Зусилля… як часто ми чуємо це слово в різних контекстах: зусилля в навчанні, зусилля в праці, зусилля в досягненні мети. Ми докладаємо зусиль, шукаючи вирішення життєвих труднощів; долаючи перешкоди, прагнемо досягти добрих результатів. Хто в мистецтві, хто в спорті, хто в особистому розвитку.
Словник української мови тлумачить зусилля як напруження фізичних, розумових або духовних ресурсів, необхідних для виконання, здійснення чого-небудь. А як бути з духовністю? Чи потрібно докладати зусилля в духовному житті?
«Авжеж, потрібно», — стверджено схилимо голову, і будемо мати рацію: сам Господь сказав, що «Царство Небесне здобувається силою» (Мт 11,12)!
Не секрет, що в праці над собою ми докладаємо найбільше зусиль. Деякі риси нашого характеру часто стоять на перешкоді й заважають бути гідними цього Царства. Можна назвати щонайменше кілька з найпоширеніших.
Заздрість
Заповідь Декалогу, знана з дитинства, каже: «Не пожадай…» — у той самий час, коли в душі сіються підступні думки і питання, чому в когось життя складається краще, ніж у мене. Гріх проти цієї заповіді називається заздрощами. Той хто заздрить, хто подумки жадає чужого, той легко може перейти і до поганих справ. У мить, коли приходить думка: «Невже я гірший?», спробуй зробити над собою зусилля: зупинитись і глибоко видохнути. Ні, ти не гірший. Проаналізуй своє життя: там, у митях буденності, приххований Бог зі своїм унікальним задумом. Виключно для тебе. Скільки разів Він приходив і стояв поруч, а ти питав: «Чому Ти мене залишив»? Скільки було відповідей, а ти не побачив; скільки було подарунків, а ти досі думаєш, що це була випадковість?… «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас», обіцяв Ісус кожному з нас.
Гнів
Гнів — потужна емоція. Психологи перелічують умовні чотири видів гніву. Одним з них є прихована злість як постійний стан душі, який не обов’язково має бути спрямований на конкретний об’єкт. Цей гнів проявляється у будь-якому грубому, неввічливому, позбавленому лагідності й любові спілкуванні. Виражається у злопам’ятності. Такий вид гніву найбільше противний Богу, оскільки Господь наголошує, що людей треба прощати щиро. Гнів, який горить помстою та контролює людину, — небезпечний для здоров’я, бо в кров виділяються гормони, які впливають на рішення людини та її поведінку, на метаболічні, гормональні процеси.
Які зусилля над собою зробити, щоб опанувати себе? Знаємо, що слова, сказані в гніві, довго лишаються в серці. «Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф 4,26). Гнів може бути і справедливим, головне — не перетнути тонку риску дозволеного. Подумай, чи доречний твій гнів. Чи має він щось спільне з тим праведним гнівом, який був у Христа, коли Він батогами виганяв торговців із Храму? Чи з гнівом Мойсея, який з болем розбив скрижалі Заповідей?
Звісно, взяти паузу на роздуми посеред палкої суперечки не так просто. Нехай той, із ким спілкуєшся, знає, що тобі часом потрібно побути на самоті й зібратися з думками.
Образа
Це також внутрішній гнів. Образа приносить душевний біль. Вона поступово нищить наше нутро, створюючи пустку. Вона підриває нашу людську гідність. Виношувати в серці образу подібне до хворого зуба, який ми постійно розхитуємо. Можна робити це досить довго й терпіти незручності; а можна видалити його в один момент.
Часто почуття образи стає відповіддю на зневажливі дії іншої людини. Хай би якою правомірною здавалася образа — зусилля для її подолання необхідні. Вчені давно довели, що наша емоційність прямо впливає на фізичний стан. Біблія вказує на цей факт ще у Старому Завіті: «Веселе серце — ліки добрі; а дух прибитий висушує й кості» (Прип 17,22).
Бог посіяв в нас зерно своїх чеснот: Віри, Надії, Любові. Вони дають нам силу для молитви і прощення. Пам’ятай, що кожній людині варто дати шанс, кожна людина здатна змінитися. Кожному з нас щоденно дається шанс почати заново, коли ми зранку розплющуєм очі.
*
Як християни, ми маємо винятково важливе завдання: докладати зусилля на шляху до Бога, формуючи себе, змінюючи ті риси характеру, які ставлять перепони на шляху зцілення і навернення.
Важливо побачити хворобу своєї душі, її невиліковність власними силами і тому відчути потребу звернення до істинного Лікаря, що постраждав за нас всіх.
Поза таким пізнанням себе і без докладених зусиль неможливе нормальне духовне життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
