Роздуми

«Як він мене дістає! Як вона мене мучить!»

29 Травня 2020, 17:49 2151

Я якщо прийняти свого подруга таким, як він є?

Невеличкі слабкості іншої людини можуть виявитися дуже обтяжливими в щоденному житті й підірвати взаємну любов у стосунках. Як навчитися бути «над» нестерпними звичками нашого коханого чи коханої?

Фейк-ньюз чи казки? Назвемо це легендою, яку дбайливо передають століттями і яка лопається, як мильна бульбашка вже по кількох роках шлюбу. «Принц поцілував принцесу, вони одружилися, а потім були дуже здивовані, відкриваючи свої різноманітні звички, які їх страшно дратували». Можливо, це не так привабливо, як традиційне закінчення казок, але ближче до реальності.

Швидше виявилося (увага, деякі сцени, описані в цій статті, можуть вразити чутливість молодих читачів), що чарівний принц хропів, як паровоз, уникав зустрічей з учителями і ніколи не помічав існування кошика для брудної білизни в їхній 60-метровій квартирі. Натомість принцеса не закривала зубну пасту і присягалася, що не знає, звідки взялася вм’ятина на лівому боці їхнього мінівена…

Ці дрібниці, дурниці, які може і не ставлять під сумнів ваш шлюб, але коли вони повторюються і накопичуються, щоденне життя може стати обтяжливим і навіть нестерпним — до такої міри, що іноді ми на мить можемо замислюватися, яким дивом ще кілька років тому, з блиском в очах ми вирішили поєднатися на життя і на смерть. Як ми могли не помітити?

 

Від етапу «деідеалізації»…

«На початку молодята проходять етап ідеалізації, — пояснює Енн Віделайн, сімейний консультант. — Вони не бачать іншу людину реально. Найбільше, що вони помічають — це якісь дивацтва, які швидше викликають у них посмішку». Магія любові полягає у тому, що «папужки-нерозлучники» завжди переконані, що питання подружніх сварок, про які розповідають на передподружніх курсах, стосуються інших пар, але точно не їх.

«Коли священник, який готував нас до шлюбу, сказав, що мій наречений точно має якісь вади, я так обурилася, що хотіла просити іншого священника уділити нам шлюб», — згадує 45-річна Жозефіна, яка сьогодні без проблем може скласти список якихось ста дрібних вад свого коханого. «Любов сліпа, але сімейне життя повертає їй зір», — казав Оскар Вайльд. Це найімовірніша версія того, що можемо назвати етапом «деідеалізації», коли пара починає усвідомлювати свої відмінності. Це справжній шок для молодого подружжя, зосередженого на прекрасній обітниці «і стануть одним тілом»!

Проте між подругами є насправді багато відмінностей: різниця особистостей (кожна людина єдина в своєму роді), статеві відмінності, різниця у вихованні, а іноді — відмінності, що виникають із приналежності до різних верств суспільства тощо.

Ці відмінності виявляються зазвичай у перші три роки спільного життя. Спочатку кожний намагається пристосуватися до іншого, але поступово ми дозволяємо буденності поглинути нас. Не знаходимо часу одне на одного, порозмовляти. Наші почуттєві ресурси вичерпуються і навіть дрібні неприємності набувають іншого значення. Вони можуть перетворитися на безкінечні нарікання, які іноді виносять нагору давно придушені історії», — аналізує Енн Віделайн.

Бенуа називає це «колекцією штампів». «Коли дружина робить мені зауваження щодо поганих манер за столом, часто до цього додається невелика тирада про брак виховання моїх батьків, потім цікавий зворот у бік моєї частої відсутності вдома і нагадування про промах, якого я допустився у знайомих три місяці тому».

 

…до етапу адаптації

Що робити? Перейти до етапу адаптації. Насамперед — погодитися з думкою. що ви різні. Як нагадує Гері Чепмен у своїй книжці «Married and still loving it» («Закохані після шлюбу»): «Відмінності закорінені в нашій природі — бути створінням Бога. Бог безкінечно творчий, тому всі ми унікальні. Відмінності існують для того, щоб ми могли взаємно доповнювати одне одного та збільшувати нашу ефективність у Христі».

Потім маємо навчитися розрізняти відмінності, які виникають із різниці статей. Багато проблем трапляєься по суті через те, що ми не розуміємо, як функціонує протилежна стать. Наприклад, чоловіки однозадачні, а жінки — багатозадачні, тому їх дратує, коли їхній чоловік відходить від столу з порожніми руками. Погану звичку, визначену як типово чоловічу чи жіночу, легше прийняти. Але насамперед, треба про це розмовляти. Не тільки зі своїми друзями, навіть якщо нам від цього легше і дозволяє дистанціюватися від проблеми. Треба розмовляти про це в подружжі. «В надзвичайних ситуаціях аналізуємо свої емоції і розмовляємо про них удвох вибираючи підходящий тон і час розмови», — пояснює Енн Віделайн. «Не кажемо: ти мене розізлив, а — я злюся на тебе [коли всюди валяються якісь речі]. А вкінці говоримо про свої потреби: Я добре почуваюся, коли в домі порядок».

Вінсент і Аніта, подружжя з 1966 року, щомісяця постійно сумлінно цей метод. Такий «сеанс» обидва називають ключовим і який дозволяє їм «зростати в любові». «Це для нас нагода поговорити спокійно, не чекаючи, поки в нас усе перекипить», — пояснює Вінсент. «Мені не заважає, що Вінсент говорить про те, що його дратує, все залежить від того, як він про це говорить», — підтверджує Аніта. «Я помітила: вже саме зізнання перед іншою людиною, що її поведінка спричинила прикрість, заспокоює страждання. Пізніше ми пробуємо зрозуміти, як пристосуватися одне до одного. Аналізуємо, що можемо змінити, а що маємо прийняти попри все».

 

Коли слабкості стають нагодою покохати іншого ще більше

Попри усі наші зусилля, які ми вкладаємо в спілкування без насильства, завжди знайдеться якийсь привід для незадоволення. Але, як нагадує отець Седрік Бургун: «Шлях до святості у подружжі — це насамперед смиренне прийняття слабостей іншого». Отже, треба любити іншу людину не попри її недоліки, а за її недоліки. У християнському подружжі приймаємо слабкості іншого, які стають нагодою кохати ще більше. Саме вони стають дорогою справжньої, безумовної любові.

І насамперед, не забуваймо: гармонія початку наших стосунків не «давно минула». Вона, швидше, є світлом, яке ми можемо згадувати вночі, щоб іти далі до чергового світанку, завдяки якому чуємо в казках: «і жили вони довго і щасливо».

Переклад CREDO за матеріалами: Aleteia  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: