі

Завершення паломництва залишає слід меланхолії, хоча справжнє паломництво щойно починається, але вже без штампів…

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: