29 липня — день літургійного спомину святої Марти. Євангеліє цього дня, здається, ставить споглядальне життя Марії в опозицію до активної діяльності Марти. Але чи насправді з нього випливає саме такий висновок? Чи насправді ми стоїмо перед вибором: або займемо місце Марти, або Марії?
Уявімо собі цю сцену: Ісус, близький друг цієї сім’ї, приходить у гостину до Витанії. Що ж то за радість — могти Його прийняти! Марта з ентузіазмом береться до праці, бо ж так багато чого треба зробити! Але її сестра, Марія, поводиться так, ніби зовсім цього не усвідомлює. Вона весь цей час спокійно сидить в ногах Ісуса, так ніби вечеря має сама приготуватися, так ніби лишити все на голові інших було для неї повністю нормально.
Марта протестує… Імовірно, кожна господиня в домі інколи ототожнюється зі словами цієї скарги! Як приємно було би й собі сісти, замість крутитися по кухні! Це пречудово — могти слухати гостя, але ж за умови, що є хтось, хто про нього попіклується. Саме так думає Марта, і складно не визнати її рацію.
Коли ми стаємо рабами матеріальних справ
Чи помітив це Ісус? Напевно так. По-перше, тому, що тридцять років Він бачив свою Матір, яка Вона готувала їжу, прала, прибирала, як і кожна інша мама у світі. Він добре знає, що ніщо не робиться саме собою. Він зазнав як тягаря втоми, так і радості хорошого застілля. Ісус не применшує і не зводить до неважливого фактичної цінності Мартиних трудів. Не легковажить нею. Ба більше, Він здогадується, що за служінням Марти стоїть її жертовність: вона прагне, щоб усе було ідеально, заради Нього! А про щоденну рутину Ісус сказав: «Воістину, кажу вам: все, що ви зробили одному з цих найменших, Мені зробили» (Мт 25,40).
«Марта ж клопоталась усякою прислугою» (Лк 10,40). Проблема з поставою Марти — та, що в певному сенсі це служіння стало для неї пріоритетом. Є ризик, що більшу значущість вона надасть готуванню, аніж самому Гостеві. Ми можемо побачити таке у якнайбільш різноманітних царинах: в інституціях, які більше дбають про свої структури, ніж про життя, якому від заснування мають служити; у поставі катехізаторів, які більше заклопотані питаннями дидактики, аніж самим Господом; і ще у батьків, для яких важливішими стають шкільні оцінки їхніх дітей, ніж цілісний розвиток їхньої особистості.
Як не втратити з очей найважливішого?
Що становить наш життєвий пріоритет? На це питання ми повинні неустанно давати собі відповідь, щоби не згубити з ока того, що найважливіше, і не розпорошуватися. Ми не можемо дозволити, щоби щось поглинуло нашу увагу до такої міри, щоб позбавити нас свободи. Ми часто нарікаємо, що перепрацювалися, що постійно забігані, що не маємо хвилини на перепочинок… Чи це, бува, не від того, що ми, як Марта, турбуємося і непокоїмося про забагато всілякого?
«Одного ж потрібно» — сказав Марті Ісус (Лк 10,42). Із перспективи цієї єдиної необхідної речі, немає ніякої опозиції між місцем Марти і Марії. Незалежно від того, яке покликання ми маємо — кармелітки-затворниці, матері сім’ї, пустельника чи директора фірми, — наше головне завдання це затриматися в ногах Ісуса, щоб Його слухати. «Бога буде досить»: ця фраза істинна не тільки стосовно богопосвячених, але й кожного з нас.
Ісус повторює нам, так як Марті й Марії, що потрібно відкривати наші плани на кожний день молитвою. Тим, що має стати на першому місці в ієрархії наших турбот, є виконання волі Божої. Тим, що має перебувати на горішньому щаблі драбини наших амбіцій, є шукання Божого Царства. Все інше нам додасться.
Так, звісно, покликання Марти не дорівнює покликанню Марії. Жінка, яка є матір’ю, не проводитиме у молитві стільки само часу, що й кармелітка; францисканець не знатиметься на економіці так, як шеф корпорації. Тим, що змінюється залежно від нашого стану, є спосіб, у який ми шукаємо й отримуємо «те єдине, чого потрібно». А це завжди те саме. Бог створив нас для себе і, як казав св.Августин, «неспокійне наше серце, щоки не спочине в Ньому» — незалежно від того, хто з нас Марта, а хто Марія.
Переклад CREDO за: Крістін Понсар, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
