А що коли Бог бачить це інакше? У слова «байдужість» радше негативне забарвлення, але в нашому випадку воно описує щось прекрасне: ставлення, яке дає Богові повний простір для дій у нашому житті.
Вищий пілотаж
У «Духовних вправах» св. Ігнатія читаємо:
«Ми маємо ставати байдужими до всіх сотворених речей, якщо це було повністю залишено на розсуд нашої вільної волі, а не заборонено. Отже, йдеться про те, щоб ми, зі свого боку, не бажали здоров’я більше, ніж хвороби, багатства — більше, ніж бідності, пошани — більше, ніж погорди, довгого життя — більше, ніж короткого; і отже, щоб серед усіх інших речей ми бажали тільки цього і вибирали тільки те, що краще веде нас до мети, задля якої ми були створені».
Маю відчуття, що ці слова — вищий пілотаж, який не знаходить сьогодні багато прихильників. Іноді своїм життям я сам опираюся цьому вченню. Коли вперше почув про «святу байдужість» Лойоли, вона мене зацікавила.
Слово «байдужість» у поверховому значенні має радше негативне забарвлення, але в цьому випадку описує щось прекрасне: ставлення, яке дає Богові повний простір для дій у моєму житті і є величезним викликом.
Бог бачить ширше
Не бажати більше здоров’я, ніж хвороби, більше багатства, ніж бідності, поваги, ніж погорди… Це добрий тест для мене. Можу виконувати закон; відзначити як виконані всі 10 заповідей; робити вчинки милосердя й бути «п’ятничним» католиком…, але не можу в цьому всьому бути прив’язаним до мого здоров’я, моїх грошей, моєї позиції.
Більше того: можу за такої ситуації бути твердо впевненим, що все гаразд!
Адже якщо я буду здоровим, то зможу діяти на славу Господа; якщо буду багатим — мої гроші стануть у пригоді бідним; якщо займатиму високу посаду — зможу приймати тільки правильні рішення, спрямовані на виконання Божої волі.
А що коли Бог усе ж таки бачить це інакше і волів би, щоб я діяв на Його славу, але «стаціонарно»: наприклад, «приземлений» з огляду на зламану ногу і маючи більше часу на молитву? Можливо, Бог волів би, щоб я ділився грішми, — так! — але для більших сум хоче мати когось іншого, а я маю давати милостиню «з убозтва» (Лк 21, 1-4).
Можливо, Він хоче мене бачити пересічним працівником у якійсь фірмі чи організації, щоб я не наражався на пиху? Можливості можна продовжувати. Бог бачить ширше; просто я не завжди вмію Йому довіряти.
Дати Йому простір
Найкраще для мене в цій ігнатіанській «головоломці» щодо святої байдужості — це те, що вона взагалі не означає перестати дбати про своє здоров’я, про покращення свого та своїх близьких добробуту або про підвищення на роботі. Маю (знову ж таки, за прикладом св.Ігнатія) робити все так, ніби все залежить лише від мене, а молитися так, ніби все залежить тільки від Бога.
Я маю враховувати кожну можливість, і в кожній у мене має бути один, головний намір: «Ad maiorem Dei gloriam» — для більшої Божої слави: девіз (а як же інакше) Товариства Ісуса, яке заснував св.Ігнатій Лойола.
Коли я думаю і пишу про святу байдужість, то переконуюся, що це такий стан, у якому усуваються всі мої недобрі наміри, приховані бажання і моя власна думка. Якщо я кажу, що хотів би залишити в своєму серці простір для Бога, щоби Він діяв через мене, — то маю відчуття, що найкраще зроблю це саме через святу байдужість.
Святий Павло був першим
У тому, що св. Ігнатій не перебільшує, мене переконало Боже Слово. Протягом багатьох років я читав речення: «Я все можу в Тому, хто укріпляє мене» (Флп 4,13), — прекрасне гасло для євангелізаційного плакату, приспів відомої релігійної пісні, сильний мотиваційний заклик, — які, однак, вирвані з контексту, бувають дуже неглибокими.
Це уривок із Послання до филип’ян, у якому св.Павло дякує адресатам за матеріальну підтримку. Тож як виглядає це речення в ширшому контексті?
«Я вельми зрадів у Господі, що ваші старання про мене знову нарешті ожили, – ви про те старалися, та нагоди вам бракувало. Я кажу це не тому, що терплю злидні, бо я навчився задовольнятись тим, що маю. Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене. Однак, ви все ж таки зробили добре, що взяли участь у моїй скорботі» (Флп 4,10-14).
Боже Слово живе і діє протягом століть. Це дуже добре видно, коли ми бачимо ту ж саму думку у вченні людини, яка принесла це Слово язичникам, і в людини, яка на 1500 років пізніше заснувала один із наймогутніших орденів у світі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
