Чи люблю я тебе так, як себе? Мистецтво діалогу у подружжі

Вчімо себе мистецтва діалогу, беручи за підставу те, що вищими за індивідуальні потреби і прагнення є наше кохання і єдність нашого подружжя…

Там, де в буденності упродовж багатьох годин щодня, і часто в обмеженому просторі, зустрічаються двоє людей, – цілком природно можуть виникати непорозуміння, народжуватися конфлікти.

У подружжя ми входимо з різною підготовкою до виконання ролей, що їх визначає нам життя. Ми походимо з різних сімей, маємо різні ієрархії цінностей та різний досвід. Ми маємо кожен свої особливості. Багато що нас різнить, але єднає нас найважливіше: наше кохання. Ми ступили на спільний життєвий шлях і хочемо бути щасливі у своєму зв’язку. Нам здається, що почуття забезпечить нам усе, а наше подружжя буде не таке, як усі інші. Однак, попри такі припущення, виникають суперечки, сварки, образливі слова, лунають фрази, яких не повинно було бути…

Конфлікт – це…

Кажучи найпростіше, це зіткнення суперечних концепцій, прагнень, мрій, почуттів, очікувань, прагнень. Латинське походження: conflictus – зіткнення, confligere – вдарятися, боротися, fligere – бити, влучати. Це не залишає сумнівів щодо характеру події. Конфлікт це суперечка, сутичка, колізія, антагонізм, викликаний суперечливістю інтересів, поглядів, потреб. Напевно всі елементи цих (та інших) визначень можна знайти у конфліктах, які стаються в наших домівках. Вони просто більші або менші, більш чи менш болісні – але вони є. І напевно будуть. Що робити, аби їх було якомога менше, щоб не було так боляче, щоб вони не стали причиною розірвання зв’язку, ран і претензій?

Діалог, або…

Умова виходу з конфлікту. Його мета – зробити можливим краще взаємопізнання, порозуміння та повніше прийняття (акцептацію). Це обмін словами й думками – також і позавербальний, який виходить із говоріння та слухання. Це особлива, щира розмова, яка дозволяє по-справжньому відкритися. Це не пред’явлення своїх претензій, а спроба вслухатися в потреби, почуття і прагнення партнера, щоб його не тільки зрозуміти, а й заспокоїти. Проведенню щирої та відвертої розмови напевно сприяють відповідні зовнішні умови, але навіть найідеальніші не допоможуть, якщо забракне справжньої зацікавленості співрозмовником, взаємної поваги та щирості.

Приймаю себе – і тебе

Бо без цього мені важко з тобою розмовляти. Гарний образ самого себе, а також повна акцептація себе і свого співрозмовника – ось чинник, який сприяє нашому порозумінню. В подружньому діалозі надзвичайно важливим є доброзичливе, приязне ставлення до партнера, бо це полегшує вслуховування у сказане ним та дозволяє правильно зрозуміти те, що він каже, навіть тоді, коли слова не дуже й точні. Уважно слухаючи партнера і вчуваючись у світ його думок і почуттів, можна прочитати його емоційний стан, а це полегшує порозуміння інколи навіть без слів. Однак аби між подружжям тривав справжній діалог, потрібно цього бажати, прагнути до цього, бачити у діалозі цінність і знаходити для нього час.

Спокуса мовчання

Вона може бути грізною, хоча виглядає найлегшим вирішенням ситуації. Інколи з’являється прагнення втекти у мовчанку замість увійти у діалог, бо це може бути важке, бо я не знаю, як розпочати, бо що він (вона) мені скаже, а що гірше – може, він (вона) має рацію, а не я, бо…

Якщо це мовчання коротке і слугує поглядові на себе чи на причину конфлікту, замислення, зупинку «на вистигання», коли, знаючи свого партнера, я знаю, що він перечекає мовчання, не буде «накручувати себе», що мовчання не розпалить ситуацію; коли боюся, що як не замовкну, то скажу те, про що потім шкодуватиму, а вже нічого не можна буде забрати назад; і насамперед, якщо час мовчання є виходом до діалогу – тоді можна на кілька хвилин «сховатися в собі».

«Тихі дні»

Рішуче не радимо. Варто пам’ятати про принцип св.Павла: нехай над вашим гнівом не заходить сонце. Тобто – примирімося, перш ніж лягати спати. Тоді наступний день приходить кращим, не нагромаджуються недомовки, жалі й претензії – не наростає конфлікт.

І, може, ще один важливий принцип св.Павла (пор. Еф 4,26): гнівайтеся, та не грішіть. Вочевидь можна зазнати якихось емоцій, коли щось нервує; але ми не повинні плекати й підсичувати у собі негативних почуттів, інакше вони переродяться у поставу небажання, агресії, ворожості, а це до єдності аж ніяк не провадить.

Вислухай мене…

Цілі роки нас навчають уміння читати, писати, говорити; натомість ніхто, певно, не вчив нас слухати так, аби почути свого співрозмовника. Але ж одним із найважливіших аспектів конструктивного порозуміння є слухання. Може, не раз ми були зацікавлені розмовою не тому, щоби пізнати погляди й почуття співрозмовника, а щоб заспокоїти власні потреби або досягти прихованих цілей. Слухаємо, бо хочемо показати, що ми чемні, гарно виховані, хочемо, щоб нас любили і приймали, або розраховуємо на те, що потім вислухають нас.

…аби зрозуміти

У подружніх та сімейних стосунках вислухати – це ще замало. Я слухаю уважно, бо хочу почути, а почути хочу для того, щоб тебе зрозуміти. Хоччу почути також серцем – те, про що ти недоговорюєш, що тобі важко назвали словом, – а отже, слухаю з повною увагою і зацікавленістю. Коли не розумію – говорю, як я почув (почула) те, що кажеш ти, аби зрозуміти, що саме було сказано. Інколи варто притакнути або перепитати, чи саме це співрозмовник хотів сказати. Тому для діалогу потрібно знайти час і подарувати одне одному виняткову присутність: я тут і тепер тільки для тебе, розмовляю тільки з тобою, слухаю тебе – слухаю уважно, бо хочу тебе зрозуміти…

…і пробачити

Бо без пробачення не можна говорити про розв’язаний конфлікт. Я зробив зле, визнаю свою провину, тому перепрошую і прошу пробачення. Це нелегко. Це вимагає покори, скрушення і відпрацювання вчиненого. Вочевидь це не означає, ніби ми забуваємо про те, що сталося, й починаємо вдавати, що нічого не було. Пробачення є внутрішньою позицією, не рівнозначною автоматичному зняттю болю. Це свідома відмова від помсти й відповіді кривдою на завданий біль. Пробачення має бути безумовним і безповоротним. Воно є початком процесу зцілення, який провадить до досвіду єдності та любові в подружжі, повертає йому свіжість і надію.

Будьмо поруч

Попри конфлікт, сядьмо поруч, близенько, нехай глибокі крісла забезпечать комфорт тілу, а мої очі шукають твого погляду, не втікаючи боязливо перед порушенням теми – тобто перед визначенням причини суперечки. Сьогоді розмовлятимемо тільки на цю одну тему, не сягаючи до давніх претензій, не звинувачуючи одне одного: бо ти завжди… а ти ніколи… Так, може, ти завжди хочеш бути правий, а я ніколи не старалася тебе підтримати і зрозуміти, але тепер хочу вислухати твої резони й викласти тобі свої – спокійно і терпеливо. Не маю наміру змінити тебе ані нав’язати тобі свою думку, шукаймо разом шляху примирення. Дивися, я торкаюся твоєї долоні, обіймаю тебе, я так близько, попри слова та погляди, що нас розділяють. Вийди мені назустріч…

Будьмо переможцями

Ми можемо щонайменше трьома способами розв’язати наш конфлікт:

– я перемагаю – ти програєш,

– ти перемагаєш – я програю,

– ми обоє перемагаємо.

Тільки останній спосіб вартий застосування, хоч і вимагає компромісу – обопільної згоди на певні вимоги, але й поступок. Треба старатися знайти можливості, які приносять користь обом сторонам конфлікту. Не беремо до уваги четвертої можливості – що ми обоє програємо. Однак це може статися, якщо конфлікт не буде достатньо швидко і справедливо розв’язаний, якщо ми старатимемося все «замітати під килимок», удавати, ніби проблем немає, намагатися зробити з предмету конфлікту тему табу, не розмовляти про це.

Пам’ятаймо, що ми часто схильні перелічувати недоліки та помилки іншого у гострій фазі конфлікту й додавати до них усе, що нам пригадається з минулих тижнів, місяців чи навіть років. Осуджування інших вдається дуже легко, оскільки зазвичай ми не хочемо бачити проблеми у собі. А важливо те, щоб наша розмова точилася чесно. З цим не узгоджується використання аргументів, не пов’язаних зі справою, але болісних, особливо коли вони стосуються слабких моментів іншого, на які він не має впливу (недоліки зовнішності чи фігури, наприклад). Ми розмовляємо в атмосфері відкритості на особу партнера, взаємної поваги й делікатності. Не йдеться про те, аби здолати іншого і продемонструвати свою перемогу. Розв’язаний таким чином – як і нерозв’язаний – конфлікт зводить стіну між партнерами, і з часом ця стіна буде нездоланною. Пошуки і творче розв’язання суперечок не тільки ламає цю стіну; вони можуть бути елементом, який міцно єднає подружжя, поглиблюючи його єдність та відновлюючи свіжість кохання.

Вдале завершення конфлікту провадить до того, що зв’язок між партнерами стає ближчий, роблячи у майбутньому можливим якщо не цілковите уникання суперечок, то принаймні легше їх вирішення у кліматі поваги до інакшої точки зору.

Задумайся…

Ніколи не робімо припущень, що конфлікту вирішити неможливо. В цей спосіб ми вже на початку складаємо зброю, без боротьби за порозуміння. Радше спробуймо запитати самих себе: чи я зробив усе, щоб вирішити конфлікт, і чи справді моя воля така?

• Чи спроможний я розглядати предмет суперечки, те, що нас розділяє, не виключно з власної перспективи, але також з погляду партнера?
• Чи стараюсь я поставити себе на його місце, вслухатися в його почуття?
• Чи можу я піднестися вище за прищемлені амбіції, поранені почуття, і побачити в супротивникові близьку мені людину – партнера, дитину?
• Чи йдеться про те, аби перемогти іншого й показати свою силу, а чи про те, щоби  творчо розв’язати конфлікт?
• Причиною конфлікту є мій партнер чи, може, я сам?
• Ідеться про те, щоб я завжди мав рацію, чи про те, щоб вирішити проблему?
• Чи люблю я тебе так, як себе, а може, й більше? Чи я насправді прагну твого добра?
• Чи я справді тебе люблю?

Переклад CREDO за Тереза і Євгеній Маліцькі, Posłaniec Serca Jezusowego