Християни, які зустрічаються потай, — це не тільки історична цікавинка часів стародавнього Риму, але й сьогоднішня дійсність англійських церков ХХІ століття.
Щораз більше спільнот на Островах зважуються на нелегальні молебні та свідоме порушення карантинних заборон.
Запрошення на нелегальні богослужіння переказують з уст в уста, від довірених людей. Учасники отримують виключно необхідну інформацію, щоб у разі «засідки» не завалити всю «організацію». Більшість знає тільки час та місце, де мають зустрітися, а потім ідуть разом на місце богослужіння. Збираються по перевірених кав’ярнях, книгарнях, ба навіть у стодолах довірених друзів. На думку одного з організаторів, протестантського пастора, який хоче зберегти анонімність, це ще більше підпільна Церква, ніж та, що в Китаї. «Ми мусимо бути бачними, побоюємося юридичних наслідків, але хочемо прославляти Бога, робимо те, що повинні», — сказав цей чоловік журналістові «The Guardian».
«Підпільних» молебнів в Англії дедалі більшає, хоч не всі дотримуються аж таких суворих заходів конспірації. Дехто просто організовує нелегальні богослужіння по храмах за зачиненими дверима. Останньої неділі поліція увірвалася до молитовного дому євангельських християн у Клеркенвілі, в північному Лондоні, де місцева спільнота зустрілася на молебень. Подібна ситуація сталася в книгарні Mustard Seed Christian, де зібралося близько 50 християн.
Ендрю Вільямс, лідер однієї з протестантських груп, вважає, що сходження християнських спільнот у підпілля — не тимчасове явище. «Що довше триватиме карантин, то більше Церков долучаться до цього руху», — запевняє він. «Нині ми щонеділі організовуємо кілька богослужінь, у яких загалом беруть участь близько 160 чоловік. Це було складне рішення, я ніколи раніше не виражав громадянського непослуху», — додає Вільямс.
Чимало релігійних лідерів вважають, що уряд не має права забороняти організацію богослужінь. Заборону вільного культу в Англії поставили під сумнів очільники Англіканської, Католицької і Православної Церков, а також представники юдаїзму, ісламу та індуїзму, сикхів і п’ятдесятників. Вони написали спільного листа до прем’єр-міністра Бориса Джонсона, в якому ствердили, що «немає наукових підстав для припинення публічного культу». «Є закон, важливіший за той, який встановлює держава», — вважає Вільямс. Він додає, що відколи він оголосив організацію підпільних молебнів, із ним сконтактувалися чимало пасторів, які мають схожі плани, але потребують організаційної допомоги.
Попри спротив, більшість релігійних очільників наполягає на дотриманні санітарних заборон. Вони запевняють, що під час потаємних богослужінь люди дотримуються вказівок стосовно соціальної дистанції та носіння масок. Підкреслюють, що зустрічі з релігійною метою в храмі — зовсім не більша небезпека, ніж відвідини супермаркету.