Божий «пологовий будинок»

Свято розпочинається тоді, коли людина спроможна вимовити благословення.

Юдейська літургія повна благословень — бераха. В їхньому центрі перебуває Бог. Господь Ісус, святкуючи у Горниці юдейську Пасху, встановив Євхаристію — подяку — вимовляючи благословення.

Нічого дивного, що й апостол Петро возносить благословення: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа» — щоб висловити Його найбільше діло: «У своїм великім милосерді відродив нас до живої надії» (1Пт 1,3). Навіть якби настали хвилини «різних випробувань», наша «випробувана віра» виявиться «набагато ціннішою від тлінного золота, яке вогнем очищають» (1,6-7).

Наші європейські мови нас трохи обманюють. Вони пов’язують слово «милосердя» з серцем (лат. cor, cordis), почуттями, емпатією, зворушенням. Тим часом гебрейська мова, мова Бога, виражає його поняттям рахамім, яке походить від рехем, тобто «жіноче лоно». Отож милосердя — це щось більше, ніж порух серця; це означає пологи, надання життя.

У Христі ми зустріли саме такого роду Боже милосердя. Він нас зродив наново, до нового життя, надав нам також нову сутність — бути дітьми Бога. Тому і в первісній Церкві хрестильниця мала вигляд материнського лона. Під час хрещення людей не поливали водою, а «видобували» їх із води. Як дитину з жіночої матки. Так народжує Бог. У Ньому є отцівство водночас із материнством. Якщо я народився заново, то це означає: я зазнав милосердя Божого, пізнав, яким на смак є Його батьківство. Це також пояснює, чому під час другого періоду приготування до хрещення молитву «Отче наш» учили вже насамкінець. Її вручали як талісман, пам’ятку втаємничення у величезний секрет.

Наше поняття про Церкву — слабесеньке. Ми не раз кажемо: вірую в Бога, але не в Церкву. Церква нам асоціюється зі інституцією, парафіяльним бюро або з ієрархією. Люди не раз полишають Церкву, бо не знають її. Якби вони пізнали міць Божого милосердя, яке відкривається для нас у Христовій перемозі над гріхом та смертю, — зрозуміли б і материнство Церкви.

Милосердя нам також не раз асоціюється з потребою зайнятися нещасливцями світу цього, або ж із солодкими молитвочками, відірваними від нашого шорсткого і просмердженого гріхом життя. О, якби ти міг відчути себе сином Бога, зродженим до нової надії у Христі, — ти б тоді побачив, що твоя парафія — це Божий «пологовий будинок», твій настоятель — акушер, а Ісус — ординатор відділення, в якому ти заново прийшов у цей світ. Натомість цей наш нещасний світ більше нагадує морг, аніж пологовий будинок.

Тепер розумієш, чому ми постійно закликаємо: «Будь милосердний до нас і цілого світу»?

Переклад CREDO за: о. Роберт Скшипчак, Wiara