Сьогодні, у понеділок 9 листопада 2020р., у Кам’янці-Подільському відбувся похорон єпископа Яна Нємца, чиє тіло вдалося перевезти з Польщі, де він помер, в Україну, до Кам’янця, де він служив.
Перед жалобними урочистостями зібрані молилися Розарій. Роздуми Розарію вів єпископ Леон, згадуючи покійного співбрата в єпископстві й дякуючи — йому, його батькам, Богу за його покликання.
Похоронну Святу Месу очолив митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький. Розпочинаючи богослужіння, він сказав:
— У цій кам’янець-подільській катедрі, де єпископ Ян прийняв єпископські свячення, ми повторюємо: «Нехай ангели ведуть тебе до раю». Просимо, дякуючи Богові за його життя, яке стало для нас образом глибокої віри. Навіть якщо були якісь помилки чи недопрацювання — нехай ця Євхаристія очистить тебе, отче Яне, від усякої провини і відкриє перед тобою брами Неба.
Читання пролунали польською та українською мовами. Євангеліє було урочисто відспіване. Проповідь виголосив єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільський. Розпочинаючи проповідь, промовляючи частково польською, частково українською, він відступив від урочистого початку і перепросив, що хвилюється і збивається, бо це дуже особиста справа — ховати того, з ким стільки років пропрацював пліч-о-пліч.
— Я бачив, як цими останніми днями він переживав свою святість, — сказав, зокрема, єпископ Леон. — Він був «тихий і покірного серця». Він так вдивлявся в Ісуса Христа, що мені здавалося, що він немовби цілий в Ісусі Христі, а Христос — у ньому. По дорозі до лікарні він сказав: якщо Бог захоче забрати когось із нас, то я готовий. Ми їхали до лікарні разом, хворі. Одного Бог забрав, а іншого залишив. Я його питав, чи йому щось болить. Він відповів: не пам’ятаю дня, коли мені не боліло. Але він переживав це з радістю.
Я сповідався у нього. Пам’ятаю кілька особливих сповідей: в отця Яна Щипти, невдовзі після того як він повернувся з в’язниці; свою генеральну; і як я сповідався в єпископа Яна. Це були особливі сповіді.
Коли прийшла звістка, 27 жовтня, що отець єпископ Ян помер, — я не міг повірити. Мені постійно здавалося, що він поруч. Коли людина була близька твоєму серцю, ти відчуваєш її близькість також і після смерті.
Ми всі хворіли, а біля нас ходила сестра Кароліна, була немов ангел-хранитель. Ставила крапельниці, доглядала. Я їй багато дякував.
Сьогодні ми маємо ці читання, дібрані для прощальної Служби — «очам безумних видалось, що вони вмерли (…) вони, однак, у мирі. Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, надія їхня повна безсмертям» (Мудр 3, 2-3). Можна сказати — тому, що він страждав, це читання стосується також його. Людина не раз випробовується у терпінні, у стражданні. В його житті немовби відобразилася Книга Мудрості, з якої було сьогоднішнє читання. Він умів застосувати це Слово у житті. Говорив проповіді глибокі, змістовні, завжди «конкретне Євангеліє». Як кажуть, є чотири Євангелія, а він був п’ятим — живим Євангелієм, яке можна було читати на щодень. Він жим цим Євангелієм і залишив спомин, як треба ним жити. Ми не завжди звертаємо увагу на Слово Боже, не застосовуємо у практиці життя. Але ось сказано: «Бо коли живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо… На це Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати» (Рим 14,8).
Не від нас залежить наше життя, каже св.Апостол Павло. І коли наше життя не залежить від нас, коли ми віддаємося Господу, — Він нас провадить, своїми благодатями, посилає ангелів. Варто заінвестувати у життя вічне тут, на землі. Я вас постійно прошу і заохочую: моліться, ходіть на цвинтар, спілкуйтеся з вашими померлими! Якби ви побачили пекло або чистилище, як Матінка Божа показала фатімським дітям, то кожен із нас знайшов би що змінити у своєму житті.
Євангеліє теж дібране для єпископа Яна. Христос у Євхаристії був для нього і Правдою, і Життям, і Дорогою, і Стражданням, і Воскресінням. Я думаю, що він сьогодні вже напевно зустрівся зі своїм Спасителем. Тому — отче єпископе Яне, замовте за нас слово, за живих, хто ще в дорозі, щоб ми правильно пройшли свою дорогу!
«Того часу Ісус сказав до народу: Я є хліб живий, який зійшов з неба. Якщо хто буде їсти цей хліб — житиме вічно. Хліб же, який Я даю, — це Моє Тіло заради життя світу» (Йн 6,51). Звісно, ми розуміємо, що хліб підтримує життя. Ми його споживаємо щоденно. Але душа теж має жити! Її теж треба годувати. Бог через Мойсея дав Вибраному народу манну в пустелі. Тому Христос каже: споживати Його Тіло і Кров. Як це розуміти? Пити Кров – це значить з’єднатися з Христом повністю. І так є в Євхаристії. Ми єднаємося повністю з Ним. Коли ми споживаємо Його Тіло, то Він каже: Я є тут, присутній. Бог входить у наше життя.
У Старому Завіті, коли Бог об’явився Мойсею — «Я є той, Хто є», — євреї розуміли, що Бог присутній серед них, Він їх провадить, творить свою історію з ними. Христос хоче бути присутнім між нами, і тому я сказав, дивлячись на єпископа Яна, що він був повністю в Христі, а Христос був у ньому.
Колись Причастя приймали з дуже великою пошаною, навколішках. Сьогодні хлопець після Причастя, може, вийшов би і закурив. А він казав: ні! Я щойно прийняв Христа у Причасті! Ми, виходячи за хвіртку, забуваємо, що після Причастя Христос є в нас, надалі, Він іде з нами на роботу, додому. На вівтарі Тіло Христа ламається: це знак, що на хресті Він був «зламаний», знищений. На вівтарі Христос віддається нам повністю, а ми, приймаючи Його, кажемо: «Амінь» — ми погоджуємося цим на те, щоб ми Його прийняли ПОВНІСТЮ. Ми не приймаємо Його частково!
Христос нам віддає себе з любові, повністю. Для нас, які живемо вже в Новому Завіті і маємо Христа «з собою», це означає потребу жити Євхаристією, жити Христом. І коли ми будемо Ним жити – наші знайомі, близькі будуть дивитися на нас і славити Бога за Його діла, як каже псалом. А ми не раз, буває, прийшовши додому, поводимося не як християни…
Ми повинні бути вдячні Богові за те, що Він з нами і хоче приходити. Тому я прошу і нагадую про перші п’ятниці, про те, щоб приходити до Нього, відвожу Христа хворим. А ми, щойно закінчиться Меса, втікаємо з храму. Матінка Божа просить про п’ять перших субот, винагороджувати за людські гріхи. Пам’ятаймо про це.
Ми живемо в екстремальній ситуації. Буває, я правлю похорон, а люди не йдуть до Причастя. Чому? Я би міг ще годину сповідати, щоби всіх висповідати!
Будьмо вдячні Богові, вчімо своїх дітей, онуків, читаймо їм Святе Письмо.
Сестра-близнючка єпископа Яна розказала, як помирала їхня мати. Я подивився — мені здалося, що то був ангел. Вона приходила до Причастя, і її обличчя сяяло…. Тому я ще раз дякую Богові, що владика Ян був у нас єпископом, був ректором семінарії. Тепер ми маємо двох заступників у небі, двох Янів, із єпископом Яном Ольшанським.
Дякую вам, що ви прийшли, у різний спосіб, що єпископ Ян був тут, і в Хмельницькому, що з ним могли попрощатися. Може, якби не пандемія, то так би і не вийшло. Прошу вас: не нехтуйте місяцем листопадом. Приходьте на цвинтар, помоліться за померлих. Несіть туди молитву, а не тільки квіти і свічки. І побачите, як наші померлі будуть нам допомагати і охороняти нас, завжди, коли ми попросимо.
Після Причастя розпочалися останні похоронні обряди. Від вівтаря лунали прощальні слова Церкви. Їх виголосив отець Віктор Білоус, ректор Вищої духовної семінарії Кам’янець-Подільської дієцезії.
— «Ecce Agnus Dei» — такий девіз вибрав собі святої пам’яті єпископ Ян. Ми знаємо Пораненого Агнця, адже один із воїнів проколов йому списом бік, із якого витекли кров і вода. Агнець — це символ жертви. Можливо, коли єпископ Ян вибирав собі девіз, він не сподівався, що цей вимір жертви стане аж до такої міри реальним у його служінні.
Згадуючи життя єпископа Яна, ми скеровуємо свій погляд на Пораненого Агнця — на Христа, який викупив нас дорогоцінною Кров’ю. Ісус приносить себе як непорочну жертву Отцю за відкуплення нас від гріха. Уся Кам’янець-Подільська дієцезія скеровує свій погляд на Агнця і дякує Йому за єпископа Яна.
Майже від початків відновлення нашої дієцезії єпископ Ян — спершу як викладач, вихователь, потім як ректор, єпископ — приготував численні покоління священників. І частинка єпископа Яна є в кожному з нас. Через лекції, повчання, розмови, докори — дуже часто такі некомфортні для нас — він учив нас радикальної приналежності до Ісуса, саме жертовного Агнця.
Віруючі нашої дієцезії пам’ятають єпископа Яна з візитацій. Дуже часто він проповідував мудрість Хреста. Коли люди ще не знали про його хвороби, то це сприймалося якось «теоретично»; але хто знав про його страждання — розумів, що це була справді життєва мудрість. Він звертав увагу на найважливіше: на любов до Бога і любов до ближнього.
Сьогодні всі разом, наповнені духом Євхаристії, тобто подяки, ми величаємо Бога за дар життя і служіння єпископа Яна. Ecce Agnus Dei. Ми знаємо не тільки Пораненого Агнця, але і Тріумфального, який несе прапор перемоги, як знак Христа-Переможця, знак Воскреслого Христа. І саме цей Агнець приносить нам втіху і дарує надію.
Слова співчуття й підтримки пролунали від єпископату й вірних греко-католиків. Їх виголосив єпископ Кам’янець-Подільської єпархії УГКЦ Іван Кулик.
Завершальне слово сказав митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький. Він промовляв окремо українською, окремо польською мовами, звертаючись до всіх присутніх у храмі й тих, хто єднався завдяки трансляціям.
— Завершується наша молитва; завершується також земна подорож святої пам’яті єпископа Яна. Незабаром ми покладемо його останки у кафедральній крипті. Нехай для всіх живих вони будуть знаком глибокої, віри яку він протягом життя, від дня хрещення аж дотепер, поглиблював, жив нею і передавав іншим. Ця крипта кам’янець-подільської катедри — достойне місце для останків єпископа Яна, адже тут він присвятив більшість свого священницького життя, Подільській Церкві, у відповідь на заклик єпископа Яна Ольшанського.
Подібно чинили багато священників із Польщі, у солідарності з Церквою, яку спіткало велике переслідування і страждання. Ми не повинні забувати про солідарність віри, в якій свою частку мав померлий. Дякую Церкві Перемишля за те, що дала нам такого священника, ректора, вихователя, духовного керівника. Все має свій сенс, навіть страждання. Він пояснював його словами Спасителя: хто не бере свій хрест і не йде за Мною, той Мене не гідний. І словами апостола Павла: тепер я доповняю у своєму тілі страждання Христа. Він за всіх нас цим стражданням молився.
Митрополит подякував від імені цілого єпископату РКЦ сестрі покійного і його родині за згоду на те, щоб єпископа Яна поховали в Україні, у катедрі, де він прийняв єпископство. «Він заслужив на це місце», — зазначив архієпископ Мечислав.
«Твоє тіло було храмам Святого Духа; нехай Бог прийме тебе у свою славу», — промовив єпископ Леон формулу поховання, після того як було відспівано прощальний гімн. Труну з тілом покійного перенесли в ліву наву, де він тепер спочиватиме обік єпископа Яна Ольшанського.
Фото: Вінницька семінарія Redemptoris Mater, CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
