На противагу до загальновідомої думки, справжнє смирення не вимагає принижуватися перед іншими. Воно скеровує на відкритість до інших. Замість того, щоб зосереджуватися в житті на собі самих, завдяки смиренню ми вчимося надавати першість тому, що поза нами.
Що таке справжня покора, смирення? Як вичерпно відповісти в таких коротких роздумах на таку розлогу тему? Йдеться не так про те, щоби зрозуміти поняття смирення, як радше вникнути в певний спосіб буття, я би навіть сказав — у певну благодать.
Ми опиняємося перед подвійною проблемою.
З одного боку — вся Традиція проголошує, що смирення це найперша з усіх чеснот і брама до внутрішнього життя. Як у кожній царині, складніше описати її фундаменти, ніж плоди. З другого боку, нелегко поставити в центрі чесноту, яка за своєю природою воліє залишатися в тіні. Можна тут навести побудований на парадоксі жарт: «У смиренні я неперевершений!»
Відкриватися, а не принижуватися
Перша думка: всупереч тому, що уявляють собі переважна більшість людей, істинне смирення — не негативне, а позитивне. Воно зроджується не з почуття малості, безпорадності чи негідності, але радше з захвату. Бог — такий великий, життя — таке прекрасне, любов — така дорогоцінна, що це мене переростає. Тому тут ідеться більше не про те, щоби принижуватися, а про те, щоб відкриватися.
Вочевидь ми доходимо до своєрідного відступання на другий план, забуття про себе, — але воно незначною мірою випливає з порівняльного заперечення із завдаванням собі кривди. Це насамперед плід навернення: замість того щоб жити зосередженим на собі, ми вчимося ставити на першому місці те, що перевищує нас: «Хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу [заради Мене], той її врятує» (Лк 9,24).
Треба як вогню остерігатися фальшивого смирення! Це постава того, щоби знецінювати себе самого, плакатися над своєю фактичною або гаданою слабкістю, замучувати себе невпинними докорами. Насправді це повна протилежність смиренню. Буває так, що для декого це завуальований і збочений спосіб займатися собою і звертати увагу на себе. А найчастіше це прояв придушеної і закамуфльованої пихи.
Ця на позір шляхетна самокритика може приховувати глибоко зіпхнуті почуття: гіркоти, викликане невдачами; заздрості до успіхів інших; гніву перед лицем обмежень, із якими стикаємося в довколишньому світі. На підставі негативного образу себе можна вибудувати всю свою особистість; це провадить до нездорових психодуховних механізмів, які можуть бути гріховними або патологічними, або тими і тими водночас.
Тим часом людина істинного смирення — це людина вільна. Вона нічого не мусить доводити ані захищати і ні про що не боротися. Вона радісна, турботлива й відкрита. Її характеризує сміливість, оскільки «досконала любов усуває страх» (1Йн 4,18), незалежно від того, чи йдеться про страх перед Богом, чи перед іншими, чи перед власним внутрішнім суддею. Смирення не обмежує нашого духа ані провадить до холоду серця, зовсім навпаки: воно великодушне, як це засвідчила Діва Марія у своєму «Магніфікаті». Молода дівчина з Назарету не є і не хоче бути ніким більше, як тільки скромною слугинею, і тому Бог зробив у Ній і через Неї великі речі.
Смирення оновлює людські зв’язки
Стосовно Бога смирення — це фундамент постав, без яких неможливий ніякий духовний розвиток: постава шанування Того, Хто не перестає нас творити, постава прослави Того, Хто не перестає нас любити, постава скрухи перед Тим, Кого ми не перестаємо ображати, постава мовчання і слухання Того, Хто не перестає нас повчати, постава послуху щодо Того, Кому ми прагнемо служити. Щоразу, коли ми кажемо «Господи», ми насправді цим виражаємо (або ж повинні виражати) цю смиренну любов дітей до Бога, учнів до Вчителя, коханого — до Того, Хто Любить.
У контактах із ближніми смирення оновлює всі людські зв’язки. Воно поступово дозволяє нам виходити з традиційних схем, будованих на конкуренції, порівняннях, підозрах, розчаруваннях і маніпуляціях усіх видів. Відтоді наша стратегія полягає вже просто в бутті собою, не більше й не менше, й у згоді, щоб інші теж були собою. Святий Павло висловлює це прекрасно: «Не робіть нічого підо впливом супречки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (Флп 2,3); «вдягніться …у серце співчутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість» (Кол 3,12).
Так ми вступаємо в шереги наслідувачів Христа, оскільки Він сам про себе сказав «Я тихий і сумирний серцем» (Мт 11,29). Народження в яслах, смерть на хресті, приховане життя у Назареті свідчать про смирення Бога. Клякаючи перед апостолами в жесті умивання ніг, Він підтверджує інтуїцію людей чистого серця: «Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і всім слугою» (Мк 9,35).
Переклад CREDO за: о.Ален Бандельє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
