Адорація — це стан душі. Нещодавно я знову це зрозумів.
Був у мене гість. Гість і незапланована заміна в школі.
Я мусив на кілька годин залишити гостя самого. В результаті зі мною сталося щось таке, що для більшості з вас — найочевидніша буденність, а в мене буває швидше рідко. Що це?
Я повертався зі школи додому, де на мене чекали. Мій гість чекав на мене, щоб випити зі мною чаю, поговорити, а потім я відвіз би його на потяг. Буквально стільки було мені потрібно, щоб усвідомити заново щось важливе: відповідь на моє адораційне розчарування.
Чи буває у вас так, що ви не маєте часу на адорацію? Або не можете висидіти годину чи навіть п’ятнадцять хвилин, які запланували? Або засинаєте під час адорації? У мене, на жаль, таке траплялося.
Хоча б тому, що адорація — це важко. Присутність Ісуса в Євхаристії — це насправді вузька брама, крізь яку треба протиснутися.
Адорація: Гостія і тиша
Наші почуття дуріють або засинають, бо для них тут немає нічого цікавого. Нічого не видно — тільки Гостія, нічого не чути — тільки тиша. Є ще й інша причина: ми самі. Забігані, втомлені, розбиті, на півдорозі між одним та іншим завданням, між третьою та четвертою справою — і чергову адорацію змарновано. Ви її більш-менш проспали. Часто за власним бажанням. Але не до кінця.
Бо Він — як гість, який чекає на вас у вашому домі. З тієї чи іншої причини ви маєте для Нього менше часу, ніж планували. Але Він усе одно чекає.
Тим більше подбайте про те, щоб не змарнувати ці рештки часу. Щоб бути. Він просто є. Ви теж маєте просто бути. Навіть якщо розмова не клеїться. З другом не завжди треба про щось говорити. Так дізнаємося, що хтось для нас такий близький, з того, що можемо з ним просто мовчати. Не потрібно мати приготованої, розписаної по хвилинах програми, як для візиту офіційного гостя, для церемонії «на честь». При ньому можна навіть заснути на хвилинку, і він зрозуміє.
Він — як гість у вашому домі, про чию присутність ви думаєте протягом дня. Знаєте, що Він там, чекає. Може, нетерпеливо; може, сумує; виглядає вас: коли прийдете? Подивіться на Ісуса, ув’язненого в дарохранительниці за власним бажанням, який чекає на вашу появу, прислуховується до ваших кроків, скрипу ключа в замку. Думка про те, що Він чекає на вас, оце усвідомлення Його присутності там, у храмі, що пульсує десь у глибині мозку, — це вже форма адорації, принаймні приготування до неї. Повертайтеся до цього відчуття хоч на мить, раз у раз. У практиці молитви це називається «короткими актами». Це — як короткий сигнал: «Я знаю, що Ти є. Я знаю, що Ти чекаєш. Я теж чекаю на зустріч із Тобою». Це вже майже так, ніби ви поруч. Уже майже. Адже ми все життя вже майже поруч із Ним. Уже зараз.
Адорація — це стан душі
Думки про Нього у вирі щоденних обов’язків і сум’яття допомагають правильно їх оцінити. Що це означає, коли не все складається так, як ви думали, якщо маєте зустрітися з Любов’ю свого життя? Якщо сам сумуєш за зустріччю із Всепрощаючим — як можеш іти на неї, не пробачивши? Як перейматися повсякденними поразками і невдачами, коли там чекає на тебе Перемога?
Адорація — це не тільки година чи п’ятнадцять хвилин перед Пресвятими Дарами. Це стан розуму і серця. Розуму, який пам’ятає, і серця, яке сумує. І таким чином задає правильний ритм усім неспокійним годинам, які відділяють вас від цієї Зустрічі. Розділяють? Радше наближають!
Але це не означає, що сама зустріч не вимагає від вас активної участі й бодай трохи зусиль. Перш ніж увійти, подумайте і спробуйте привітати Його усмішкою, а не позіханням. Навіть якщо вам хочеться спати або плакати. Друг і так це помітить, але усмішка скаже Йому: «Я тут для Тебе. Як і Ти — для мене».
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
