Святий Йосиф нагадує собою всім батькам, що хоча передбачення, організованість, керівництво різними справами з належною старанністю важливі, та треба також уміти відмовитися від прекрасних проєктів, щоб піти за Божою волею.
Хоча історія св.Йосифа насправді унікальна, його справедливо обирають взірцем для всіх батьків.
У Святому Сімействі, звісно, «Йосиф — батько. Це батьківство не вроджене чи “сурогатне”, це не “видимість”. Воно має повну автентичність людського батьківства, батьківської місії в сім’ї» (Апостольське напоумлення Redemptoris custos, св.Йоан Пало ІІ ,15 серпня 1989р., §21).
Йосиф — справжній батько. Навіть якщо Ісус був зачатий від Святого Духа, а не від подружнього зв’язку Марії та Йосифа, це не скасовує того, що Йосиф — не «замінник» батька чи його видимість.
Святий Йоан Павло ІІ нагадує нам, що це справжнє батьківство — «наслідок іпостасної єдності: Людина прийнята (homo assumptus) до єдності з Божою Особою Слова-Сина — Ісуса Христа. Разом із таким “прийняттям” (assumptio) людства в Христі “приймається” усе людське, а особливо — сім’я як перший вимір Його перебування на землі. У цьому контексті “приймається” також людське батьківство Йосифа».
Зрештою, навіть Марія, яка краще за будь-кого знає, що Ісус зачатий від Святого Духа, говорить про Йосифа, використовуючи вираз «батько Твій» (Лк 2,48). «Це не лише “умовний” вислів: слова Матері Ісуса вказують на всю реальність Втілення, яке стосується таємниці Сім’ї з Назарета», — зазначає св.Йоан Павло ІІ.
Йосиф повністю виконав своє завдання вихователя. Йосиф отримав «шляхетне завдання виховання», тобто годувати й одягати Ісуса, навчати Його Закону та професії, згідно з обов’язками батька», — додає св.Йоан Павло ІІ.
Тут ідеться про ще один, дуже суттєвий аспект таємниці Втілення: бувши цілковито Богом, Ісус, однак, не прикидався людиною. Він насправді мав пройти всі етапи розвитку кожної людини. Він насправді «зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк 2,52).
1.Йосиф — слухняний Божій волі
Хоча св.Йосиф був батьком особливої дитини, та не вважав себе звільненим від завдання, яке йому випало: виховання Ісуса. Йосиф підпорядковується Божій волі — як тоді, коли він прийняв Марію, свою вагітну дружину, так і тоді, коли народився Ісус, в обставинах щонайменше некомфортних. І нарешті — коли довелося втікати до Єгипту, щоб уберегтися від убивчих намірів Ірода. Святий Йосиф приймає несподіване, навіть незрозуміле, з повним спокоєм.
Цим він нагадує всім батькам, що хоча передбачення, організованість, керівництво різними справами з належною старанністю — важливі, та треба також уміти відмовитися від прекрасних проєктів, щоб піти за Божою волею. Хай би якою неймовірною і незручною вона була і хай би як перевертала все з ніг на голову. Також ніколи не варто тривожитися, тому що Бог краще за будь-кого знає, чого потребує кожна сім’я.
2.Йосиф показує, що праця — це вираження любові
Йосиф — робітник. Він показує нам, що праця є (або має бути) вираженням любові. Серед усього того, чого Йосиф навчив Ісуса, «важливу роль (…) відігравала чеснота працьовитості», — пояснює св.Йоан Павло ІІ. Святий Йосиф краще за будь-кого іншого освятив працю. Він дає нам зрозуміти, що цінність праці вимірюється не грошима, які ми приносимо в сім’ю, а любов’ю, яку вкладаємо в її виконання.
Немає жодних сумнівів щодо того, що Йосифу, який відчував радість від виконання своєї праці та гордість від того, що міг Сина вчити свого фаху, — особливо близькі турботи батьків, які не мають роботи, гостро відчувають приниження безробіття і страх перед невизначеним майбутнім.
3.Йосиф нагадує, що достатньо виконувати свої обов’язки, покладаючись на Бога
Йосиф смиренний. Він не хвалиться тим, що був вибраний батьком Божого Сина, але і не ховається за гаданою «недостойністю». Він мав право відчувати пригнічення через завдання, яке йому випало, відмовитися від нього, кажучи: «Я не зможу цього зробити». Але Йосиф не зосереджений на собі; він не покладається на власні сили, а очікує всього від Бога.
Він робить те, про що просить Бог, із повною довірою. У нього немає «комплексів» щодо Ісуса. Він займає місце, яке йому належить як батькові, з усім відповідним авторитетом. Святий Йосиф нагадує нам, що достатньо виконувати свої обов’язки — дуже смиренно, дуже звичайно, щодня, не переймаючись своїми обмеженнями, а повністю довірившись Богові. Йосиф запрошує батьків займати призначене їм у сім’ї місце, без боязливості чи комплексів, тому що саме це завдання доручив їм Бог.
фінансово.
Щиро дякуємо!
