Для батьків прийняття чужої людини, яку їхня дитина вибрала собі за дружину чи чоловіка, завжди дестабілізує. Що ж, треба визнати: не завжди це та людина, яку б ми самі вибрали для свого сина чи доньки.
Молоді люди, які розпочинають доросле життя, не бачать нічого, що могло би зашкодити їхнім планам. Вони вирушають у велику подорож. Довіряють майбутньому. Сміються з труднощів і впевнені, що весь світ допомагатиме їм досягти того блага, про яке вони мріють. Однак скоро — коли переходять від фази мрій до їхньої реалізації — вони виявляють на своєму шляху непередбачувані труднощі, які немовби виростають у них під ногами і які доводиться брати до уваги. Молодята шоковані: вони навіть не уявляли, що такі проблеми є!
Вони відкривають, що, на попри те, про що співають поети, і в що вони по наївності свого новонародженого кохання вірили, — вони не єдині у світі. Невдовзі вони стикаються з реальністю.
І частиною цієї реальності є батьки. Батьки, які створюють закоханим багато проблем. А закохані ставлять батькам багато запитань.
Бути батьками закоханої людини
Бути батьками закоханих — нелегко. Про це варто знати, підготуватися до цього і не захищатися від цього. Адже жоден батько не вітає з розпростертими обіймами надто чарівного кавалера, якому сподобалася його донька. І це нормально! А якщо йдеться про маму хлопця, який покине її заради іншої жінки, — які ж це тортури! На батьків чекає велика праця, тим важча, що вимагає поєднання неодмінної пильності з доброзичливістю та відкритістю. Для батьків прийняття чужої людини, яку їхня дитина вибрала собі за дружину чи чоловіка, це завжди дестабілізація. Що ж, треба визнати: не завжди це та людина, яку ми самі вибрали би для свого сина чи доньки.
І полишить чоловік свого батька та матір
Але з погляду молодят це також нелегко. Коли ми починаємо брати на себе справжню відповідальність — таку, що зобов’язує на все життя, — важливо її прийняти в повній свободі. Таке рішення збільшує кількість питань, у яких ми почуваємося вразливими, і провадить до роздратування. Звичайне зауваження швидко сприймається як докір. Просте спостереження може вважатися втручанням у чиєсь життя. Попри добрі наміри батьків, закохані неодмінно сприйматимуть будь-яке їхнє втручання як загрозу. Тим більше, якщо вони ще живуть у матеріальній залежності від батьків. І ця залежність їх обтяжує.
Отже, зрозуміло, що доведеться пристосуватися. Якою ціною? Також постає питання того, що батьки однієї сторони стають сватами іншої. Зустрічаються два стилі життя, два підходи до справи. Шок від зіткнення цих двох добре нагострених кременів може часом викликати іскри.
Обираючи одне одного, молоді люди залишають свої батьківські сім’ї. Як каже Біблія, а Ісус це повторює, «тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом» (Мт 19,5). Покинути — це, певним чином, порвати. А в цьому разі йдеться ще й про те, що одне тіло покидає інше. Вирватися з-під материнської опіки для того, щоб поєднатися в подружжі. Це важко. І для однієї, і для другої сторони. Немає нічого природнішого, нічого захопливішого. Все має йти добре. І зазвичай усе добре. Але було б неправдою казати, що це легко.
Батьки і діти — як поводитися?
Роль батьків — це приймати, а насамперед — звільнитися і не наполягати на тому, щоб молоді залишилися в родинному гнізді. Їхньою духовною позицією має бути «кредит довіри» до молодих у багатьох вимірах: матеріальному, психологічному і духовному.
Щодо молодих, то перед ними стоїть завдання створювати. Для їхнього віку природно бути однодушними, впевненими у своїй правоті у будь-якому разі. Молоді люди вважають, що їм достатньо самих себе і їм ніхто більше не потрібен. Іноді їхня недовіра виходить за межі необхідного. Це тому, що вони дуже бояться, що хтось їм перешкоджатиме; не хочуть, щоби втручалися в їхнє життя, щоб брали за них відповідальність! Однак, на жаль трапляється також, що цей страх виправданий. Іноді вони мають вагомі причини бути пильними. У багатьох випадках — на щастя, не в усіх, — важко прийняти, що одружується не сім’я чоловіка чи жінки. Як дати їм зрозуміти, не стаючи на стежку війни, що ми не погодимося добровільно припинити конфлікт, попри те, що хочемо миру, бо його наслідок може бути сприйнятий як поразка? Як розпочати доросле життя, спираючись на сумнівний компроміс через матеріальні потреби? Це так важко — показати, що ми, хоча й приймаємо мудрі поради, змушені відкинути те, що, здається, загрожує нашому змістовному, заснованому на любові, проєкту.
Будь-яке народження — це боротьба. Те, що є правдою для однієї людини, також є правдою щодо пари. Труднощі, з якими стикаються наречені та їхні батьки, майже однакові для всіх родин. Чи може усвідомлення цього бути втіхою? Тим більше що в такому питанні ніхто не може бути впевнений, що він на 100% має рацію. Краще бути обережним. Можливо, варто пережити цей етап життя як пасху, досвід, даний Богом на нашому шляху для того, щоб дозволити нам зростати у школі взаємної поваги через акт довіри до життєвої сили? Оскільки ми у своїх сім’ях розсудливо підійшли до будування тривалої, справжньої любові, — якщо додамо до цього відповідну дозу здорового глузду, то всі вийдуть із такого досвіду кращими.
фінансово.
Щиро дякуємо!
