Невдовзі після своєї смерті св.Едита з Вілтона наснилася своїй матері. Вона розповіла, що коли прямувала до Божого Царства, їй перегородив дорогу сатана й не хотів пропустити.
Коли ми чуємо «св.Едита», то перше ім’я, що спадає на думку, — це св.Тереза Бенедикта від Хреста (Едита Штайн). Але в англійських католиків зовсім інші асоціації з цим іменем, оскільки в їхній країні так звалася монахиня, яка жила в Хст. і її шанували навіть британські правителі.
Свята Едита з Вілтона
Її батьком був один з останніх королів англосаксонської династії, Едгар Спокійний, а бабусею — св.Ельґіва. Життя Едити було коротким — усього 23 роки, але вона була такою яскравою особистістю, що її визнали святою відразу після смерті. Більше того, її культ перевищив шану, яку віддавали засновниці монастиря. Про заступництво Едити молилася навіть її рідна мати, а за життя — настоятелька, Вільфріда.
Вони жили в абатстві Вілтон на півдні Англії. Це був на той час осередок освіти й виховання дівчат з аристократичних сімей, зокрема, королівської. Отже, Едита здобула ґрунтовну освіту, яка відшліфувала її гострий розум.
Вона любила читати, а також глибоко цінувала красу. Те, що вона склала монаші обіти, не заважало їй гарно і багато одягатися або вишити собі золотом і перлами туніку, в якій вона любила молитися.
Зрештою, вони з матір’ю охоче б одягнули всіх монахинь у білі шати, вишиті золотом, але ця ідея відпала — мабуть, через непрактичність, особливо коли треба займатися маленькими дітьми.
Водночас до сестер принцеса була терпелива і послужлива, більше того, намагалася робити їм послуги таємно, щоб не отримувати від них похвали. Едита тричі відхиляла пропозиції стати настоятелькою в інших абатствах. А коли по смерті брата їй запропонували корону Англії, вона лише ввічливо знизала плечима.
Королівська кров
Батько святої, всупереч прозвиську, спокійним не був, принаймні не за сучасними стандартами. Тому підозрюю, що саме від нього Едита успадкувала здібність уміло захищати власні кордони та обстоювати повагу до себе.
Цікаво, що ці риси найяскравіше проявилися після її смерті. Невдовзі після народження монахині для Неба вона наснилася своїй матері. Розповіла, що коли прямувала до Божого царства, дорогу їй заступив сатана і не хотів пропустити. З розпачу і, мабуть, із нетерпеливості Едита кілька разів вдарила його по голові, й тоді сатана відпустив її.
На ці слова ви теж можете знизати плечима і сказати: «Сон — мара, Бог — віра», тому я розповім історію, свідками якої було багато людей.
Отже, данський принц Кнут, що посів трон династії, з якої походила ця монахиня, знущався з її святості. Якось він прибув до санктуарію у Вілтоні. Але не вірив, що тіло Едити не розклалося, і наказав відкрити труну, щоб переконатися в цьому.
Надгробну плиту зняли, а Едита встала і дала Кнутові добрячого ляпаса. Володар знепритомнів, а мощі знову вляглися в труну, напевно, з почуттям виконаного обов’язку.
Неважко здогадатися, що до кінця свого правління король призначав великі кошти для абатства Вілтон і ревно поширював культ саме цієї святої. Врешті-решт, скільки можна наражатися на ляпас, тим паче від покійниці?