Єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії, ділиться своїми спогадами та думками про спочилого у Господі єпископаЯна Нємца. Владика Ян упродовж багатьох років був єпископом-помічником Кам’янець Подільської дієцезії і своїм служінням причинився до її розвитку та духовного збагачення вірян:
— Єпископ Ян приїхав до України на початку 1990-х років. Був за той час і вікарієм, і настоятелем, і викладачем у семінарії, і її ректором, а потім був номінований та висвячений на єпископа. І всі свої функції завжди виконував дуже сумлінно. Він був взірцем у всьому. Навіть у тому, як переживав свої фізичні немочі. Біль супроводжував його цілодобово. І він це дуже терпеливо зносив і ніяк не показував, що страждає. Завжди ставився до своїх обов’язків дуже сумлінно і завжди старався робити все якнайкраще, ніколи не шукав для себе поблажок чи спрощень. Був дуже організованою людиною, все мав заплановане, щоб не марнувати часу.
Єпископ Ян буквально не випускав із рук розарію. Його день починався дуже рано і завжди від молитви, і завершувався теж молитвою. Його проповіді були дуже глибоко євангельськими, любив цитувати Отців Церкви і кожне його слово було прожите ним самим, тому западало в людські душі зерном, що проростає. У єпископа Яна проповіді були довгі, але завжди дуже змістовні. Людям подобалося, як він говорить. Глибоке занурення єпископа Яна у Слово Боже показувало, наскільки велике значення воно для нього має. А те, як він переживав Євхаристію — це щось надзвичайне. Чи під час Меси, чи під час виставлення Пресвятих Дарів — єпископ Ян занурювався у споглядання Ісуса Христа, розчинявся у Ньому.
Він любив сповідати. Сповідь у єпископа Яна була глибоким пережиттям. Я сам у нього сповідався. Після сповіді люди мали відчуття, що побували у лікаря від людських душ, який не просто виписав рецепт на ліки, але й дав поштовх до переосмислення життя.
Він був людиною молитви й обов’язку, але також доброти і великого серця. До всіх ставився з любов’ю і добротою. Намагався вчутися у ситуацію кожної людини і часто був готовий віддати все, що має у кишені, не питаючи нащо.
Нам буде його бракувати. Святі люди мають свою харизму, своє життя переживають інакше, ніж ми. Часом можна навіть не розуміти цього. Можна навіть не сприймати. Але потім приходить момент якогось прозріння. Єпископа Яна вже немає з нами, але я бачу його очима серця. У день його смерті я почав служити за нього Григоріянську Месу. І кімнату його вирішили не рухати. Залишити все, як є на найближчий рік — зберегти таким способом його присутність поміж нами.
Молимося за нього і до нього, просячи його заступництва, бо він вже у Бога. Мені здається, що єпископ Ян вже тут на землі проходив чистилище через свої страждання. Він був прикладом живого Євангелія, як любити свій хрест і як його нести, щоб допомогти собі і іншим людям. Життя єпископа Яна відображало присутність Христа між нами. Він належить до людей, які залишають слід у серці і в житті тих, що його знали.
Я вдячний Богові, що зустрів отця єпископа Яна на своєму життєвому шляху, що я мав можливість з ним працювати. Буду до нього молитися і просити, щоб він випрошував для нас у Бога потрібні благодаті. Єпископ Ян своїм життям показав нам той шлях, яким треба йти, щоб потрапити у Царство Боже. Дякую його батькам, що дали світові такого сина. Він залишиться у нашій пам’яті і наших серцях, як Божий чоловік.