Джордж Вайґель, мислитель, публіцист і папський біограф, розмірковує, чи проголосять у майбутньому святого Йоана Павла ІІ Учителем Церкви — і наводить п’ять причин на користь такого рішення.
Католицька Церква з розсудливою терпеливістю проголошує своїх видатних святих Учителями Церкви. Яким би світлим не здавалося чиєсь пояснення істин католицької віри у його чи її час, ефективність цього вчення перевіряється лише поколіннями, іноді — століттями. Особливо це стосується святих, які розширювали розуміння Церкви, і під час цього процесу добряче когось збентежили. Скажімо, щоби проголосити Учителем Церкви Тому Аквінського, теологічного новатора свого часу, знадобилося 294 років.
Через двадцять років після смерті Йоана Павла ІІ ще зарано проголошувати його Вчителем Церкви. Однак не зарано поміркувати, чому у майбутньому він може бути удостоєний такої честі.
Напрошується п’ять причин.
1.Видатний Магістерій Йоана Павла ІІ надав авторитетні ключі до правильного тлумачення Другого Ватиканського Собору.
Другий Ватиканський собор не визначав жодних догматів, не засуджував жодних єресей, не встановлював жодних канонів, не формулював Символу Віри і не писав жодного катехізису: тобто, не вдавався до тих методів, якими попередні Вселенські собори сигналізували: «Ось про що нам йдеться». Своїми енцикліками та іншими віровчительними текстами, а також двома новими Кодексами канонічного права і Катехизмом Католицької Церкви Йоан Павло ІІ надав ключі, за допомогою яких Церква могла розуміти шістнадцять документів Собору як одне ціле, прекрасний гобелен, частини якого сплетені докупи концепцією Церкви як спільноти учнів у місії.
2.Йоан Павло ІІ представив повну симфонію католицьких істин таким чином, щоби їх міг осягнути сучасний розум.
Під час обрання Йоана Павла католицька теологія — і особливо католицька моральна теологія — переживала кризу. Сучасний нігілізм, скептицизм і релятивізм заразили католицьке мислення, створивши плутанину, яка розірвала церковну єдність і зробила євангелізацію майже неможливою. Використовуючи сучасні філософські та богословські інструменти, щоби кинути виклик руйнівній модерній і постмодерній конвенції, що ми нічого не можемо знати з упевненістю, вчення Йоана Павла ІІ зберегло мудрість католицької Традиції, одночасно продемонструвавши, що навіть найвибагливіші істини можна пояснити та подати у термінах, зрозумілих людям двадцять першого століття.
3.Знання сучасної філософії та великий пастирський досвід дали Йоану Павлу ІІ глибоке розуміння культурної кризи нашого часу — кризи людської природи.
Чи справді ми нескінченно піддатливі та пластичні? Чи є істини, вбудовані у сам світ і в нас самих — істини, які вказують шлях до щастя і, зрештою, до блаженства?
Гуманізм Йоана Павла ІІ, орієнтований на Христа, його знаменита теологія тіла, його твори про значення страждання і його «папський фемінізм» — все це було дієвою, культурно-реформуючою відповіддю на утилітарну деградацію людської природи: уявлення про те, що ми — просто купа морально еквівалентних бажань, задоволення яких через свавільне «Я зроблю це по-своєму» і є вершиною людського щастя.
4.Соціальна доктрина Йоана Павла ІІ прагнула дати демократичному проєктові ґрунтовніші підвалини, навчаючи, що певний тип людей потребує певних чеснот, щоби гарантувати, що вільна політика та економіка сприятимуть процвітанню людини й соціальній солідарності.
Події останніх двадцяти років багаторазово підтвердили це вчення.
5.Йоан Павло ІІ визначив велику стратегію Церкви на ХХІ століття і третє тисячоліття: нову євангелізацію.
Ідучи до Святої Землі під час Великого Ювілею 2000 року, Йоан Павло ІІ нагадав Церкві та світові, що християнство — не міф чи казка; християнство почалося з радикального навернення справжніх чоловіків і жінок у місцях, яких ми можемо торкнутися, і які можна побачити сьогодні; людей, настільки перемінених своєю зустріччю з Тим, кого вони називали Воскреслим Господом, що вони пішли на місію і змінили хід історії. Завершуючи Великий Ювілей, закликаючи всю Церкву «відчалити на глибінь» (Лк 5, 4), Йоан Павло закликав усіх католиків жити місіонерським учнівством, якому вони були посвячені у Хрещенні.
Незважаючи на зусилля декого протягом останніх десятків років відкинути або деконструювати цю велику спадщину, живими частинами світової Церкви є ті, хто прийняли вчення Йоана Павла ІІ і втілюють його у місії та служінні. І навпаки, ті частини світової Церкви, які проігнорували або відкинули це вчення, відмирають або вмирають. Цей основний факт католицького життя ХХІ століття дає підстави думати, що одного дня Католицька Церква цілком може визнати Йоана Павла ІІ Учителем Церкви.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
