Роздуми над Божим Словом на суботу після Попільної Середи
Так говорить Господь: «Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти відкриєш душу свою, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають. Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих поколінь. Тебе назвуть відбудовником проломів, відновником доріг, щоб були заселені. Коли ти в суботу стримаєш свою ногу, щоб у Мій день святий твоїх справ не чинити, коли назвеш суботу: “Розкіш! Господній день святий і славний!” — і шануватимеш її, не йдучи в дорогу, покинеш твої справи та переговори, тоді в Господі ти знайдеш твою розкіш. Я повезу тебе на колісниці узвишшями країни і нагодую тебе спадщиною Якова, предка твого. Адже уста Господні так сказали».
Іс 58, 9б–14
Читаючи цей уривок, можемо подумати: «Ні, я не можу служити Господу, у мене й так дуже багато справ! Нехай це зробить хтось інший».
Але це безумовно хибний підхід, адже саме через служіння Господу та Його народові ми стаємо собою. Саме це є нашою найважливішою справою. До того ж Бог не просить тебе робити все самотужки — і точно не залишить без нагороди. Якщо приймеш Його запрошення, Він дасть тобі всі необхідні для цього благодаті, які зміцнять тебе й допоможуть упоратися з будь-яким завданням. Як сказав св. Франциск — «даючи, ми отримуємо». Тож погляньмо, до чого Бог кличе нас сьогодні.
Допоможи «голодним» і «пригніченим» (Іс 58, 9 .10). Ми справді можемо бути Божими очима, вухами й руками для знедолених, яких Він дуже любить. Так, це вимагатиме значних зусиль. Швидше за все, доведеться вийти зі своєї зони комфорту. Але пам’ятаймо, що кожного разу, коли чинимо справи милосердя, ми не просто пропонуємо їжу чи гроші — ми даруємо Божу любов тим, хто її вкрай потребує. Потрібно лише погодитися стати Божою рукою в цьому світі — й Бог наповнить нас співчуттям до людей, які не схожі на нас, і зробить здатними любити їх так, як Ісус.
Перестань погрожувати пальцем (див. Іс 58, 9). Засудження та зневага до інших породжують негативне ставлення до оточуючих і, в більшості випадків, викликають у відповідь таку саму реакцію. Але коли ми докладаємо зусиль, щоб «притримати язика» або, ще краще, кажемо співрозмовникові щось добре, то стаємо «антеною» Божого Духа. І зрештою ми самі стаємо більш спокійними та розважливими, і це робить нас справжніми свідками любові Христової.
Тож не піддавайся спокусі думати, ніби Божий заклик до служіння — це лише чергова обтяжлива справа в довгому списку твоїх обов’язків. Адже насправді це шанс поділитися любов’ю Христа з оточуючими. Шанс, який нам самим допомагає згадати про цю любов та прожити більш повне й радісне життя, відчуваючи себе частиною Божої команди апостолів.
«Господи, зроби мене знаряддям Твого миру».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
