Погляд

«Наперед»-призначення — це часово-просторове розуміння Бога, який є понад часом

11 Грудня 2020, 11:28 651

Чи існує передвизначення? Якщо Бог уже знає, хто спасеться, хто навернеться і як ми поводитимемося у різних ситуаціях, — навіщо взагалі люди приходять на світ? І чому Бог дозволяє народжуватися тим людям, які, як Йому відомо, підуть до пекла? На що взагалі людина впливає? Чи таки має право вибору? Що про це каже Слово Боже?

На ці запитання відповідає о.Петро Балог ОР.

Частина 1

 

Вчення Католицької Церкви про напередпризначення

Якщо говорити про вчення Католицької Церкви, то від самого початку воно противилося помилкам деяких богословів, які, спираючись на труди Августина, а також Проспера Аквітанського чи Фульгенція Руспійського, почали розуміти цю доктрину досить радикально. 473 року на Синоді в Арлі було засуджено тези Луцідія, зокрема за твердження, що людська свобода після гріхопадіння повністю знищена, що Христос не спас усіх людей, а також що Боже Провидіння веде деяких до смерті, а хто не спасається, то це діється за волею Бога. Крім того, було засуджено тезу, що одні люди призначені Богом до смерті, а інші до життя (див. Христианское вероучение. Догматические тексты Учительства Церкви (III-ХХ вв.)), С-Пб. 2002, 540).

529 року ІІ Оранжський Синод, який зайнявся питаннями семіпелагіянізму, підтвердив, що «ми не лише не віримо, що деякі люди призначені Божою владою до зла, але якщо і є люди, які хочуть вірити в цю гидоту, ми засуджуємо їх с усією суворістю» (див. Христианское вероучение, 547).

853 року на Синоді в К’єрзі було засуджено вчення саксонського ченця Готтшалька (808-867), який, спираючись на твори Августина та Фульгенція, радикалізував це вчення. Відповідальність за спасіння Синод ставить по стороні Бога і Його напередвизначення; натомість відповідальність за вічне осудження ставить по стороні свобідного вибору людини. Бог хоче спасіння всіх людей, а тому відкуплення, яке вчинив Христос на хресті, стосується всіх, і саме це є вічним задумом Творця (див. Христианское вероучение, 547/1-4).

У XVI столітті, під час Тридентського Собору, було видано Декрет про виправдання (1547). У 16-ти розділах цього документа є, серед іншого, протиставлення вченню Жана Кальвіна про напередпризначення одних до неба, а інших — до пекла, незалежно від їхніх заслуг чи гріхів. 12-й розділ Декрету про виправдання каже так: «Також ніхто, поки живе в умовах смертного існування, не повинен занадто покладатися на тайну Божої предестинації, щоб оголошувати себе в остаточному числі напередпризначених, так ніби те було правдою, що, бувши один раз виправданим, він уже не може грішити, або, якщо й грішить, повинен постановити, що покається. Тому що без спеціального об’явлення ми не можемо знати тих, кого Бог собі вибрав». Натомість серед 33 анафем Собору 17-та стверджує: «Якщо хтось каже, що благодать виправдання дарована лише наперед призначеним до життя, а всі інші покликані, хоч і є покликаними, не отримують цієї благодаті, тому що наперед призначаються Божою владою на зло, — нехай буде виключений зі спільноти вірних» (див. Христианское вероучение, 573, 599).

У зв’язку з ученням Корнелія Янсена (1585-1638), засновника так званого «янсенізму», папа Інокентій Х видав Конституцію «Cum occasione» (31 травня 1653). Серед іншого, там засуджено тезу, нібито Христос пролив свою Кров не за всіх людей. Загалом же було засуджено помилкове розуміння Янсеном ролі Божої благодаті у житті людини та її свобідної волі (див. Христианское вероучение, 639).

Нарешті, Катехизм Католицької Церкви, говорячи про пекло, згадує при цьому свободу людини і про відповідальність за своє спасіння: «Твердження Святого Письма і вчення Церкви про пекло є закликом до відповідальності, з якою людина повинна використовувати свою свободу, пам’ятаючи про своє вічне призначення» (ККЦ 1036). І далі є мова про напередпризначення: «Бог наперед не призначає нікого до пекла; це стається внаслідок добровільного відвернення від Бога (смертельний гріх) i перебування в ньому до кінця життя» (ККЦ 1037).

 

Богослов’я Божого призначення

Християнський Схід, не мавши такої дискусії, яку мав свого часу Захід, — дискусії щодо благодаті й людської свободи, що велася між Августином і Пелагієм, — не зіткнувся також глибше з питанням Божого напередпризначення. Бо саме це питання і визначило таке, а не інше розуміння предестинації: якщо спасіння є повністю Божим даром, без жодних заслуг людини, то саме Предвічний Бог цей дар споконвіку призначив тим, які спасаються. Відповідно, іншим призначив щось інше. Такий детермінізм пояснює Божу всемогутність і цілковитий дар спасіння, проте залишаються проблеми подвійного характеру: По-перше, як усе-таки бути зі свобідною волею людини? По-друге, як Бог-Творець, який є Любов, відвічно призначає когось на загибель?

Говорячи про проблему, чому Бог, знаючи, що хтось піде до пекла, все одно творить його, дозволяючи народитися, жити, і потім не спастися, — треба відразу відповісти: мотивом сотворіння людини Богом-Творцем є Його любов. А справжня любов чинить усе безкорисливо, не вираховуючи, що з цього вийде потім: любить тут і тепер. Таємниця Божої любові до людини стає також таємницею сотворіння людини, яка має змогу або прийняти спасіння, приготоване їй Богом, або відмовитися від нього.

Не всіх, однак, задовольняла така відповідь. Певною спробою відповіді на це питання було вчення про «апокатастазис», тобто про остаточне спасіння всіх людей. Розвивали його деякі Отці Церкви, особливо східні, починаючи від Климента Александрійського та Орігена й закінчуючи деякими сучасними богословами. Церква, проте, не прийняла цього вчення.

Якщо повернутися до мови Святого Письма, то всі вирази, де говориться — особливо у Старому Завіті, — що «Бог навів на когось якесь зло», чи що «Бог призначив когось на загибель», то тут просто використано антропоморфічне спрощення: Боже допущення з огляду на пошанування свобідного вибору людини називається Божою волею. А це тому, між іншим, що біблійна мова базується на часово-просторовому сприйнятті; звідси і приписується Богу суто людський спосіб дії. Тому належить як би «перекласти» цю мову мовою метафізики, мовою трансцендентною, щоб позбавити її антропоморфічного, а отже — помилкового в цьому разі виміру.

Іншими словами, всі ті біблійні вирази, що їх потім розвивали деякі Отці Церкви, а передусім Августин, і в яких ідеться про «призначення Богом деяких до спасіння», що скорочено окреслюється як «предестинація», напередпризначення, — це спроба людською мовою, в яку було огорнуте Слово Боже, виразити таємницю споконвічного Божого діяння. А це діяння не підлягає ані часу, ані простору; натомість поняття «напередпризначення» саме часово-просторове. Всі слова з префіксом «перед-», наперед-», «пре-», виражають якийсь «попередній стан», тобто часовий. Те, що не підлягає ані часу, ані простору, — це Божа «любов, яка ніколи не переминає» (1Кор 13,8). І саме це є вічним призначенням людини, яке вона, створена Богом свобідною і розумною, покликана розпізнати і свобідно вибрати, відповідаючи взаємною любов’ю. Саме до цього і закликає головна заповідь християнства, на якій базуються всі інші заповіді, тобто воля Божа щодо нас, людей.

Людина, сотворена Богом, призначена до вічного життя, і Бог запрошує людину стати на шлях спасіння, приготований Сином Божим і дарований людині. Все інше не є призначенням — лише «вибором іншої дороги». Натомість вибір призначеної дороги — це реалізація людиною того, що Бог їй відвічно призначив, бо відвічно полюбив її: це сповнення волі Бога. Тому зі сторони людини є постійна надія на спасіння, і «в цій надії ми вже спасенні» (Рим 8,24). Це не певність спасіння, не напередпризначення: це надія, яка зі сторони Бога вже відвічно реалізована, а з нашої сторони реалізується мірою нашого життя. На цій дорозі невпинно стикатиметься таємниця співдії, з одного боку, відвічного Божого призначення людини до спасіння і, з другого боку, — свобідної волі людини. Тут дуже важливо пам’ятати про заклик Апостола Йоана, щоб не боятися й відповісти Богу взаємністю на Його любов: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо, бо Він перший полюбив нас» (1Йн 4, 18-19).

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: