Великий Піст — час молитви, посту й милостині. Ми це знаємо, правда? Але ці 40 днів — це ще й час духовної трансформації, поглиблення віри; а може, навіть… повернення до її основ?
Що відбувається з нами, коли ми помираємо? — тема для сьогоднішніх роздумів.
Чи знаєте ви, у що вірите? Чи ви розумієте свою віру? — ви коли-небудь замислювалися про це?
Що відбувається з нами, коли ми помираємо?
У момент смерті тіло і душа відділяються одне від одного. Тіло зітліває, а душа йде до Бога і чекає на возз’єднання зі своїм воскреслим тілом в день Останнього суду. Спосіб воскресіння нашого тіла є таємницею. Щоб проілюструвати це, наведемо приклад: дивлячись на цибулину тюльпана, ми не можемо знати, в яку гарну квітку вона розвинеться у темній землі. Так само ми нічого не знаємо про майбутній вигляд нашого нового тіла. Проте апостол Павло переконаний: «Сіється в безчесті, а встає у славі» (1Кор 15,43а).
Як католики, ми віримо у воскресіння тіла. Ми підтверджуємо це, проголошуючи Символ віри під час недільної Меси. Але чи правильно ми розуміємо ці слова та їх значення?
Противлячись сучасній тенденції уникати теми смерті та страждань, видатний американський католицький богослов Скотт Ганн у книзі «Смерть — це надія» ґрунтовно досліджує сутність смерті та воскресіння.
Останній суд людини
В мить смерті душа покидає тіло. В той час як у тілі починається тривалий повільний процес розкладу, душа одразу переживає свій перший суд, який зазвичай називають «частковим судом» (пор. ККЦ 1022). Під час часткового суду ми відкриваємо наслідки виборів — за чи проти Христа, зроблених протягом життя. Якщо під час нашого земного паломництва ми приймали запропоновані нам спасительні благодаті, то дізнаємося, що нашим вічним призначенням є небо. Наше вічне призначення — Бог!
Читайте також:
Останній суд буде один? Чи їх два?
Якщо, однак, ми відкидали запропоновані нам благодаті, то наша вічна доля — це пекло. Наше вічне призначення — не Бог. На цьому етапі немає місця для жодних виправлень. Час вибору між Богом і не‑Богом закінчується, коли земне життя завершується. Суд, який звершується над нами, є остаточним. І це справедливий суд. Ісус Христос, Божественний Суддя, все бачить і знає. Він знає кожну краплину благодаті, яка була запропонована нам у кожну мить нашого життя. Він знає всі обставини, які не дозволили нам вільно обрати благодать. Він також знає найглибші та якнайбільш істинні прагнення наших сердець.
Якщо при кінці нашого життя ми виявляємося засудженими до пекла, то це тому, що пекло є тим, що ми самі вибрали. Пекло — це те, чого ми насправді прагнули.
Ті, хто вибирає пекло, потрапляють туди негайно. Вони втрачають свій останній шанс. Вони більше ніколи не житимуть у присутності Бога. Ті, хто каже «так» благодаті спасіння, ті, хто вибирає Бога, — потрапляють до одного з двох місць. Вони або відразу потрапляють у присутність блаженних у Небі, або проходять процес очищення — Чистилище, що в кінцевому підсумку дозволить їм уповні мати участь у радості Небес. Ще раз: наша вічна доля вирішується в момент смерті, на частковому суді.
Але на нас чекає ще один суд: Останній, або ж Страшний. Ми знаємо, що наприкінці часів «усі померлі» воскреснуть (ККЦ 998), і що настає година, «коли всі, хто у гробах, голос Його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд» (Йн 5, 28‑29). На Страшному суді все, що ми зробили — добро і зло, — буде відкрито всьому людству. Кожен прихований гріх і кожна добра справа, зроблені таємно, перестануть бути таємницею. Всі все побачать. Всі про все довідаються. Потім, після оголошення всіх присудів, — і спасенні, й прокляті отримають свої тіла. Для проклятих це означатиме лише посилення смутку й болю. Для блаженних відновлення їхніх тіл означатиме ще більшу радість — і можливість повніше увійти до небесної слави.
Отож треба дещо розповісти про тіла після воскресіння.
Як виглядатиме тіло в раю?
За Божим планом, людська душа й тіло ніколи не мали були відділені одне від одного. Бог створив людину як єдність душі й тіла; і якби Адам ніколи не згрішив, ця єдність би збереглася. Тому роз’єднання душі й тіла, яке відбувається в момент смерті, є наслідком первородного гріха. Своєю смертю й воскресінням Ісус відкрив шлях для їх возз’єднання. Подібно до того, як Його душа і тіло возз’єдналися, коли Він воскрес із мертвих, переобразився й був прославлений, — так і тіла й душі всіх праведників возз’єднаються, коли ми будемо воскрешені з мертвих, переображені і прославлені.
Тіло, з яким з’єднається душа, буде тим самим тілом, яке зараз читає ці слова, — але водночас буде іншим. Як це можливо — в технічному сенсі, — залишається таємницею. Святі й богослови розмірковують на цю тему вже дві тисячі років. Як саме майбутнє тіло буде пов’язане з тілом, яке ми маємо зараз? Як це виглядатиме? Що це дасть? Скільки йому буде років? Чи померлі немовлята воскреснуть у тілах немовлят, а чи їхні воскреслі тіла будуть тілами дорослих?
Люди мають багато запитань про воскресіння; але, на жаль, Бог дав нам дуже мало відповідей. Відповідно до того, чого вчить Катехизм, ми точно знаємо п’ять речей про воскресіння тіла: по‑перше, що «Бог… остаточно поверне нетлінне життя нашим тілам, з’єднавши їх з нашими душами силою Воскресіння Ісуса»; по‑друге, що «всі померлі воскреснуть»; по‑третє, що «всі воскреснуть у власному тілі, яке вони мають тепер»; по‑четверте, що наше воскресіння пов’язане з Євхаристією; і по‑п’яте, що це воскресіння відбудеться «останнього дня», «наприкінці світу» (ККЦ 997-1001). І все. Ось що ми можемо сказати напевно про реальність, приховану завісою смерті. Все інше «перевищує нашу уяву і наше розуміння; воно доступне лише через віру» (ККЦ 1000). Звісно, це не заважало святим і богословам у різні століття говорити трохи більше.
Це все ще наші тіла?
Більшість великих католицьких мислителів, які стикалися з запитаннями про воскресіння тіла, зверталися до Першого послання до коринтян, 15‑й розділ якого містить найповніший розгляд цієї теми у Святому Письмі.
Святий Павло пояснює, що зв’язок між нашим земним і небесним тілами подібний до зв’язку між насінням і тим, що з нього виростає: «Те, що сієш, — не тіло, що має уродитись, а голе зерно, наприклад, пшениці або якесь інше» (1Кор 15,37). Ця ідея безперервності зв’язку між зерном і збіжжям вплинула на розвиток багатьох інших метафор, які намагалися пояснити, як саме Бог возз’єднає з душею тіло, що давно перетворилося на порох.
Через тисячу років святий Тома Аквінський, спираючись на праці ранніх Отців Церкви, розвинув найдетальніші роздуми Церкви про те, якими будуть наші тіла після воскресіння. За словами Аквіната, усі воскреслі тіла матимуть три спільні риси. Як першу з цих рис, обговоримо якість. У св.Томи це має два аспекти. Перший стосується певної ознаки воскреслого тіла, а саме — статі. За Аквінатом, стать не зникне в Небі. Якщо в цьому житті у вас чоловіче тіло, в наступному житті ви також матимете чоловіче тіло. Так само, якщо у вас жіноче тіло, воно залишиться жіночим у наступному житті. Бог створив людину як чоловіка й жінку, і так це залишиться.
Тома стверджує: незалежно від того, в якому віці ми помремо — чи прожили ми в цьому світі 9 чи 99 років, чи всього 9 хвилин, — наші тіла воскреснуть «у найдосконалішому стані своєї природи». Це означає, що наші воскреслі тіла будуть на піку фізичної сили, здоров’я та краси. Друга риса, спільна для всіх воскреслих тіл, про яку згадує Аквінський, — це їхня особиста ідентичність. Ваше тіло залишатиметься вашим тілом, а ви — собою. Та сама душа, яку ви маєте сьогодні, возз’єднається з тим самим тілом (тільки воскреслим і прославленим), яке ви маєте сьогодні. Це не означає, що ми будемо виглядати так, як зараз (або навіть так, як виглядали «у розквіті сил»). Пам’ятаймо, що після воскресіння навіть найближчі друзі не завжди впізнавали Ісуса. Іноді вони знали, що це був Він. Але іноді — ні. Одним разом Він був схожий на себе, яким Його знали, а іншим разом — ні.
Святий Тома стверджував, що те саме буде і з нами. На щастя, додає він, оскільки ми будемо в Небі, то не відчуватимемо таких труднощів, як апостоли, — в тому, що стосується впізнавання близьких і друзів. Бог подбає про те, щоб ми впізнали наших бабусь і дідусів з першого погляду, незалежно від того, наскільки відрізнятимуться їхні воскреслі тіла від тих, які ми пам’ятаємо.
Це підводить нас до третьої риси наших майбутніх тіл: їхньої цілісності. Незалежно від того, що станеться з нашим тілом у цьому житті, — воно буде цілим і здоровим у наступному житті. Люди, які втратили кінцівки на землі, матимуть їх у вічності. Люди, які не бачили й не чули, відновлять зір і слух на Небесах.
Уривок із книжки Скотта Ганна «Смерть це надія», видавництво Esprit. Опрацьовано на підставі Youcat: Катехизм Католицької Церкви для молоді
фінансово.
Щиро дякуємо!
