Деякі протестантські критики доходять висновку, що в багатьох випадках появи Петра в біблійних оповіданнях причиною його яскравого фігурування в них є лише його нахабна, імпульсивна особистість.
Ці люди часто суперечать навіть протестантським коментаторам Святого Письма, згідними з тим, що Петро був лідером апостолів. Вони не беруть до уваги той момент, що така темпераментність — не лише особливість його характеру, а й ознака міцної волі, готовності служити Господу без вагань.
Петро часто реагував першим, тому що йому було властиве завзяття — що є чудовою рисою для віруючих у Христа і для Його учнів. Він також мав такі риси, як твердість, міцність віри, непохитність, наполегливість і витривалість. Петро постійно постає перед нами як лідер, як людина, яка робить щось першою.
Багато зі згаданих у Біблії лідерів та героїчних діячів мали досить сильні особистості (не кажучи вже про численні вади). Це не означає, що вони не були обрані Богом. Можна згадати про Ноя, Авраама, Йосипа, Йова, Мойсея, Ісуса Навина, Давида, Іллю, Єремію, святого Павла та багатьох інших. Ці риси часто збігаються з лідерськими ролями, а отже, ніяк не можуть їм суперечити.
Непевність, схильність вагатися (ще одна риса святого Петра) також не становить рідкісного винятку серед людей, що були надзвичайними та ревними провідниками віри і яких обрав Богом. Авраам збрехав про свою сестру; Мойсей вбив людину і взагалі мав досить тяжку і запальну вдачу (наприклад, удруге вдарив об камінь, щоб пішла вода); він також скаржився Богові, що не має дару красномовства. Саул і Соломон відпали від віри (при тому, що Соломон побудував Божий храм); цар Давид, як відомо, вбив чоловіка, щоб узяти собі його дружину — і це не завадило Богові укласти з ним Вічний Завіт і зробити його прототипом Месії Ісуса (якого називали Сином Давида). Святий Павло переслідував християн. Апостол Тома сумнівався, що Ісус воскрес із мертвих. Петро міг бути надмірно завзятим саме тому, що він був насамперед ревним. Тому все скінчилося тим, що сам Ісус дорікнув йому, а Петро, своєю чергою, зрікся Його тричі, — але й розкаявся в цьому.
Ще одна надзвичайно очевидна річ — це те, що Ісус обрав Петра і назвав його «Скелею», не зважаючи на його бурхливу особистість, а не завдяки їй, подібно до того, як ставали богообраними подібні «гарячі голови» (Мойсей, Самсон, Давид, Йона, Ілля та Павло). Він був провідником Церкви не завдяки своїй особистості чи передбачуваній досконалості, а тому, що це була людина, достойна співпраці з Богом, у Його провидінні та всезнанні.
«О Симоне, Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю; та Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 22, 31-32). Здається, це одна з головних євангельських сцен, оскільки після цього Петро стверджує: «Господи, з Тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть» — що він пізніше і зробив. Виглядає так, що цього вимагає затятий та імпульсивний темперамент Петра, а не що це має якийсь стосунок до його папства.
Але що тягне за собою такий погляд? Ісус молиться за Петра, щоб його віра не пропала. Чи ми впевнені, що жоден з інших учнів не мав сумнівів та проблем із вірою? Зрештою, лише один із них був присутній під час розіп’яття (святий Йоан). Хіба ніхто з апостолів не відчував браку віри в той страшний час Його Страстей? Звісно, вони це відчували! Сумніви апостола Томи — очевидний приклад. Тож актуальним залишається питання: чому Ісус молиться лише за віру Петра? І чому сатана полює на нього: до такої міри, аж Господь Ісус згадує це як щось, про що треба молитись? У Святому Письмі не вийде знайти інших епізодів, де б Ісус казав: «Я молився за тебе» або «Я буду молитися за тебе» — якійсь конкретній людині. Петро — єдиний такий випадок. Це в жодному разі не означає, що Ісус не молився за інших людей: мова про те, що Святе Письмо підкреслює цей факт як особливо важливий. Ісус каже: «А ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів», наголошуючи, що Петро повинен це робити, бо він— керівник, чиєю працею, серед іншого, є навернення та зміцнення людей у вірі.
В Євангелії від Йоана Ісус тричі запитує Петра, чи любить той Його, і коли Петро відповідає, каже йому: «Паси мої вівці!» Чому Він це робить? Тому що Петро був лідером, і це те, що роблять лідери. Вівці йдуть за пастирем; пастир про них піклується. Здається цілком очевидним, що Петрові як головному пастиреві інших християн, надається особливо глибоке значення. Ніхто інший не виділений так, як він.
Ілюстрація: Карл Блох (1834-1890), «Зречення Петра»
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
