Сучасні батьки часто надто переймаються тим, щоби прибрати з життя дітей будь-які згадки про жорстокість та насильство.
Під цензуру потрапляють навіть класичні казки, у яких кояться, на погляд дорослих, справжні жахіття: поїдання дітей, розпороті черева, відрізані кінцівки, отруєння та інші подібні речі. «Як можна розповідати про таке дітям? Це ж їх травмує!» — лякаються батьки.
Що ж говорити про дітей із християнських родин, чия віра побудована навколо підніжжя хреста, до якого заживо прибили цвяхами самого Бога? Чи потрібно оберігати їх від цієї, без сумніву, дуже жорстокої інформації, і чи можливо виховувати дітей змалку в католицькій вірі, оминаючи Страсті Господні?
Старовинні казки були повні жорстокості й насильства не тому, що їхні автори мали садистські нахили та полюбляли страхати дітей. Вони виконували дидактичну функцію, привчаючи дітей до базових істин життя, огортаючи їх задля цікавості в казкові сюжети: не розмовляй із незнайомцями, не відчиняй дверей чужим, цінуй кожен шматочок хліба і не топчи його ногами. Нехай ця паралель не здасться блюзнірською, але у випадку з маленькими дітьми біблійні історії можуть так само виконувати не лише духовну, а й педагогічну функцію, не лише роз’яснюючи основи віри, а й розповідаючи про важливі явища повсякденного життя. З тією різницею, що, на відміну від казок, усе, про що говорить Святе Письмо, — правда.
Хрест — шлях до воскресіння
Колись моя маленька донька, побачивши велике розп’яття на стіні каплиці, спитала: «Це Ісус летить на небо?» Запитання вразило мене, адже дитина, сама цього не розуміючи, сягнула дуже глибоко. Знаючи, що Ісус живе на небі, вона зробила такий висновок із тієї простої причини, що розпростерті руки розп’ятого Ісуса нагадали їй розправлені крила.
Так, Він справді воскрес і вознісся на небо, пройшовши дорогою хреста. Хто б міг це заперечити?
Розповідаючи про Страсті Господні, не забувайте про події, що сталися після розп’яття. Говоріть про смерть і поховання Ісуса в контексті Його подальшого воскресіння — це не лише допоможе дітям цілісно сприйняти основу католицької віри, а й сприятиме їхньому кращому розумінню питань життя, смерті та посмертя загалом.
Емпатія та співчуття
Кожна дитина має свій власний досвід болю. Навіть якщо йдеться про розбиті коліна, подряпини чи болючі уколи, які не йдуть у жодне порівняння зі стражданнями Ісуса на хресті, це означає, що вона здатна уявити собі чужий біль, а отже — виробити у собі співчуття. Зіставляючи власний досвід болю з муками розп’ятого Христа, дитина, навіть якщо не може уявити всю повноту Його страждань, починає усвідомлювати ціну Його відкуплення; розуміти, що терпіти біль заради інших — це те, що повинен уміти кожен із нас. Зверніть увагу на постать Симона Киринеянина, який допоміг Ісусові нести хрест на Голготу: цей чоловік може стати для дітей гарним моральним прикладом того, що ми повинні вміти розділяти чужий біль та співчувати навіть тим, кого не знаємо.
Здатність до самопожертви
Поясніть дитині, що Ісус зі смиренням прийняв таку болісну смерть, бо Він так любить кожного з нас, аж не пошкодував віддати за нас власне життя. Нехай маля поки що не зможе усвідомити всю теологічну глибину історії Спасіння та відкуплення людства, але перші паростки розуміння цієї відкупительної жертви здатні прорости навіть у дуже маленькому серці.
За своєю природою малі діти — егоїсти; це пов’язано з високорозвиненим інстинктом виживання (даром, який дає їм Бог для того, щоб якомога краще захистити їхні вразливі життя), і до певного часу не може вважатися негативною рисою характеру. А от для того, щоби з маленького егоїста не виріс егоїст дорослий, необхідна щоденна клопітка праця батьків. Виховання здатності до самопожертви починається з малих речей: поділитися останнім яблуком із сестрою чи братом, подарувати іграшку другові з менш забезпеченої родини. Але приклад Ісуса, який віддав за нас усіх найцінніше, допоможе дітям краще осягнути необхідність жертвувати бодай малим.
Людська природа Христа
Ісус сказав: «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство Небесне» (Мт 19,14). Він не уточнював, у які саме моменти дітям можна до Нього наближатись, а в які їм варто триматися осторонь. Не показуйте дітям Ісуса лише охайним, чисто вбраним і усміхненим; не ховайте Його від них тоді, коли Він слабкий, скривавлений та принижений — це дозволить їм якнайкраще збагнути Його людську природу, рівнозначну божественній та невіддільну від неї. Пропонуйте дітям малювати різні сцени з життя Ісуса, включно зі Страстями; роздивляйтеся разом із ними розп’яття, репродукції картин художників, що зображують сцени Страстей. Говоріть із ними про те, що вони бачать, прислухайтеся до їхніх висновків, хай би якими химерними вони були (наприклад, я свого часу, розглядаючи «Зняття з хреста» Рафаеля, зробила висновок, що «Ісуса несуть у швидку допомогу»), м’яко виправляйте помилки в умовиводах і хваліть їх за ті зерна істини, які, без сумніву, знайдуться в їхніх словах.
У світі є недобрі люди
Коли діти запитали мене, хто вбив Ісуса, я відповіла, що це зробили лихі люди. Звісно, нам, батькам, дуже хочеться якомога довше зберегти чистоту й невинність світогляду наших дітей, їхню віру в те, що їх оточують лише добрі люди, та вберегти їх від знання про зло, гріх і несправедливість, яких так багато у цьому світі. Однак наш обов’язок як батьків — не лише захищати дітей, а й готувати їх до самостійного життя. Завдяки нам діти вчаться розуміти, що добре, а що погано, розвивають інстинкт самозбереження та звикають до думки про те, що у світі є небезпеки, від яких не застрахований ніхто. Розповідь про Страсті Господні — гарна нагода продемонструвати дітям, що іноді навіть безневинна людина може стати жертвою злих людей; але не забувайте також нагадувати їм про те, що Бог захищає і оберігає їх, що Він чує їхні молитви та приходить їм на допомогу, — щоб не створити у них враження про світ як про вороже і небезпечне середовище.
Не всі люди вірять у Бога
Говорячи про Страсті, важко уникнути того моменту, що люди, які вбили Ісуса, і ті, хто над Ним сміялися, не вірили в те, що Він — Бог. І уникати цього не потрібно. Наші діти будуть жити у дехристиянізованому суспільстві. Це — факт, на який ми ніяк не можемо вплинути, хіба що посадимо дитину під великий скляний ковпак і не випускатимемо її за межі нашої «бульбашки». Історія про Страсті Господні підводить дитину до питання, над яким рано чи пізно їй доведеться серйозно замислитися: чому ми віримо в Бога, а інші люди, подекуди навіть члени її власної родини, — ні?
Будемо чесними: кожна людина, що відкидає Христа, хай би якою хорошою та доброю вона була у повсякденному житті, завдає цим Йому болю та прикрощів, а отже, несвідомо бере участь у Його хресних стражданнях. Це варто розуміти не для того, щоби ставитися до невіруючих ближніх із погордою або агресією, — і це також потрібно пояснити дитині. Скажіть, що ми не повинні соромитися своєї віри чи приховувати її, але маємо розуміти, що серед нас багато людей, які з різних причин її не поділяють; а тому потрібно молитися за їхнє навернення і власним прикладом показувати, що наша віра — істинна. Можливо, саме приклад чистої дитячої віри одного разу змусить замислитися когось із вашого оточення, хто відійшов від віри або ніколи її не мав, і зрештою приведе цю людину в обійми Христа.
фінансово.
Щиро дякуємо!
