Ісус, приходячи до нас під видом хліба, не змінює властивостей цього хліба: Гостія виглядає як хліб, смакує як хліб і здатна переносити віруси — як хліб. Якщо мінімалізуємо контакт між рукою священика і вустами причасників, ризик інфікування буде сильно зменшений.
Зустріч Ісуса з жінкою з Самарії стала для Нього нагодою пояснити їй значущість проблем, із якими вона бореться, і допомогти у пошуках найкращих розв’язань та пошуку відповідей, які можуть зробити так, що вона перестане прагнути і скуштує «живої води». Це була звична людська дія: начерпати води. А Ісус перетворив її на катехезу… бо Бог саме так діє — використовує наші людські контексти, щоби схилити нас до глибшої задуми і роздумів.
Безсумнівно, такою нашою, людською ситуацією, в якій ми повинні себе запитати про сенс нашого життя й віри, є сучасна пандемія і ширення коронавірусу. Дозвольте в цьому контексті сформулювати три важливі, на мою думку, моменти.
По-перше, безумовно це не так, що Бог карає нас вірусом за гріхи. По деяких місцях останнім часом стали з’являтися заклики до покути, щоб перепросити Бога, і тоді вціліємо, або моралізаторські повчання, що через наше беззаконня Богові нарешті урвався терпець і Він зіслав вірус. Такі тези — гра на емоціях, шарлатанство з ознаками єресі, і це не має нічого спільного з Богом, у якого вірять християни. Ми віримо в Бога, який нас любить, любить більше, ніж батьки люблять своїх дітей, тож Він не міг би повбивати нас на покарання, навіть за найтяжчі провини. Ті, хто думає про коронавірус у категоріях кари за гріхи, мають у голові образ Бога-суворого судді, який нищить неслухняних підлеглих. Це не є Бог милосердний, отож це не Бог, про якого говорив Ісус. Наш Бог дивиться з любов’ю на наші драми й хоче нас підтримувати в зіткненні з ними. Підтримує через добрі натхнення в умах людей, які борються з хворобою, підтримує через пробудження в серцях чутливості до потреб інших та зміцнює у знесенні труднощів. То не Бог є «автором» коронавірусу!
По-друге, Бог шанує свободу, яку дав світові. Він від початку обіцяв, що не буде від цього дару відступатися і, попри наші драми, не забере у нас свободи. І Він дотримується обітниці, хоч нерідко ми би й хотіли, щоб Він її проігнорував!
Французький філософ Домінік Ламбер назвав цей стан автономністю світу й ілюстрував притчею про блудного сина. Він каже, що Бог — як батько з Ісусової притчі — дав частину майна синові: обдарував світ необхідними дарами і дозволяє йому розвиватися. Як згаданий батько не втручався безпосередньо, коли син погано розпоряджався добром, так і Творець не втручається безпосередньо в проблеми, яким ми протистоїмо. Це, однак, не означає, що Йому байдуже. Як батько щодня чекав на повернення сина, так і Бог готовий приймати нас завжди, коли ми тільки захочемо до Нього звернутися. Але це прийняття не має характеру відбирання нам раз дарованої автономії.
В контексті боротьби з коронавірусом це означає, що Бог не знищить хворобу безпосереднім рішенням, оскільки це було би втручанням на рівні законів біології, а отже — порушенням раніше даної обітниці. Коли ми звертаємося до Нього, Він підтримує нас у боротьбі з проблемами, але їх безпосереднє розв’язання залишає нам. Він може надихати наші зусилля, але ніколи їх не замінить. Це перший висновок, але є і наступні.
Якщо Бог не змінює законів біології, то ходження до церкви, приступання до Таїнств, віра самі по собі не вберігають нас від вірусу. В церкві можна заразитися так само, як у ресторані чи в поїзді, тому обмеження участі вірних на Месах це вельми розсудливий крок. Про те, щоб залишатися вдома, говорять лікарі, а також єпископи, тож не будьмо мудрішими за експертів.
Якщо хтось прийшов до храму і приступає до Святого Причастя — прошу категорично приймати його на руку, а не до уст. Ісус, приходячи до нас під видом хліба, не змінює властивостей цього хліба: Гостія виглядає як хліб, смакує як хліб і може переносити віруси, як хліб. Окрім того, рука — анітрохи не менш гідна частина нашого тіла, ніж язик, а приймання Причастя до уст — не набагато побожніше, ніж на руку. Причастя до уст — це тільки форма традиції, призвичаєння і практичне рішення, але не теологічна вимога. У цей проблемний час не тільки можна, але й треба відмовитися від цієї традиційної форми. Якщо хтось упреться й не захоче приймати Причастя тільки на руку, то я би просив узагалі не підходити до Причастя в такому разі, а збудити в собі прагнення і прийняти Христа духовно. Однак я сподіваюся, що таких упертих не буде. Таїнства — це не магічний обряд з обов’язковим порядком і формулами, яких мусимо дотримуватися, а Бог — не маг або чародій.
По-третє, Бог присутній не тільки по храмах і в Святому Причасті, але і в іншій людині. Це той самий Ісус, а усвідомлення цього факту має нас мотивувати до практикування любові до ближнього. У межах виконання цієї заповіді любові дуже просимо дотримуватися всіх правил, пов’язаних із боротьбою з вірусом, уникати непотрібних зустрічей, а зокрема і вже згаданих зустрічей у храмі — бо вони на сьогодні насправді не найнеобхідніші. Це не час для такого типу маніфестації нашої віри, це час для особистої молитви удома. Якщо хтось не боїться за себе і йому це неважливо, то нехай подумає про тих, кого він може заразити, і залишиться вдома, мотивований любов’ю до ближнього.
*
Отець Адам Вонсек — священник Бєльсько-Живецької дієцезії, доктор фундаментальної теології, викладач в Інституті фундаментальної теології, екуменізму та діалогу в Папському університеті Йоана Павла ІІ (Краків), співпрацівник Коперніканського центру інтерлисциплінарних досліджень Ягеллонського університету.
фінансово.
Щиро дякуємо!
