Роздуми

Якщо Бог знає все, то наша доля вже визначена? Навіщо Він дає народжуватися тим, хто піде до пекла?

02 Грудня 2020, 12:18 2987

Оскільки Бог знає все (тобто знає все, що ми зробили і що ще зробимо), то чи це означає, що наша доля визначена наперед?

Чи існує передвизначення? Якщо Бог уже знає, хто спасеться, хто навернеться і як ми поводитимемося у різних ситуаціях, — навіщо взагалі люди приходять на світ? І чому Бог дозволяє народжуватися тим людям, які, як Йому відомо, підуть до пекла? На що взагалі людина впливає? Чи таки має право вибору? Що про це каже Слово Боже?

На ці запитання відповідає о.Петро Балог ОР.

Всезнання Бога уявити важко. Бо ми, люди, з нашими обмеженими розумовими засобами, уявляємо тільки обмежені речі та явища; натомість усе, що перевищує цю обмеженість, уявляємо лише за аналогією: це для нас щось таке, як і те, обмежене, просто в багато разів більше. Натомість безкінечність ми уявити не в змозі. Як, отже, розуміти це Боже всезнання? Звідси й наші проблеми з повним розумінням: приміром, чому Бог усе знає, причому наперед, і — тим не менше, щось потенційно погане допускає.

 

Святе Письмо і Боже напередвизначення

Автори Старого Завіту покладають остаточну відповідальність за все на Бога, за всяке добро, але й за допущення зла теж. Пророк Амос каже: «Чи станеться у місті якесь лихо, що його Бог не спричинив би?» (Ам 3,6), а автор Книги Пророка Ісаї пише: «Я витворюю світло й творю пітьму, чиню добро й допускаю зло. Я, Господь, усе це чиню» (Іс 45,7). Власне, це не сліпа доля веде хід історії чи життєвий шлях людини, але Бог спрямовує, — чи, як каже автор Книги Приповідок, дає вирок: «У пазуху кидають жереб, але від Господа залежить вирок» (Прип 16,33).

Як пишуть автори ранніх книг Старого Завіту це Бог наказує ворогам нападати на невірний Йому Ізраїль (див. Суд 4, 1-2; 6,1; 9,23; 10, 6-7; 13,1); це Бог робить затверділим серце фараона (див. Вих 7,3); це Бог насилає заразу прокази на людей (див. Лев 14, 33-34); це Бог спонукає Давида зробити перепис населення, що було вираженням недовіри Богу (див. 2Сам 24,1), а після цього морить народ чумою (див. 2Сам 24,15). Хоча вже у Книзі Хронік це натхнення, дане Давидові, автор приписує сатані (див. 1Хр 21,1), однак Бог контролює все на землі, добро і зло, щастя і нещастя: все в Його руці.

Взагалі, Бог записує наперед всі вчинки людини до так званої «книги життя», про яку багато разів згадує як Старий, так і Новий Завіт: «Очі твої бачили мої вчинки, усі вони записані у твоїй книзі; і дні, що ти мені призначив, коли ані одного із них іще не було» (Пс 139,16). Ці вчинки є вже ніби призначені людині; проте це книга не вироку, а життя.

Новий Завіт говорить про «призначення» всього декілька разів, натомість частіше є мова про «план Божий», про «Божий задум», про «Божий вибір» чи про «Боже передбачення». Особливо Апостол Павло розвинув вчення про «призначення». У Посланні до римлян так пише про віруючих: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, — покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро. Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив» (Рим 8, 28-30). Тут з’являється важливий термін, який грецькою звучить «prohoridzo» і перекладається латиною «praedestinare», тобто «наперед призначати», з чого виводиться поняття «предестинація», «передвизначення».

Іншими словами, Бог нас пізнав ще перед нашим існуванням. «Пізнати» біблійною мовою означає найчастіше «полюбити». Ми, люди, були люблені Богом у Його задумі, ще коли були у Його планах. На підставі цієї предвічної любові Бог нас вибрав, і потім нас призначив, передусім на те, щоб ми були «подібними до образу Його Сина». Павло пише про це також у Посланні до ефесян, на самому початку: «Бо в Ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував нас у любім своїм Сині» (Еф 1, 4-6).

Єдиною проблемою в Посланні до римлян є те, що Апостол Павло мислить загальними категоріями про Боже призначення, тобто роздумує про долю цілого народу Ізраїля, а не про окремих його членів. Бог призначив більшості з Вибраного народу бути тимчасово затверділими і не прийняти Христа, щоби так могли до нового Вибраного народу ввійти погани. Це — таємничий Божий план, а остаточною метою є спасіння всього світу, а не лише якогось одного народу. Проте доля кожної окремої людини в цьому посланні Апостол Павло детально не розглядає.

У будь-якому разі, бути «призначеним» означає бути «любленим» Богом, а метою нашого призначення є «Божа слава», до якої ми прямуємо життєвими стежками. Власне, це прямування відбувається в постійному виборі, бо ми сотворені Богом свобідними. Це не Бог призначає когось на загибель; Бог може лише погодитися на чийсь вибір, але при цьому постійно дає свою благодать для того, щоб людина йшла дорогою спасіння, як про це пише Апостол Павло в Посланні до филип’ян: «…працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті…, бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням» (Флп 2, 12-13), чи в Посланні до ефесян: «Бо ми Його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили» (Еф 2,10). Ці нагадування Павло пише не якимось вибраним, які є «призначені», але всім членам — чи то християнської спільноти у Филиппах, чи то спільноти в Ефесі. Тобто до спасіння призначені Богом усі, Бог до цього людину надихає і дає свою допомогу у формі благодаті. Вибір же залишається за свобідною людиною: реалізувати остаточно це призначення чи ні.

Належить, однак, постійно пам’ятати, що життя людини без Бога не є Божим планом, не є Божим призначенням; це є, власне, відкинення цього призначення. Натомість, коли хтось приходить до Бога, то це і є реалізація цього відвічного призначення; крім того, воно можливе лише завдяки Божій благодаті. Євангеліст Йоан подає такі слова Христа: «Ніхто не спроможний прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його» (Йн 6,44). І взагалі, остаточне бажання Бога — це щоб ніхто не загинув, а мотивом цього є безмірна Божа любов: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3,16).

 

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: