Погляд

Духовне Причастя — практичні поради

31 Березня 2020, 15:13 2890 КАІ

«У нинішній ситуації, коли багато католиків не можуть приступити до сакраментального Святого Причастя, душпастирі мають заохочувати парафіян до духовного Причастя».

Що таке духовне Причастя і як ми маємо його переживати — пояснює отець Іреней Мрочковський, професор богословських наук, спеціаліст із моральної теології та етики.

В умовах пандемії коронавірусу та неможливості для вірних приступити до сакраментального Святого Причастя ми повертаємося до дискусії про духовне Причастя. Принагідно можна і треба пояснювати про зв’язок духовного Причастя з Таїнством Євхаристії та розрізняти «духовне Причастя» і «прагнення Святого Причастя».

 

Зв’язок духовного Причастя з Таїнством Євхаристії

Почнімо з певного парадоксу. З одного боку, численні сучасні католицькі публіцисти повторюють, що духовне Причастя — це «стара, напрацьована століттями духовна практика, яка спирається на віру та любов». З іншого боку — про неї немає згадки в Катехизмі Католицької Церкви; ми не знайдемо також такого терміну в матеріальному покажчику документів Другого Ватиканського Собору.

Той, хто хоче послатися на соборне навчання, цитує зазвичай «Декрет про Пресвяту Євхаристію» (1551) Тридентського Собору. Отці цього Собору говорять у ньому про духовне Причастя в контексті Євхаристії та згадують його поряд із двома іншими способами прийняття цього Таїнства: перший — недостойний, коли таїнство приймають у стані гріха; другий — духовний, тобто через прагнення: «жива віра, яка діє через любов» (Гал 5,6); і третій — коли Пресвяте Таїнство приймається і духовно, і сакраментально.

Отці Тридентського Собору найбільше цінують третій спосіб, коли людське прагнення, оживлене вірою та любов’ю, поєднується з Таїнством. Зв’язок Євхаристії з «духовним прагненням», як підкреслює Собор, стає очевидним у сучасній теології Таїнств, яка використовує християнський підхід: людини і символу. В цій теології не лише інтегровано всі аспекти Євхаристії (жертва, реальна присутність, таїнство), а й підкреслюється важливість особистого віддання учасника Євхаристії Богові. Духовно-релігійний аспект переживання Євхаристії полягає в тому, що, як підкреслює Г.Л.Мюллер, «у консекрованих знаках хліба й вина віруючий з’єднується з людською природою Ісуса Христа. Це — реальний символ Божествено-людського спілкування, яке сягає спільноти Триєдиного Бога».

У цьому — джерело «зв’язку, єдності, союзу, близькості» християнина з Христом, тобто «духовної причасності». Так його переживали святі, від Отців Церкви (Григорій Нисський, Йоан Златоуст, святий Августин) до св.Терези від Ісуса, св.Альфонса ЛІґуорі або св.Йона Павла ІІ. Останній писав: «У Євхаристії знаходять свій кінець усі людські бажання, адже тут ми отримуємо Бога, і Бог входить у досконалу єдність із нами. Саме тому треба плекати в душі постійне прагнення Таїнства Євхаристії. Так зародилася практика “духовного Причастя”, яка споконвіку укоренилася в Церкві і до якої заохочують святі вчителі духовного життя» (Йоан Павло ІІ, Енцикліка «Ecclesia de Eucharіstia», п.34).

Сьогоднішні проблеми з розумінням духовного Причастя виникають через раціоналізм сучасної культури та брак сакраментальної чутливості у багатьох вірних. Духовність у пересічного споживача масової культури асоціюється з чимось езотеричним, внутрішнім, іноді з емоціями, в найкращому разі — з раціональністю і свободою людини. З іншого боку, ми не завжди можемо пояснити вірним зв’язок Таїнства з тілесністю людини. Щодо цього висловлював жаль Йоан Павло ІІ у своїх «Катехезах по середах», присвячених «теології тіла». Бо якщо християнин не переступив банального розуміння духовності й на додачу підозріло сприймає свою тілесність, він буде не здатний переживати духовне причастя.

Коли немає змоги брати участь у Євхаристії, духовне Причастя живиться тугою за нею. «Ефективність» духовного причащання залежить від ступеню туги. Якщо вона щира і гаряча, то може провадити до містичної єдності з Євхаристійним Ісусом, про що розповідають життя святих, наприклад, Станіслава Косткі. Якщо туга перемішана з сумнівами, літеплістю духа, браком молитви — плоди її будуть мізерні.

Духовне Причастя містить три акти: акт віри в реальну присутність Ісуса Христа у Євхаристії; акт любові, скерованої до Ісуса, та акт прагнення особистої зустрічі з Ісусом. Зв’язок духовного Причастя з Євхаристією добре ілюструє уривок із Євангелія про учнів, що йдуть до Емауса. Втікаючи з Єрусалима, вони почувалися розчарованими і водночас тужили за Ісусом. У їхніх серцях жила найважливіша згадка про пережиту з Учителем Останню Вечерю. Коли вони впізнали Його при «ламанні хліба», їм пощастило пізнати плоди духовного Причастя в безпосередній близькості зі Спасителем. Можна припустити, що після тієї Євхаристії вони вже чудово знали, що таке духовне Причастя. Його плоди залежать від євхаристійної пам’яті й туги за Ісусом із Горниці, Голготи й великоднього світанку.

За такого розумінні духовне Причастя, коли немає змоги взяти участь у Євхаристії, можна плекати як одну з форм євхаристійної духовності, наприклад, під час адорації Пресвятих Дарів. Про це писав Йоан Павло ІІ в енцикліці «Ecclesia de Eucharіstia»: «Прекрасно залишитися з Ним і як улюблений учень покласти голову Йому на груди (пор. Йн 13,25), відчути дотик нескінченої любові Його Серця. Якщо християнство має відрізнятися у наш час насамперед мистецтвом молитви, то як не відчувати оновленої потреби затриматися довше перед Христом, присутнім у Пресвятих Дарах на духовній розмові, на тихій адорації в поставі повної любові? Скільки разів, мої дорогі браття й сестри, я переживав це і отримав завдяки цьому досвіду силу, втіху та підтримку!» («Ecclesia de Eucharіstia», п.25).

 

Прагнення Святого Причастя

У сучасній дискусії про духовне Причастя з’явилася тенденція не обумовлювати його станом освячувальної благодаті. Як наслідок, духовне Причастя могли би приймати, наприклад, люди, які живуть у несакраментальних зв’язках. Таку позицію представляє зокрема німецький кардинал Пауль Йозеф Кордес, що описує духовне Причастя як стан душі, якого неможливо оцінити правом. Якщо канонічне право забороняє особам, які живуть у несакраментальних зв’язках, приступати до Святого Причастя сакраментально, то це не означає, що вони не можуть плекати «прагнення повної єдності з Христом», яке сам кардинал ототожнює з духовним Причастям.

Натомість архієпископ Станіслав Ґондецький має іншу думку. На Синоді 2014-2015рр. він підкреслив, що духовне Причастя можуть приймати ті, хто перебуває у стані освячувальної благодаті, якщо переслідування, брак священників або фізичні труднощі не дозволяють приступити до сакраментального Святого Причастя. Архієпископ розрізняє «повну туги щиру молитву» розлучених, які живуть у нових зв’язках, від «духовного Причастя», яке передбачає стан освячувальної благодаті. Треба відзначити, що обидва поняття зустрічаються в адгортації «Sacramentum caritatis» Бенедикта XVI: «Навіть коли неможливо приступити до сакраментального Причастя, участь у Святій Месі обов’язкова, важлива і плідна. В цій ситуації добре буде плекати прагнення повної єдності з Христом, за допомогою, наприклад, духовного Причастя, про яке нагадує Йоан Павло ІІ і до якого заохочують святі вчителі духовного життя» (Рим 2007, п.55).

Святі вчителі духовного життя інтерпретували духовне Причастя в контексті освячувальної благодаті. Отже, необхідно розрізняти «духовне Причастя» і «прагнення єдності з Христом», яке плекають люди, що не можуть брати участі в сакраментальному Святому Причасті.

Однак, незалежно від традиційного розуміння духовного Причастя, настав час присвятити більше уваги «прагненню єдності з Христом», що його відчувають ті, які живуть у несакраментальних зв’язках. До цього нас закликає Папа Франциск і надихає теологія Божого Милосердя та суспільні структури гріха, відображені у соціальному вченні Церкви. Бог торкається благодаттю покаяння також людей, які не можуть знищити структури зла в собі й навколо себе. Навіть якщо сакраментальне розрішення неможливе — не можна недооцінювати глибини духовної туги, так само, як не можна недооцінювати плодів сакраментального очищення.

 

Духовне Причастя під час пандемії

З душпастирського погляду, важливо, щоб католики під час пандемії відновили в собі потребу в духовному Причасті. Це духовний процес між повною тривоги людиною та Милосердним Богом. Обставини, які створює стан пандемії, разом із неможливістю приймати сакраментальне Причастя, мають збудити «євхаристійну тугу» у наших вірних. Це також можна назвати євхаристійним постом, який повинен очищувати від проявів рутини, поверховості чи — не дай Боже — негідного способу прийняття Святого Причастя.

Духовне Причастя під час пандемії має на міру сил єднатися з адорацією Пресвятих Дарів. Наведене вище свідчення Йоана Павла ІІ підказує, де в часи непевності й страху шукати полегшення, надію та християнську мужність. Наслідком духовного Причастя, яке переживаємо на адорації, може бути досвід безкінечної любові Ісусового Серця. «Літанія до Серця Ісуса та Акт жертвування Ісусовому Серцю», якими зазвичай ми молимося в перші п’ятниці місяця, можуть стати молитвами, що пробуджують спрагу духовного причастя.

Фактично найчастіша нагода пережити духовне Причастя під час нинішньої пандемії — це участь у Святій Месі, яку транслюють медіа. Також можна духовно єднатися зі Святою Месою, яку відправляють у встановлений час у парафіяльному храмі. Телебачення й радіо дають змогу не тільки слухати Боже Слово і проповідь, а й екзистенційно переживати всю Святу Месу. До релігійної трансляції треба приготуватися внутрішньо і зовнішньо, тобто вимкнути телефон, навести лад у кімнаті, не кажучи вже про релігійні знаки. Перед Службою Божою можна помолитися одну з улюблених молитов перед Причастям, а під час його роздавання в храмі впокоритися перед Ісусом, визнати свою любов до Нього і прийняти в душу.

Якщо ви хочете прийняти духовне Причастя не під час радіо- чи телетрансляції, то зробіть це в усамітненому місці, наприклад, у кімнаті, де в цей час нікого немає. Це допомагає зосередитися і забезпечує інтимність зустрічі з Ісусом. Якщо маєте час, то включіть духовне Причастя в домашнє богослужіння з актом жалю та визнанням віри в присутності Ісуса в Пресвятих Дарах. Молитва «Отче наш» допоможе прийняти поставу Божої дитини і відкрити серце для Ісуса Христа. Слова, якими запрошуємо Господа, мають бути простими, щирими, гарячими.

Такими словами і з відкритим серцем можна приймати Ісуса в духовному причасті будь-яку кількість разів, у будь-який час і в будь-якому місці, зокрема під час пандемії. Також відповідною причиною може бути загроза вашому життю, страждання людей і прохання про суспільну солідарність або благодійну чуйність католиків. Плодами духовного причастя можуть скористатися всі. Святий Франциск Сальський висловив це з властивою йому точністю: «Є два види людей, які повинні часто спілкуватися з Богом: досконалі, щоби стати ще досконалішими, та недосконалі, щоби стати досконалими; сильні, щоб не ослабнути, і слабкі, щоби стати сильними».

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com zlib project Immediate Unity