Коментарі

Чи насправді у вакцині є абортовані зародки і яку саме вакцину закупила Україна?

16 Березня 2021, 18:50 3246

Коментуючи таку важливу й гостру на сьогодні тему, як етична допустимість антиковидних щеплень, директор домініканського Інституту св.Томи Аквінського о.Петро Балог дає огляд основних документів стосовно цього біоетичного питання.

У грудні 2020 року ватиканська Конгрегація віровчення оприлюднила «Заувагу щодо моральності використання деяких вакцин анти-Covid-19». У ній зокрема сказано, як католики мають ставитися до вакцини, в якій виробники використовують клітинні лінії, що походять з абортованих плодів. Ця заувага викликала сильне заворушення у деяких католицьких колах, особливо в тих, що вже раніше були вороже настроєні проти понтифікату Франциска, — але також у просто віруючих людей, які сприйняли інформацію дуже просто: «вакцина з людських плодів».

Текст «Зауваги» можна знайти на офіційному сайті Ватикану, він опублікований 21 грудня 2020 року чотирма мовами. Про що, по суті, в ньому говориться? Передусім, мова про «морально прийнятні» та про «етично бездоганні» вакцини. Щодо них немає етичних застережень. Звісно, можуть бути медичні, технічні чи якісь інші застереження, але це не те питання, яким займається Конгрегація віровчення. Логічно з цього випливає, що поряд з «етично бездоганними» є теж вакцини «етично небездоганні». Зокрема, саме такі, в розробці та виробництві яких використовувалися клітинні лінії, що походять з абортованого плоду.

Як зауважують автори документу, Церква не схвалює — у моральному вимірі — використання таких клітин, лише закликає розробників та уряди країн шукати «етично бездоганних» ліків. Натомість поки хворій людині етично бездоганні ліки недоступні, то «морально прийнятним» є використання вакцин, які походять із клітинних ліній абортованих плодів.

Ось тут і з’являються у багатьох людей, передусім віруючих-католиків, питання й сумніви щодо моральності такого використання. Чи це не є співучасть у гріху аборту? Чи взагалі експерименти, дослідження на «абортних матеріалах», — допустимі?

 

Donum vitae

Варто на самому початку зазначити, що Ватикан розглядає це питання не вперше. Ще 22 лютого 1987 року оприлюднена інструкцію «Donum vitae» («Дар життя»), яку підписав тодішній префект Конгрегації віровчення кардинал Йозеф Ратцінґер. У першому розділі інструкції є мова про етичність використання людських ембріонів та сформульовано запитання: «Як належить, із морального погляду, оцінювати пошуки та експерименти на людських ембріонах і фетусах?»

Насамперед документ розрізняє експериментування на живих і на мертвих ембріонах. На живих експерименти є морально недопустимими — хіба що вони проводяться для підтримки життя самого цього людського плоду. Жодна благородна мета не може виправдати експериментів над живим ембріоном, який Церква вважає людською особою в зародку. Причому не має значення, чи ці зародки знаходяться в лоні матері, чи вже є поза ним.

По-друге, документ розрізняє терапевтичні досліди на ембріонах та нетерапевтичні. Лише перший вид дослідів може бути морально допустимим. Ідеться про досліди задля підтримки життя самих цих ембріонів. Коротко кажучи, моральна заборона експериментів на живих ембріонах випливає з гідності людської особи. Про це пізніше, 1995 року, писатиме папа Йоан Павло ІІ в енцикліці «Євангеліє життя» (див. Evangelium vitae, 62-63).

Що стосується неживих ембріонів, які зберігаються, то до них, згідно з «Donum vitae», має бути таке ставлення, як до померлих осіб. Будь-які розтини або медичні маніпуляції на таких ембріонах допустимі лише зі згоди матері чи батьків. Натомість недопустимим є комерційне використання навіть мертвих фетусів, тобто померлого плоду, — теж з огляду на пошану до людини після смерті.

 

Dignitas personae

Інструкцію «Dignitas personae» 8 вересня 2008 року видала та ж Конгрегація віровчення, підписав її тодішній префект кардинал Вільям Левада, а ще раніше, у червні того ж року, схвалив папа Бенедикт XVI. Вона теж у деяких пунктах говорить про використання ембріонів.

До речі, за три роки до того Папська академія «Pro vita» («За життя») оприлюднила «Моральні роздуми щодо вакцин, вироблених на основі клітин, які походять з абортованих людських плодів» (5 червня 2005). У цьому документі, зокрема, сказано: «Що стосується захворювань, проти яких немає альтернативних вакцин, доступних та етично прийнятних, — правильним є утримуватися від використання цих вакцин, якщо є можливість це зробити, не викликаючи значного ризику для здоров’я дітей, як і всього населення загалом. Однак якщо здоров’я людей зазнає серйозної небезпеки, тоді морально проблемні вакцини також можуть тимчасово використовуватися».

Так ось, у п.34 інструкція «Dignitas personae» говорить про можливе використання — інколи — для виготовлення вакцин клітинних ліній з ембріонів, які постали «внаслідок негідної процедури», зокрема, з абортів. Інструкція розрізняє види зв’язку з тією «негідною процедурою», який може бути або безпосереднім або опосередкованим. Також говориться про моральну недопустимість експериментів на живих ембріонах з огляду на їхню людську гідність. Опосередкований зв’язок — це віддалена чи пасивна «співпраця зі злом», скоєним колись; а отже, це не безпосереднє скоєння зла тут і тепер.

У 35 пункті інструкції досить розлого виписано моральні норми, про які віруючі, включно з ученими та медиками, повинні пам’ятати, якщо йдеться про використання «біологічного матеріалу», що походить з ембріонів, «негідно здобутих». Передусім, у жодному разі морально не допустимо з огляду на благородну, тобто добру мету вдаватися до негідних засобів. Інструкція нагадує загальні норми, викладені в попередньому документі («Donum vitae») щодо шанобливого ставлення до мертвих ембріонів. І додає одне уточнення, щоби спростувати непорозуміння, яке виникло після публікації «Donum vitae» — нібито провина є тільки на тих, хто експериментує з живими ембріонами. Не можна розрізняти тих, які доклалися до виробництва заморожених ембріонів, завдаючи їм біологічної смерті, і тих, які потім використовують їх у наукових чи медичних експериментах. У першому випадку діяв (і був порушений) принцип захисту людського життя від моменту зачаття; у другому випадку діє принцип пошани до померлого людського життя, навіть у зародку.

Тому фахівці, які проводять досліди над ембріонами, мають право та обов’язок до «спротиву сумління», особливо якщо законодавство країни підтримує і легалізує такі експерименти над ембріонами. Науковець або лікар повинен виразити свій протест проти несправедливого — щодо зачатого життя — законодавства, яке порушує гідність людської особи у зародку.

І тут, під кінець, після загальних норм, інструкція «Dignitas personae» подає конкретні випадки, що є вимушеними винятками. Колись такий підхід у моральному богослов’ї пояснив ще Тома Аквінський, який писав так: «Хоча загальні принципи необхідні, але що глибше входимо в деталі, то більше невизначеності […] На практиці не для всіх однаковою є істина або практична норма в конкретних обставинах, а лише та, що стосується загального. Серед тих, натомість, які в конкретних обставинах приймають таку саму практичну норму, не всі мають однакове знання теоретичних принципів […] Що глибше входимо в деталі, то більше невизначеності» (Тома Аквінський, Summa Theologiae I-II, q. 94, a.4). Ці роздуми і розрізнення Аквіната, зрештою, застосовані в Апостольському посланні Папи Франциска «Радість любові».

Так ось, наприкінці Інструкція каже, що є «різні ступені відповідальності». Наприклад, розрізняється відповідальність людей у фармацевтичних компаніях: тих, які ухвалюють рішення, і тих, які виконують ці рішення, але не мають змоги їх ухвалювати. Іншими словами, пересічні працівники фірми, чи навіть ті з середньої ланки, чи теж лікарі, які використовують таку, а не іншу вакцину, не відповідають за її склад такою мірою, як ті, хто ухвалював її склад.

І далі йде важливий момент. З огляду на ці різні ступені відповідальності «…серйозні приводи могли б частково морально виправдати використання так званого “біологічного матеріалу”». Інструкція наводить приклад: «Загроза життю дитини може уповноважити батьків до того, щоб використати вакцину, яка була розроблена з використанням клітинних ліній негідного походження» («Dignitas personae», 35). Але Інструкція відразу додає, що всі мають обов’язок виразити свій спротив і вимагати від урядів своїх держав, щоб були насамперед доступні іншого роду вакцини, без «негідного походження».

Підсумовуючи, бачимо: по-перше, є загальні норми, досить чіткі як щодо живих ембріонів, так і мертвих. Крім того, у крайніх конкретних випадках, коли немає виходу і є загроза життю, морально дозволяється використовувати вакцину, розроблену на основі «клітинних ліній», які походять із «негідно використаних» ембріонів, наприклад, абортованих. Тобто якщо немає альтернативи у вигляді «гідної вакцини» — належить проводити щеплення тією, яка є, щоб урятувати те життя, яке ще можна врятувати. Врешті, є різні ступені відповідальності — від прямої до непрямої, ба навіть до браку відповідальності за розповсюдження чи використання такої, а не іншої вакцини.

 

Клітинні лінії

Повернемося до згаданої на початку «Зауваги». Вона з’явилася в контексті численних прохань висловитися щодо використання деяких вакцин проти вірусу SARS-CoV-2, при розробці та виробництві яких були застосовані клітинні лінії, що походять із тканин, отриманих під час двох абортів, скоєних у минулому столітті. Йдеться про аборти, вчинені на ранніх стадіях, 1962 та 1966 року, а також пізніше, 1972 та 1983 року.

Отож там, де немає альтернативи, говориться в «Заувазі», «морально прийнятним є застосовувати вакцини анти-Covid-19, які використовували в процесі розробки та виробництва клітинні лінії, що походять з абортованих плодів». І додається, що «форма співучасті у злі (матеріальна пасивна співучасть) скоєного аборту, з якого походять зазначені клітинні лінії, з боку того, хто використовує вакцини, які з них походять, є віддаленою».

До такої позиції Церкви стали в опозицію декілька консервативних ієрархів-традиціоналістів, передусім із країн колишнього СРСР: наприклад кардинал Яніс Пуятс із Латвії, або ж архієпископ Томаш Пета, архієпископ-сеньйор Ян Павел Ленґа чи єпископ Атаназіус Шнайдер — усі троє з Казахстану. Ці ієрархи твердять, що «використання вакцини з клітин убитих ненароджених дітей суперечить вченню про захист ненародженого життя». Крім того, що це твердження суперечить науці Конгрегації віровчення, воно ще й неправильне фактично. Клітинні лінії вже давним-давно не містять «клітин убитих ненароджених дітей».

Треба сказати, що лише деякі вакцини використовують клітинні лінії. Згідно з загальнодоступною інформацією, вакцину від американської Pfizer чи німецької BioNTech розробляли з використанням матриці ДНК в лабораторії, тобто синтетичним способом, а не за допомогою традиційного використання клітин. Розробку вакцини від американської Moderna так само почали з проєктування послідовності генів на комп’ютері.

Щодо англо-шведської вакцини AstraZeneca, то для її розробки використовували клітинну лінію HEK-293, яка походить від абортованого плоду з Нідерландів (1973 рік). Вагітність була перервана не з метою досліджень вакцин. Відтоді науковці не раз тиражували та клонували ці клітини.

Отож, деякі з цих клітинних ліній походять з абортованих ембріонів. Інші походять із культури курячих ембріонів чи клітин приматів. Але відтоді минуло багато пасажів (пересадок клітин у нове середовище та їхній поділ). Тому ті клітинні лінії, на яких вирощують віруси кору чи краснухи: WI-38, MRC-5, HEK-293, PER C6, WI-26 VA4, Walvax-2 — не є безпосередньо тканиною абортованого 50 років тому ембріона.

Тим не менше, різні блогери, псевдонауковці у багатьох країнах, деякі релігійні особи чи загалом антивакцинатори постійно ширять інформацію, ніби вакцини містять «клітини вбитих дітей». У цьому особливо активні російські блогери чи представники Російської Православної Церкви, і передусім звідти ця інформація потрапляє у наш український інфопростір.

Часом також є посилання на деякі західні організації — наприклад, на італійську «Corvelva», яка нібито провела дослідження, що виявили пов’язання між вакцинуванням і появою раку. Одна блогерка з Росії, Єлєна Нікітская, так і стверджує: «Італійська організація Corvelva провела повне секвенування генома клітинної лінії MRC-5, які саме використовують у деяких вакцинах… У вакцині присутній повний геном (ДНК) усіх хромосом якогось певного індивіда… В ньому знайдено понад 560 генів, пов’язаних із різноманітними формами раку».

Так зване дослідження італійської групи «Corvelva» — це доповідь, у якій немає опису дослідження, не говорячи про те, що вона ніколи не була опублікована в якомусь науковому журналі. Організація «Corvelva» не є науковою установою, це одна з багатьох асоціацій із чіткою антивакцинаторською позицією.

Насправді ж — як стверджують серйозні наукові видання — після вирощування вірусу в клітинах ембріону його очищують, щоб видалити реагенти для росту й рештки клітин. Під час цього процесу очищення клітинна ДНК, що залишилася, також руйнується. У кінцевому препараті вакцини залишки ДНК є мінімальними (трильйонні частини грама) та сильно фрагментованими. Оскільки ДНК фрагментована, вона не може утворити цілий білок, здатний зашкодити. Окрім цього, ДНК вакцини не може вбудовуватись у людську ДНК, щоб викликати будь-які зміни в організмі.

 

Клітини абортованих дітей і вакцини

Щодо клітин абортованих дітей, які нібито входять до складу тих вакцин, що використовують «клітинні лінії», то це звичайнісінька неправда: до складу вакцин не входять клітини абортованих людських плодів. Тільки деякі віруси, що входять до складу вакцин, вирощують у клітинах-нащадках тканин, зібраних з абортованих людських плодів багато десятиліть тому.

Науковці підрахували, що вакцини, виготовлені завдяки одному з видів ліній клітин ембріонів (WI-38), та їхні похідні запобігли понад 10 мільйонам смертей і попередили близько 4,5 мільярдів випадків захворювань.

Сьогодні точно ніхто не збирає по лікарнях ембріони, щоб виробити черговий лот вакцини. Наприклад, клітинна лінія, на якій вирощують вірус краснухи, походить від ембріона матері, що захворіла на краснуху під час вагітності. Тобто її плід народився би з вадами розвитку: глухотою, втратою зору чи відставанням у розвитку, енцефалітом (ураження головного мозку) чи ураженням серця.

Якщо невакцинована вагітна жінка захворіє на краснуху, їй порадять зробити аборт. Або станеться викидень, або народиться дитина з тяжкими вадами. І мова піде про її нащадків, а не ембріон, вилучений у США далекого 1966 року за бажанням його матері. Аборти — це інша серйозна моральна проблема і дилема; тут натомість мова про вакцини.

Вакцини не містять абортивного матеріалу чи клітин, що «стануть у тілі пухлинними». Жінок не заохочують робити аборти заради виробництва вакцин.

У середині ХХ століття жила собі молода жінка, Генрієтта Лакс (1920-1951) — громадянка США, чиї клітини стали матеріалом для першої «безсмертної» лінії клітин. Зараз вони відомі як НеLa: це лінія «безсмертних» клітин, що використовується в наукових дослідженнях. Її отримано 8 лютого 1951 року з ракової пухлини на шийці матки пацієнтки Генрієтти Лакс (англ. Henrietta Lacks), яка померла від цього захворювання 4 жовтня того ж року.

Альтернативою для використання клітинних ліній (і абортивних, і пухлинних, як HeLa, матеріал для якої був узятий без згоди Генрієтти Лакс) є рекомбінантні технології. Тобто ГМО. А противники вакцинації часто виступають і проти генної інженерії. У противників вакцинації, виходить, узагалі немає альтернативи!

 

Опосередкований зв’язок,
або Віддалена чи пасивна «співпраця зі злом»

Клітинні лінії — принаймні деякі — походять з абортованих ембріонів; проте мають десь таке відношення до тих ембріонів і способу свого постання, як діти — до батьків і способу життя батьків. Це порівняння збудоване за приблизною аналогією, бо діти набагато більше «віддалені» від батьків, аніж клітинні лінії від ембріонів; проте десь тут і криється дозвіл Церкви на використання вакцин, вироблених на основі таких ліній.

А це тому, що таке використання не є співучастю в гріху аборту, колись скоєного з плодом. Це використання має лише «зв’язок», і то «віддалений», із тим гріхом, десь так, як дитина має зв’язок із гріхом свого батька чи матері. Якщо вона свідомо долучається до гріха батьків, тоді зв’язок стає безпосереднім і не віддаленим, а конкретним.

Згадувані консервативні ієрархи, які стали в опозицію до офіційної позиції Церкви щодо вакцини з клітинних ліній, серед багатьох біблійних цитат — зазвичай апокаліптичних — посилаються також на Апостола Павла, який пише: «Стримуйтесь від усякого роду лукавства» (1Сол 5,22). Якщо підійти фундаменталістично до цього твердження, то належало би взагалі відмовитися від сучасної медицини. Більшість сучасних медичних досліджень, тобто не лише пов’язаних із вакцинами, базується на матеріалах, тканинах та дослідницьких методах, пов’язаних з ембріональними клітинними лініями. Але вчення Церкви не вимагає від своїх вірних відмови у зв’язку з цим від лікування в сучасних лікарнях. Коротко кажучи, ми всі, що ходимо у ХХІ столітті до лікаря чи купуємо ліки, так чи інакше маємо опосередкований зв’язок чи пасивно «співпрацюємо зі злом».

Щоб було зрозуміло більш наочно — два приклади. Людям пересаджують органи. Це етично дозволено, і Церкви зазвичай підтримують трансплантацію органів. Ці органи беруть у більшості випадків із тіл людей, які потрапили в автокатастрофу і помирають. Причиною автокатастрофи часто є порушення правил дорожнього руху або алкоголь, чи ще якесь інше зло або й гріх. Іншими словами: той, хто прийняв від такого донора його орган, мимоволі скористався наслідками зла, яке, можливо, сталося з приводу самого донора. Але ж використання цих органів не є «підтримкою порушення правил дорожнього руху» чи підтримкою «вживання алкоголю за кермом»! Воно є лише пасивною та віддаленою участю в тому злі, яке сталося колись із донором, чиї органи я тепер, унаслідок того зла, отримав.

Інший приклад. Багато доріг, залізниць, заводів, електростанцій — зокрема в Казахстані, де проживають ті ієрархи-критики, — будували свого часу політичні та інші в’язні радянських концтаборів. Чи, знаючи це, належить перестати користуватися всім цим, перестати їздити цими дорогами, не використовувати електрику з тих електростанцій, щоби «стримуватися від усякого роду лукавства»? Якщо ті ієрархи послідовні, то повинні би так вчинити.

 

Вакцина і Україна

У нас на цей момент закупили індійську вакцину CoviShield. Її виготовляють в індійському Інституті сироватки крові за ліцензією британсько-шведської компанії AstraZeneca. Тобто, по суті, CoviShield — це та сама AstraZeneca, тільки виготовлена на заводі в індійському місті Пуне. Тут мова знову ж таки не про її ефективність чи побічні дії, лише про етично-моральну складову.

Якщо говорити науковою мовою, то CoviShield — це вакцина проти нового коронавірусу, виготовлена з рекомбінантного аденовірусу (ГРВІ) шимпанзе, нездатного до реплікації (розмноження). В нього вставили ген, що кодує поверхневий білок шипа вірусу SARS-CoV-2 — Spike (S-глікопротеїн). Глікопротеїн — це білок, до якого підчеплено цукри. Такий вірус вирощують у генетично модифікованій лінії клітин HEK-293.

Англійською це останнє речення звучить так: «Produced in genetically modified human embryonic kidney (HEK) 293 cells», тобто «вироблено в генетично модифікованих ембріональних нирках людини». Здається, саме тут починаються фейки про те, що «вакцини виготовляють із людських ембріонів, абортованих перед тим у заражених вагітних жінок».

Насправді «human embryonic kidney (HEK) 293 cells» — це не нирки, а клітинна лінія: «безсмертні» клітини, що ростуть у спеціальній культурі. 1973 року їх справді штучно отримали з нирки абортованого людського ембріона невідомого походження. Але сьогодні всі маніпуляції проводяться в лабораторних умовах, і пов’язувати їх із людським ембріоном без пояснення суті — некоректно і маніпулятивно.

Вакцину CoviShield дозволено використовувати тільки в надзвичайних ситуаціях, як от пандемія, для імунізації людей віком від 18 років. Вона не має дозволу на вільний продаж в аптеках. Як і будь-які інші нові ліки, ця вакцина ретельно контролюватиметься: науковці збиратимуть інформацію про будь-які наслідки для визначення її безпечності.

 

Підсумки

«Заувага щодо моральності використання деяких вакцин анти-Covid-19» — документ, згаданий на самому початку, — підкреслює: «для практичного розуму виглядає очевидним», що вакцинація «не є, з норми, моральним обов’язком», а тому має бути добровільною. Але, в будь-якому разі, з етичного погляду «моральність вакцинації залежить не тільки від обов’язку захищати власне здоров’я, але також від обов’язку прямувати до спільного добра». А це добро, за відсутності інших засобів для запобігання епідемії, «може рекомендувати щеплення, особливо задля захисту слабких і тих, які ризикують». Тому ті, хто відмовляється від щеплення з мотивів сумління, «повинні за допомогою інших профілактичних засобів і належної поведінки дбати про те, щоб не стати переносниками інфекційного чинника».

Належить пам’ятати, що немає простих рішень складних питань. Щоб дійти до відповідного висновку, потрібно прискіпливо розібратися, на всіх рівнях, в усіх деталях, — інакше постійно загрожуватиме скороспілий і зазвичай неправильний висновок. Питання вакцин, пов’язаних з «ембріональними клітинними лініями», і є таким складним питанням, на яке Церква пробує дати вичерпну й достовірну відповідь, згідну з її вченням та базовану на достовірних наукових даних.

 

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: