Екологія стає новою всесвітньою псевдорелігією. І в цієї релігії є своє божество: Гея, Земля. Вона вже має свої релігійні свята, а День Землі — це її П’ятдесятниця.
Вона має сурогат сакраментального життя, а також навчає своїх моральних принципів. Чи ж наш нібито-світський світ не замінив істинну релігію новітньою формою ідолопоклонства? — запитує Джордж Вайґель.
На шпальтах «First Things» він розглядає тему кліматичних змін. Публіцист звертає увагу, що від часу урагану Катріна інформація стосовно погоди і кліматичних змін викликає істерику. Однак емоційні коментарі нічим не допомагають дебатам спокійним і суттєвим.
Джордж Вайґель посилається на слова професора Стівена Куніна, який «не заперечує, що планета нагрівається і що люди мають із цим щось спільне, але ставить під сумнів деякі ствердження, що стоять за нинішнім прагненням “робити щось!” шляхом масових урядових втручань».
Як пише професор Кунін на підставі наукових даних, «хвилі посухи у США на сьогодні не більші, ніж 1900 року… найвища середньодобова температура у США не зросла за останні 50 років… протягом останнього століття люди не мали жодного пливу на урагани, який можна би довести… крижане покриття Гренландії нині скорочується не швидше, ніж 80 років тому… економічний вплив нетто викликаних людиною кліматичних змін буде мінімальним щонайменше до кінця цього століття».
Як зазначає Вайґель, він сам не почувається достатньо компетентним для оцінювання таких стверджень, але йому подобається сміливість професора Куніна, а насамперед — його аргумент, що «наука — це не медіа і діячі, що займаються наукою, але фактичні дані з численних авторитетних рапортів мають керувати рішеннями стосовно публічної думки, політики та кліматичних змін».
Католицький публіцист звертає увагу на те, чому кліматичні дебати — такі емоційні. Він пише: «Так діється не тільки через зацікавленість із боку медіа та політичного опортунізму, хоча обидва ці моменти відіграють свою роль. Так діється тому, що екологія стала пансвітовою псевдорелігією».
Як пояснює Джордж Вайґель, сучасний підхід до екології містить чимало рис релігії.
«Ця релігія має своє божество: Гею, Землю. Вона має свій священний текст: книжку Рейчел Карсон від 1962 року «Silent Spring», яка започаткувала трансформацію американського консерваторського руху (пошани до довкілля, без його обоження) в сучасний екологізм. Має свої релігійні свята, а День Землі — це П’ятдесятниця новітньої релігії».
«Релігія Геї має своєрідний замінник життя таїнствами: я потрапляв в обставини, коли люди мали сім окремих контейнерів для відходів на переробку, — що безумовно якось відлунює в умах католиків. Нав’язується моральний кодекс; деякі з принципів мають сенс, — хіба хтось міг би поставити під сумнів той факт, що наші автостради і національні парки майже вільні від сміття? — але інші елементи перетворюються у найгірші форми елітарної, антинатальної ревності, як тоді, коли деякі пророки нової релігії закликають зменшити людську популяцію планети на шість мільярдів в ім’я порятунку (або заспокоєння) Геї. І вже точно я не можу бути єдиною людиною, яка помітила, що компроміси в царині викидів двоокису вуглецю стали формою індульгенцій нової релігії, продаж яких у XVI столітті призвів до численних проблем», — пише Вайґель. Світ, який вважається світським, насправді витворив собі нову релігію, відкидаючи істинну, зазначає він.
«Чи наш світ — світський? А може, це світ, який замінив справжню релігію сучасною формою ідолопоклонства — такою, що розтліває нашу політику, оскільки заміщує здоровий глузд видозміною екзистенційного страху, який старозавітні ханааняни колись відчували стосовно Молоха?» — замислюється Джордж Вайґель.
фінансово.
Щиро дякуємо!
