Священники — мабуть, найконсервативніша «професія», яка впродовж тисячоліть дуже мало видозмінилася. З одного боку, саме так і має бути; а з іншого — священники це також люди. І як усі люди завжди, вони унікальні, неповторні, хоч і належать до певної генерації.
Нещодавно я натрапив на шерег статей на провідних сайтах, зокрема й BBC, у яких ідеться про т.зв. «Теорію поколінь». Справді, цікаве дослідження, хоча далеко й не нове, — його провели у США вчені Нейл Хоув та Вільям Штраус ще 1991 року. Прочитавши ці роботи, я запитав себе: «А якими будуть священники нового покоління?»
Якщо поглянути на покоління отців, які були висвячені у підпіллі, боролися за незалежність Церкви, й тих, що були свячені вже в роки незалежності — між ними хоч і несуттєва, але вже буде відмінність. Коли йдеться про отців, які стали до служби у Господньому винограднику вже після 2000-х років, то це ще інше покоління, зі своїми поглядами та цінностями.
Тому пропоную подумати над цією тематикою. Одразу зазначу: це мої приватні думки й вони, вочевидь, не претендують на істинність і «непогрішність», адже я далеко не фахівець у цій галузі.
Для початку коротко розберемося, що то за «Теорія поколінь», про яку всі так масово говорять упродовж останніх років.
Що таке «теорія поколінь»?
Основою цієї моделі є цінності людей — представників середнього класу. Та, на думку сучасних учених, саме цінності і їх схожість, а не вік, формують і визначають покоління як групу людей, народжених у певний віковий період, які зазнали впливу одних і тих самих подій та особливостей виховання, зі схожими цінностями. Ми цих цінностей не помічаємо, але саме вони багато в чому визначають нашу поведінку: як ми спілкуємося, як вирішуємо конфлікти й будуємо команди, як розвиваємося, що і як купуємо, що нас мотивує, як ставимо цілі та управляємо людьми.
Теорію поколінь сьогодні широко використовують маркетологи, соціологи та економісти, психологи, управлінці. Адже, розгадавши таємницю відмінностей поколінь, можна знайти ключик до представників різного віку. Виділяють шість поколінь (із тих, що живуть нині):
- покоління переможців, або GI (народилися в 1901-1922);
- мовчазне покоління (1923-1942);
- покоління бумерів, або Baby Boom (1943-1963);
- покоління Х (1963-1982);
- покоління Y, або «міленіали» (1982-2000);
- покоління Z, або ж «зумери» (2000-2020).
Священники-бумери
Не так давно в УГКЦ отримав єпископську хіротонію наймолодший католицький владика (станом на 9 червня 2020р.) Степан Сус. Йому 38 років. Уже перша його проповідь дала зрозуміти, що це людина цілковито іншої ментальності, ніж цілий ряд старших владик. І це нормально.
Якщо поглянемо на отців та владик, які ще нині виконують свої душпастирські обов’язки, то, згідно з «теорією поколінь», також можемо говорити про священників-бебібумерів, тобто таких, які народились у період 1943-1964 років. На сьогодні це переважно дуже поважні душпастирі, чимала кількість яких прийняли свячення в часи СРСР, тобто коли УГКЦ була в підпіллі. Особисто для мене такі отці — сучасні герої. Без зайвої улесливості: це люди, які зробили свій вибір на користь Христа, навіть, можливо, не до кінця сподіваючись бачити Церкву вільною. Не зважаючи на те, що події, які сформували їхні цінності (радянська відлига, підкорення космосу, СРСР — світова супердержава, «холодна війна», єдині стандарти навчання в школах, гарантоване медобслуговування), вони хоч і не так стрімко, як сучасні покоління, але досить швидко адаптовуються до сучасних викликів. Їхні цінності — це оптимізм, зацікавленість у винагороді, особистому й командному зростанні, колективізм і командний дух, культ молодості. Вони дуже діяльні і працюють фізично; раціональні й економні, скептично ставляться до банківських кредитів; сім’янини. За статистикою, в цього покоління мінімальна кількість розлучень, сім’я як цінність — на першому місці, і неважливо, чи вони щасливі в цьому шлюбі.
Священники-бумери — це когорта людей, яких ну вже напевно не вдасться переконати в чомусь новому або ж змінити, якщо питання дуже серйозне. У менш важливих речах вони радо стануть на ваш бік — але задля того, щоби підтримати молоде покоління. Такі отці радо виховують біля себе молодих майбутніх душпастирів, передаючи свій досвід; для них сьогоднішні семінаристи це мало що не діти. Вони не бачать у них конкурентів, тому що чітко дають собі звіт про «завтрашню» емеритуру (пенсію).
Отці покоління Х
Зовсім інша картина в генерації душпастирів покоління Х. Те, що їх формувало, — це переважно світові події, пов’язані з розрухою та зміною світового ладу. Йдеться про залізну завісу, перебудову, пандемію СНІДу, активного поширення наркотиків та, вочевидь, війну в Афганістані. Покоління цих отців відрізняється готовністю до змін, можливістю вибору, глобальною інформованістю, технічною грамотністю, індивідуалізмом, прагненням навчатися все своє життя, неординарністю поглядів, прагматизмом, надією на себе та рівноправністю статей. «Ікси» найбільш гнучкі, читають і готові до навчання, іронічні (постійно жартують із себе), самозаглиблені, цілеспрямовані: заради досягнення мети готові «гризти землю», працювати безкоштовно.
Ця генерація душпастирів народилася в період 1963-1982 років. Сьогодні це кістяк нашої Церкви, адже й Блаженніший Святослав якраз до неї належить. Переважна їх більшість — інтелектуали, багато хто має європейську освіту. Саме це покоління станом на сьогодні займає ключові уряди як на парафіях, так і в єпархіальних структурах, що дає привід зрозуміти, чому наша Церква так стрімко розвивається, адже це покоління надзвичайно працьовите. Вони прихильники «класики» в усьому, починаючи від одягу й закінчуючи тим, як служать, а служать вони так, як цього їх навчили «перші вчителі».
Якщо подивитися на їхні стосунки з іншими поколінням, то тут неминуче буде так званий «конфлікт поколінь», адже вони цілковито відмінні як від попередників, так і від наступників. Ясна річ, у Церкві цей конфлікт не так помітний, адже попри різні теорії, пропоновані вченими, у Церкві діє головна заповідь — любові до ближнього. І тим не менше, рідко який священник із цієї генерації радо відгукнеться, якщо, скажімо, йому призначать молодого сотрудника. Адже, по-перше, він звик діяти по-своєму; по-друге, хоч і мінімальна, але конкуренція все ж неминуча; по-третє, і в цьому винні самі священники молодого покоління. Часто-густо вони інтелектуально слабші, що створює помітний дисбаланс.
Які вони, священники-міленіали?
Це генерація душпастирів, які ще тільки вступають до Божого виноградника. Вони народилися в період між 1984 та 2000 роками. Це період розпаду СРСР, терактів та військових конфліктів, розвитку цифрових технологій, смартфонів та інтернету, епоха брендів. Їхніми головними цінностями на цьому етапі є бажання продовжити формуватися, але в цю систему цінностей вже включені відповідальність, наївність, прагнення до негайної винагороди.
Міленіали оптимістичні, довірливі, емоційні, зацікавлені в порятунку світу, оскільки постійно чують про теракти, зміну клімату та екологічні катастрофи. Прагнуть до різноманітного досвіду: замість того, аби дертися вгору обраною «вертикальною» драбиною, намагаються отримати широкий, «горизонтальний» досвід у кількох сферах.
«Ігреки» не бажають іти «торованим» шляхом, «длубатися», «пихкати» і дотримуватися офісних ритуалів. Хочуть усе й одразу, — що, природно, дратує старших колег. Водночас старші й самі охоче визнають, що це покоління чітко визначається незамиленим поглядом та енергійністю. «Молодці, завжди щось нове придумують», — обережно хвалять старші колеги.
Серед інших характеристих «міленіалів» можна також виділити: лінощі, самовпевненість, егоїзм, креативність, мобільність, гнучкість, адаптивність, легковажність і непостійність, бажання мало працювати і багато заробляти, неграмотні мову й письмо, балакучість, оптимізм та уразливість. А ще їм часто байдуже до корпоративної етики, дрескоду, робочого графіка і субординації.
Священники цієї генерації вступали до семінарії вже після 2000 року, коли система навчання була вже більш-менш тією, що сьогодні. Так, вони ще пам’ятають, як це — сидіти в бібліотеці чи писати реферат від руки; але дуже швидко адаптувались до клавіатури та інших ґаджетів. Попри всілякі зацікавлення, більшість із них мало часу проводить за книжками, адже їхній головний тренд — бути практиками. Ні, вони читають; але замість сухої теорії якогось богослова радо почитають якусь цікаву художню книжку.
Їхні знання переважно з «передання» старших, як і їхнє богослужбове служіння. Вони активно дбають про здоров’я, прагнуть добре виглядати, цінують можливість вибору. Ці душпастирі охоче працюють із дітьми та молоддю, оскільки ще самі донедавна були в їхній «шкірі», а тому легко знаходять спільну мову. Ще однією їхньою рисою є те, що вони не прив’язуються до міста. Якщо, скажімо, священнику покоління Х сказати про переїзд, то він це сприйме набагато важче, аніж «міленіал».
Продовження роздумів — згодом.
фінансово.
Щиро дякуємо!
