Блог Оксани Тупальської

Виставлення Пресвятих Дарів: хазяйка не місить паску брудними руками

02 Березня 2021, 11:03 2653 Оксана Тупальська

Хочу просто і на хлопський розум поговорити про нашу присутність на адорації Пресвятих Дарів.

Причиною звернення до цієї теми став похід у неділю на адорацію до храму. Де хотіла помолитись, а вийшло лиш роздратуватися, на жаль. Здається, як можна роздратуватися під час адорації Пресвятих Дарів? А можна. Можна навіть нагрішити, засудивши інших. І вийти ще гіршим, як прийшов.

Прийшла перед літургією на коротку адорацію Пресвятих Дарів. Таку можливість запропонували отці щонеділі з нагоди Великого Посту. Сіла в кінці храму, щоб побути трошки в тиші й подумати про Христа. Хоч на трошки залишити свій ритм життя. Який, може не такий активний фізично, але дуже невгамовний у моїй свідомості, думках, які постійно щось перекладають із полички на поличку, сортують, шукають, десь блукають, а їм би треба навіть не віднайти істину, а просто зупинитись у шуканні.

За хвилину підходить жінка. Питає: «А тут біля вас не зайнято?» — Тож карантин, дистанція. Звісно, що зайнято. Для святого повітря, яке створює безпечне місце між мною і вами… Цього не сказала. Кажу, що наче так, бо лежить чиясь рукавиця, видно, хтось на Службу планує собі тут сидіти…

Підбігає інша тітка. Мовляв, до першої — тут зайнято. Ось рукавиця, ось дівчина тут сидить, біля рукавиці…

А триває адорація Пресвятих Дарів…

Ще за хвилину перша жінка йде сідає в іншому місці, та друга згадує, що рукавиця, то не на тепер, а на потім. Біжить до тієї першої, стає переді мною, і замість адорації я спостерігаю за спиною, яка пояснює, що на місці рукавиці можна ще посидіти. Перша не йде, та повертається назад.

А триває адорація Пресвятих Дарів…

Приходить людина, для якої поклали ту рукавицю. Вона з дитячим візком. Але не сидить, полишає візок, кличе якусь іншу людину пригледіти за візком, сама кудись біжить, повертається. Туди, сюди, туди, сюди…

А триває адорація Пресвятих Дарів…

Пересідаю трохи вбік, вже й немає коли молитися… Вони побачили мою сумочку. Гукають: «Ви забули сумочку!.. Йдіть по сумочку». Кажу, що мені не потрібна тепер сумочка. Дайте спокій. Не втече ж вона…

А триває адорація Пресвятих Дарів… Священник бере, щоб ними благословити.

Заходить жінка з дитиною в шурхотливому комбінезоні. Вони кудись ідуть і шурхають. Не призупиняються, ніби нічого не відбувається в храмі. Ідуть перед тобою і шуркають…

Адорація закінчилась…

Можна сказати, що «я не люблю людей». Бо ж вони такі прекрасні! Живуть. Такі активні й динамічні. Служать одне одному, няньчать дітей своїх, якісь справи вирішують, конче важливі.

Але адорація Пресвятих Дарів — це про живого Ісуса. Який помер і воскрес за нас. Який вище за всяке служіння і справи, навіть за дітей. Який Вічний і ніколи не переминає. Бо ви перейдете, і ваше життя, і навіть життя ваших дітей. А Ісус — Живий і Воскреслий.

Як навчитись розуміти цю таємницю адорації, яка і мені дається важко, і багатьом? Бо коли йдеться про щось дуже цінне — з ним поводяться обережно. Хазяйка не місить тіста брудними руками. Вона їх вимиє, а тоді до їжі береться.

Коли ти приходиш до музею, а там дуже і дуже цінний експонат. Він за товстим склом, під спеціальним освітленням, щоб не зіпсувати, під охороною. Туди впускають по одному, щоб не було натовпу та безладу. Бо то щось дуже цінне.

Адорація — щось набагато цінніше, бо тут ідеться про невидиму благодать, яка нас веде до надприродного — до спасіння душі. І тому через адорацію народжувались великі святі Церкви та містики, про чиє заступництво ми тепер молимося, зокрема і про маленький дітей, які слава Богу що «пришургали» до цього храму.

На хлопський розум — якщо йдеться про охочих до служіння (бо ж ті «сигнальні рукавички» були для служіння іншим), то нашим значно поважнішим служінням може бути допомога іншому пережити ту адорацію. Бо ж, так насправді, це для багатьох дуже велика і важка праця — сісти і зосередитися в тиші перед Богом. Людина приходить, стає навколішки, а думки її літають. Людина чинить зусилля, вслухається в тишу, — а чує свої випробування чи мрії, чи думки, не може побачити Ісуса. Хтось дуже довго трудився, щоби змусити себе просто прийти на цю адорацію. Бо, особливо для молодих людей, які поспішають і летять, часто важко вмовити себе, щоб окрім часу на Службу Божу знайти ще тих 20 хвилин, щоби прийти на адорацію.

А про рукавичку… В нас ще не настільки переповнені ті храми, щоб не було де покласти ту рукавичку… На жаль. Може, серед причин і є наша слабка любов до адорації.

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

адорація

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: