У римо-католиків триває Страсний Тиждень. Це час особливих приготувань до спомину найважливішої події в історії Спасіння. Чи не вперше з часів гоніння християн урочистості Святого Пасхального Тридення, як і сама Резурекція, не будуть публічними і відбуватимуться за зачиненими дверима храмів.
Своїми роздумами, як в умовах суворого карантину, в умовах ізоляції та підвищеної тривожності все ж глибоко та плідно пережити Воскресіння Христове із читачами CREDO ділиться єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едвард Кава:
— Ситуація, в якій ми зараз перебуваємо, це виклик для нас усіх. Адже епідемія та суворий карантин стали для нас цілковитою несподіванкою і з усією покорою треба сказати, що ми взагалі до такого не готові. Ніхто не міг передбачити, що таке щось взагалі може статися.
Це випробування для кожного з нас у різних сферах нашого життя. По-перше, це безперечно випробування нашої віри. По-друге, це випробування наших стосунків, хоча б тим, що маємо дотримуватися дистанції з одними людьми, водночас перебуваючи у безперервному контакті з іншими. По-третє, це і моральне випробування – цілодобове перебування в обмеженому просторі з близькими людьми вимагає більшої терпеливості чи зречень, ніж за інших обставин. По-четверте, також це і матеріальне випробування – досвід, який змушує нас від багатьох речей відмовлятися чи певних речей собі не дозволяти; крім того, ми не знаємо, як довго все це буде тривати і які принесе наслідки.
І щоб все це витримати, щоб добре і з мінімальними втратами цей час пережити, варто повернутися до першого пункту – до віри. Наша віра може перетворити цей час на благословенний особисто для нас. Він таким і є, це не підлягає сумнівам. Ми ще не бачимо усіх плодів цього благословення, тому що відчуваємо себе у глухому куті через страх, паніку та тривожність. Але деякі вже видно – люди почали більше молитися, читати Святе Письмо, зосереджуватися на духовному вимірі свого життя, бо матеріальний світ завмер і більшість активностей, які забирали наш час, тепер відсутні. Наша релігійність тимчасово втратила сенс свого існування, адже ми не можемо брати участь у публічних богослужіннях і найбільшою проблемою багатьох буде неможливість освячення великоднього кошичка. Але це добрий час зрозуміти, що проблема не у тому, щоб мати освячений кошичок, а у тому чи освячене наше серце. Я більше переймаюся тим, щоб у людей було чисте серце, вільне від гріха та усіх хвороб, які спричиняє гріх у нашому житті. Ось чим насправді варто перейматися.
Тому мені дуже хочеться заохотити всіх, і себе також, пережити час Великого Тижня в умовах карантину так, щоб побачити, ким ми насправді є, якими є наші відносини з Богом, як ми молимося, яким є Бог, до якого ми звертаємося і з яким на молитві перебуваємо; що носимо у своєму серці, що переживаємо, у якому стані наша душа. У ці непевні часи, які панують назовні, нам потрібний чіткий діагноз нашого духовного стану – це допоможе нам глибоко і щиро пережити Пасхальне Тридення, відчути свободу і визволення попри замкненість у чотирьох стінах.
У часи, коли я був в’язничним капеланом, один в’язень зізнався мені, що відколи пізнав Христа і навернувся, його перестало гнітити фізичне обмеження його свободи, більше того, в тюрмі він вперше відчув себе вільним, тому що Ісус звільнив його з гріхів. Метою життя того в’язня вже не був вихід з тюрми, але життя з Ісусом. Думаю, що для нас всіх це свідчення має бути натхненням до того, щоб пережити визволення від поверхневого і несвідомого переживання наших релігійних звичок і практик, на користь свідомої віри і глибоко усвідомленого її практикування. Це також нагода придивитися до стосунків у наших сім’ях – налагодити, поглибити, відродити та оживити їх, пізнати себе краще, навчитися краще розуміти одне одного, навчитися пробачати. Це шанс побачити скількох речей, без яких ми не уявляли свого життя, ми насправді не потребуємо. Це нагода побачити, що є такі обставини перед якими нас не може захистити ані соціальний статус, ані гроші, ані здобутки, бо має значення лише те, чим наповнене наше серце.
Зараз, у цьому часі, разом з Ісусом повинно у нас померти все земне, все, чого ми не потребуємо, все, що не є вічним. Це потрібно, щоб разом з Ісусом ми могли вийти із гробу замкнення, ізоляції та постати до нового життя. Маємо гідно цей час пережити, щоб коли він закінчиться, ми були готовими жити у світі, який вже не буде таким, як раніше. Але пам’ятаймо, що це від нас залежить, яким він буде – чи буде світом людей, які вірять і перебувають з Ісусом, чи це буде світ людей, які розпачливо будуть намагатися відновити старий порядок, який вже себе вичерпав.
Тож бажаю всім нам, щоб наше вмирання та вставання з мертвих разом з Ісусом стало початком нашого нового у Ньому і з Ним життя!
фінансово.
Щиро дякуємо!
