Приклад молитви праотця Авраама, що засвідчив віру, яка перетворюється в історію, був у центрі роздумів Святішого Отця під час загальної аудієнції в першу середу червня, повідомляє Vatican News.
Вчімося від Авраама молитися з вірою. Це означає слухати Бога, ба навіть і сперечатися з Ним, — але завжди бути готовим прийняти Його слово та виконати його. Таким заохоченням Папа Франциск підсумував п’яту катехезу з циклу повчань про молитву. Роздуми Папи в середу, 3 червня 2020 р., транслювалася з робочого кабінету в Апостольському палаці.
Несподіваний голос
Як зауважив Наступник святого Петра, одного дня в житті Авраама «несподівано залунав голос», який запросив його розпочати «абсурдну» подорож: зректися своєї батьківщини, своєї родини, вирушивши до «нового, іншого майбуття». І все це — «на підставі обітниці», якій залишалося тільки довіритись. І це вимагає мужності…
«Біблія, — сказав Папа, — мовчить про минуле праотця. Логіка речей дає припустити, що він поклонявся іншим божествам; можливо, був мудрецем, призвичаєним досліджувати небо та зорі, можливо… Насправді ж, Господь обіцяє йому що його потомство буде численне, як зорі, якими всіяне небо».
Новий спосіб взаємин із Богом
Отож, Авраам послухав Божого голосу й довірився цьому слову, вирушивши в дорогу. І з цього народився «новий спосіб сприймання взаємин із Богом». Саме з огляду на це праотець Авраам присутній у великих єврейській, християнській і мусульманській духовних традиціях як «досконалий Божий муж, здатний підпорядкуватися Богу, також і тоді, коли Його воля виявляється важкою, а навіть і незрозумілою».
«Отож, Авраам є мужем Божого слова. Коли промовляє Бог, людина стає адресатом цього слова, а її життя — місцем, у якому воно повинно втілитися. Й це є великою новизною на релігійній дорозі людини: життя віруючого починає сприйматися як покликання, як поклик, як місце здійснення обітниця, тож вона переміщується світом не так під тягарем загадки, як силою цієї обітниці, яка колись здійсниться», — зазначив Папа.
Віра, що стала історією
Далі Святіший Отець вказав: читаючи Книгу Буття, можемо побачити, як Авраам переживав молитву в «постійній вірності тому слову». В житті Авраама «віра ставала історією», тобто Бог сприймається не лише як щось далеке і загрозливе… Бог Авраама — це «мій Бог», «Бог моєї особистої історії, Який скеровує мої кроки і не залишає мене, Бог моїх днів і супутник у моїх пригодах». «Чи маємо такий досвід Бога?» – запитав Папа.
Наступник святого Петра зазначив, що цей довід Авраама засвідчений в «одному з найоригінальніших текстів історії духовності», яким є «Меморіал» Блеза Паскаля. Він починається словами: «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософів і мудреців. Впевненість, впевненість. Почуття. Радість. Мир. Бог Ісуса Христа». Цей текст, написаний на шматку пергаменту, був випадково знайдений після смерті автора, зашитий у його камзол. Він є вираженням «не інтелектуальних роздумувань про те, яку концепцію Бога може мати мудра, як він, людина, але пережитого відчуття Його присутності». Паскаль навіть зафіксував точний момент, коли це сталося: вечір 23 листопада 1654 року.
Молитва, що виражається в учинках
«Молитва Авраама виражається насамперед учинками: муж мовчання, на кожному етапі споруджує вівтар Господеві», — навів Святіший Отець слова Катехизму Католицької Церкви. Праотець не спорудив храм, зазначив Франциск, але «всіяв свій шлях каменями, які нагадують про Божий перехід». Перехід «несподіваного Бога», як-от тоді, коли Він відвідав Авраама у постаті трьох гостей, яких він із Сарою, своєю дружиною, турботливо прийняв, а вони звістили їм про народження сина Ісаака.
«Так Авраам став близьким Богові, спроможним навіть сперечатися з Ним, — але завжди залишаючись вірним. Він розмовляє з Богом, дискутує. Аж до найвищого випробування, коли Бог просить скласти в жертву саме сина Ісаака, дитину, народжену в старості, єдиного спадкоємця. В цьому епізоді Авраам пережив віру як драму, як блукання напомацки серед ночі, попід небом, цього разу не всіяним зірками. Й дуже часто також і нам трапляється блукати в темряві: потрібно робити це з вірою. І сам Бог зупинить руку Авраама, вже готову завдати останнього удару, — пересвідчившись у його воістину цілковитій готовності», — підсумував Папа, закликавши:
«Браття й сестри, вчімося від Авраама! Вчімося молотитися з вірою: слухати Господа, прямувати вперед, вести діалог аж до дебатів; не біймося сперечатися з Богом. Скажу щось, що може здаватися єрессю: мені не раз випадало чути від людей, мовляв, зі мною сталося те і те, і я розгнівався на Бога. “І ти наважився розгніватися на Бога?” — “Так, розгнівався на Бога”. Це також форма молитви! Бо тільки дитина може розгніватися на тата, але згодом знову обійнятися з ним. Вчімося від Авраама молитися з вірою, вести діалог, сперечатися, — але завжди готові прийняти Боже слово та впроваджувати його в життя».
фінансово.
Щиро дякуємо!
