Ми, християни, чітко розуміємо, що у гордині немає нічого доброго, хоча на сторінках багатьох сучасних книг ми можемо знайти безліч слів, які доводять протилежне.
«Не множте слів тих гордовито, нехай зухвалість не виходить з уст ваших, бо Бог — то Господь всевідаючий, він зважує вчинки» (1 Сам 2;3), — молилася пророчиця Анна, мати пророка Самуїла.
Гординя
Клайв Стейплз Льюїс у своєму творі «Просто християнство» писав, що гординя завжди означає ворожнечу; ворожнечу не лише поміж людьми, а й ворожість людини до Бога. Святий Миколай, кидаючи виклик Арієві під час Першого Вселенського Собору в Нікеї, боровся з його гординею. Через свою гординю Арій вважав, що знає істину краще за Бога і Церкву, і це призвело до появи аріанської єресі, яка заперечувала Божественність Христа, вважаючи Його сотвореним посередником між Богом та людиною. Протягом усієї історії Церкви єресі створювали поділи між людьми та Церквою, між людьми та Богом, і це — прямий наслідок гріха гордині.
Коли ми думаємо про гординю, ми зазвичай уявляємо собі людину з певним типом темпераменту та психологічними характеристиками. Це може бути особа, яка надто багато говорить про себе, прагне постійно бути у центрі уваги, «прикрашає» події з метою показати себе у кращому світлі, або ж навпаки — погано говорить про інших, щоби на їхньому тлі підняти себе на п’єдестал.
Так, це цілком можливі приклади людей, схильних до гордині, але істина полягає у тому, що, говорячи про них, ми мусимо у першу чергу зазирнути всередину самих себе. Коли ми читали вищезгаданий перелік, чи не думали ми у цей момент про своїх знайомих, які, на нашу думку, ілюструють ці приклади гордині? Чи не говорили подумки: «Слава Богу, що я не такий, як той бідний грішник»? Пам’ятаймо: щоразу, коли ми вказуємо пальцем на когось іншого, у той самий час набагато більше пальців вказує на нас самих.
Господь дав нам безліч унікальних дарів, і завдяки використанню цих талантів ми можемо багато чого досягти у житті. Але потрібно пам’ятати, що наші досягнення — це не те, що ми зробили самі, а те, що зробив Бог, діючи через нас. Бог радіє нашим успіхам і досягненням разом із нами, коли ми використовуємо Його дари за призначенням. Коли ми — знаряддя Святого Духа, ми користуємося ними аби творити добро і служити нашим братам і сестрам. Ми розпізнаємо Параклета, Духа-Утішителя, що рухається всередині нас і працює через нас, коли ми підводимо свій погляд на Небо, щоби висловити Йому щиру подяку за все, що Він зробив у нашому житті.
Коли ми використовуємо Божі дари як джерело збереження влади та контролю над іншими, ми звертаємо свій погляд всередину і відвертаємося від Бога. Ми вже не знаряддя Святого Духа, але інструменти у руках лукавого. Наші досягнення більше не служать прославі Бога, натомість перетворюються у те, що приносить задоволення нам самим і розбурхує наше его. У наших серцях більше немає місця для Христа, тому що ми переповнені самими собою. Коли ми робимо себе своїм власним маленьким «богом» і покладаємо свою довіру та впевненість на цього внутрішнього кумира, ми грішимо гординею.
Смирення
Для кожного гріха існує його протилежність — чеснота. Чеснота, протилежна гордині, — смирення. Боротися з гріхом можна, вправляючись у відповідній чесноті. Святий Августин писав: «Ви хочете піднятися? Почніть зі спуску. Ви плануєте збудувати вежу, яка прониже хмари? Закладіть спочатку основу зі смирення».
Папа Франциск у своєму зверненні до Римської курії від 21 грудня 2015 року сказав: «Смирення — це чеснота святих і тих, хто дозволяє собі наповнитися Богом… чим важливішими вони стають у очах інших, тим більше вони усвідомлюють, що вони — ніщо, і не здатні нічого зробити без Божої благодаті».
Як би ми описали людину, наділену смиренням? Хто спадає нам на думку, коли ми намагаємося собі її уявити? Свята Тереза з Лізьє? Блаженна Маргарита з Чітта-ді-Кастелло? Святий Джузеппе з Копертіно? Як щодо дорослого сина чи доньки, що піклується про немічних або літніх батьків? Або священника, що цілі дні проводить у конфесіоналі, даючи духовні настанови парафіянам?
Чеснота смирення — річ дуже непроста, особливо з огляду на сучасну культуру «все для мене». Суспільство вчить нас, що для того, аби дістатися вершини, потрібно відштовхувати і топтати кожного, хто нам заважає. Все, що ми робимо сьогодні, спонукає нас боротися аж доки ми не отримаємо бажаного. Нас переконують, що ми повинні мати все, що хочемо, і тоді, коли забажаємо. Тоді у нашому загальному життєвому плані залишається місце тільки для нас самих, а Бога ми виключаємо з рівняння.
Сьогодні так легко піднятися на вершину і стати за ніч віртуальною сенсацією. Скільки молодих людей на YouTube та у TikTok роблять практично все, аби тільки стати відомими, щоб усі на них дивилися? Як легко було б нам просто знущатися і глузувати з них за те, що вони поводяться настільки нерозумно і безглуздо? Але така поведінка з нашого боку — це не те, як повинні діяти християни. Ми не можемо поширювати Євангеліє посеред людей, якщо самі живемо всупереч вченню Христа.
Нам потрібно молитися за всіх, хто зазнав гріха гордині; гріха, яким усі ми були вражені в той чи інший час. Ми повинні просити Господа дарувати нам благодать смирення, і звертатися до Нього з надією на те, що колись ми зможемо стати святими і праведними. Істина полягає у тому, що людство надзвичайно потребує Божої любові та милосердя, і з допомогою Божою ми мусимо розуміти, що єдиний спосіб досягти смирення — це стати подібними до малих дітей і кинутися в обійми нашого Отця.
Переклад CREDO за: Крістіна М. Соррентіно, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
