Якщо святість має запах, то це запах кадила

Паління кадила — це символ молитви, що возноситься до Бога. Чи не є воно інколи знаком того, чого ми не можемо виразити словами?

Недільна Меса. Початок. Одне з дітей якраз повідомило батькам, що «тут смердить». Ішлося про кадило: його запах саме розходився від вівтаря, який був окаджуваний на початок богослужіння.

Хмарка кадила, однак, мала в собі щось аж таке цікаве, що дворічний хлопчик, під час наступного окаджування вівтаря, спробував ухопити хоч трошки диму своїми рученятами. Не вдалося! Дим розійшовся, а батьки заборонили його ловити.

Запах, милий Богу

Захват дітей здається цілком доречним, бо ж кадило, зрештою, — це «запах, милий Богу», який видає рослинна смола із запашними травами, коли кадильну суміш висипають на розжарене вугілля. Не раз ефект цього спалювання нагадує хмару, що супроводжувала Вибраний народ під час мандрівки до Обіцяної землі. У Старому Завіті ця хмара була знаком присутності самого Бога; натомість нам кадило нагадує про Його присутність у храмі.

Це знак зустрічі з sacrum. Німецький теолог, італієць походженням, о.Романо Ґвардіні писав, що окаджування — це «дія, позбавлена буд-якого практичного сенсу, чиста, як пісня, жертовна, щедра любов, яка зрікається всього».

Окаджування виражає честь і пошану. Християни довго не впроваджували кадило в літургію, бо раніше ним послуговувалися погани у своїх культових обрядах. Тільки починаючи з IV століття — спершу в базиліці Гробу Господнього у Єрусалимі — посудини для кадіння кадила почали ставити перед вівтарем та при гробах мучеників.

Мандрівка Вибраного народу, Хмара Слави. Бенджамін Вест.

Читайте також:

Ладан (кадило) проти хвороб, що переносяться повітряно-крапельним шляхом. Кілька фактів

Коли використовують кадило

Нині в літургії кадило використовують під час Святих Мес у неділю та в урочистості. Окаджують вівтар під час вступних обрядів, Євангеліє перед його читанням. Кадило використовують і під час приготування дарів — тоді окаджують не тільки вівтар, але також хрест біля нього, пасхал, священника зі співслужителями і вірних у храмі.

Це і є той момент, коли варто усвідомити, що все, оповите димом кадила, посвячується Господу, а з жертвою Христа єднається те, що є моїм, людським даром. Коли ми, як псалмоспівець, у цей момент молимося в дусі «нехай вознесеться молитва моя, як кадило, перед Тобою» (Пс 141,2), — можемо на власні очі побачити, як вона возноситься до Адресата.

У ході Меси кадило ще запускають у рух під час піднесення консекрованої Гостії, коли вірним показують Євхаристійного Ісуса, присутнього на вівтарі. Натомість поза Святою Месою кадило використовують під час виставлення Пресвятих Дарів у монстранції, на урочистій Утрені та Вечірні. Димом кадила супроводжується публічне вшанування образів та реліквій. Без кадила не обійдуться і найважливіші церковні процесії — наприклад, на Боже Тіло; а ще воно буде в обрядах похорону.

Спалювання кадила — це символ молитви, яка возноситься до Бога, а зокрема — символ прославлення Бога. Чи воно інколи не є знаком того, чого ми не можемо виразити словами? Всіх наших невисловлених молитов? Кадильний дим — тихий товариш мовчання перед Богом, який є, був і який приходить. Якщо sacrum має якийсь запах, то це запах кадила.

Переклад CREDO за: Анна Войтас, Aleteia