Соціолог з університету Нотр Дам Крістіан Сміт багато років досліджував молодь і релігію. Те, що він відкрив, може вас здивувати.
Важко це казати: світ переживає кризу відходу католиків із Церкви. Так чи інакше, передавання віри наступним поколінням масово зазнає невдачі. Католики покидають віру своїх предків рекордними темпами.
13% усіх дорослих у США — це колишні католики, люди, які кажуть, що їх виховали у вірі, але зараз вони визнають себе невіруючими, протестантами або прихильниками інших релігій. Для порівняння: 2% дорослих у США переходять у католицизм.
Є багато причин, чому молодь покидає Церкву. Дехто вважає, що потрібен сучасний підхід, інші — що вихід у поверненні до традиційних практик. А що показують емпіричні дані? Що, на думку дослідників, може реально вплинути на передавання віри наступним поколінням?
Як передати віру наступним поколінням?
Соціолог університету Нотр Дам Крістіан Сміт присвятив свою кар’єру дослідженням релігійності молоді. Його остання книжка «Handing Down the Faith: How Parents Pass Their Religion on the Next Generation» приділяє особливу увагу переданню релігії між поколіннями.
«Мене давно цікавить стан і статус релігії в сучасному суспільстві, зокрема, в контексті сім’ї, та духовне життя підліткової молоді», — сказав Сміт у своєму інтерв’ю.
2000 р. Крістіан Сміт розпочав дослідження релігії серед підлітків. «Те, що я дізнався з цього проєкту, і що дуже мене здивувало, це те, який великий вплив мають батьки на формування релігійного життя своїх дітей, навіть у підлітковому та двадцятирічному віці», — каже Сміт. Це надихнуло його на дослідження віруючих батьків і того, яким чином вони передають свою віру дітям.
Соціолог і його команда вивчали не лише католиків, а й батьків різних віросповідань. На їхній подив, усі вони демонстрували основну схожість.
«Ми сподівалися знайти багато різних культурних моделей, але були здивовані, як схоже розмовляють батьки з різних релігійних і культурних середовищ», — поділився Сміт. Йому вдалося відкрити деяку захопливу інформацію щодо того, яким чином батьки переказують свої релігійні переконання своїм дітям.
Якщо вас цікавить, що найважливіше у передаванні віри, то маєте знати це:
1.Недостатньо відправити дитину на катехизацію в недільну школу
Деякі батьки вважають, що їхні діти отримають усе, що їм потрібно, якщо ходитимуть до школи, пов’язаної з їхньою релігією, на катехизи або братимуть участь у інших релігійних заняттях чи поїздках. На жаль, це не так.
«Батьки ніколи не повинні думати, що ці речі можуть замінити те, що вони мають робити вдома, — каже Сміт. — Релігійна формація відбувається переважно вдома, а не в релігійних групах».
У кращому випадку, виїзди на місії, проєкти служіння іншим та молодіжні групи можуть бути додатковою підтримкою тому, що батьки практикують вдома. Вони можуть поглибити те, що батьки вже роблять, але не можуть замінити їхнього прикладу.
Це може звучати як погана новина, але в цьому є багато позитиву. Батьки часто тривожаться, що їхні діти, зокрема підлітки, повністю ігнорують їхній приклад. Виявляється, що це зовсім не так.
«Батьки можуть почуватися вповноваженими до формування своїх дітей заміть того, щоб вважати, що їхній вплив дедалі зменшується, коли їхні діти дорослішають, — каже Сміт. — Батьки мають вирішувати, якою має бути їхня сім’я, а потім впроваджувати це в життя».
2.Практикуйте свою віру послідовно
Якщо діти бачать, що їхні батьки знаходять радість і сенс у релігійних практиках, то самі цього шукатимуть. Практикувати свою віру на очах у дітей — це найпотужніша річ, яку ви можете зробити.
«Якщо практика віри — це те, що батькам подобається і що вони вважають життєдайним, то це допоможе», — впевнений Сміт.
Такі речі, як спільна сімейна молитва або, щоб дитина бачила, як батьки моляться, спільне читання Святого Письма або подяка Богу за те, як Він нас поблагословив, — глибоко впливають на дітей. Батьки можуть показати словом і ділом, що релігія — це те, про що вони дбають постійно, а не тільки в неділю рано чи на свята.
Це також урок для парафій і шкіл: залучіть батьків до релігійного виховання. Деякі з них перейняли модель сімейного формування віри, і це, імовірно, принесе найбільший ефект у подальшій перспективі.
3.Будьте люблячими батьками, але чітко встановлюйте межі
Психологи виділили чотири широкі стилі виховання: авторитарний, демократичний, ліберальний та індиферентний. Діти, які мають демократичних батьків, досягають найкращих довготермінових результатів. Такий вид батьківства відрізняється теплим, повним любові, поєднанням із чіткими кордонами та послідовною дисципліною.
Виявляється, що демократичні батьки також найбільш схильні до успішного передавання віри своїм дітям. «Для батьків насправді важливі принципи, стандарти та очікування, але також тепло, близькість і зв’язок із дітьми. У таких стосунках “батьки-діти” діти швидше за все поважатимуть батьків, хотітимуть їм подобатися та їх наслідувати», — підсумовує Сміт.
Такий ефект спостерігається в усіх віросповіданнях і навіть у неконфесійних сім’ях. Це також справедливо для батьків-атеїстів. Це загальний вплив створення зв’язку з дітьми і поваги дітей до батьків.
4.Знайдіть дружню релігійну спільноту
«Якщо храм розташований там, де діти мають друзів та інших дорослих, яких знають і люблять, і при цьому зацікавлені та можуть зустрічатися з іншими, то братимуть у цьому участь із власної волі, а не з примусу батьків, — пояснює соціолог. — Якщо вони зможуть це персоналізувати та інтерналізувати, то будуть більше мотивовані залишатися там».
Цей процес інтерналізації батьки можуть непрямо посилювати, підтримуючи дітей своїм впливом. У міру дорослішання діти щораз більше піддаються впливу ровесників та інших авторитетних для них дорослих. Саме тоді батьки можуть «керувати процесом інтерналізації», як вважає Сміт. Хоча позабатьківський вплив менший за влив батьків, але він може мати велике значення.
Як пише Сміт для «First Things»:
«Соціологи релігії називають це релігійним «ченнелінгом». Йдеться про те, що батьки скеровують своїх дітей до участі та стосунків, які зміцнюють (не замінюють) їхній більш безпосередній батьківський вплив. Це означає делікатне ведення та скерування дітей у «правильних» релігійних напрямках. Добре керівництво — цілеспрямоване, навіть стратегічне, але не контролює і не перебільшує. Воно створює можливості, впроваджує і заохочує до участі. Не примушує ані підкуповує дітей до релігії.
Мета релігійного «ченнелінгу» — щоб діти з часом персоналізували та інтерналізували свою віру й релігійну ідентичність. Якщо «ченнелінг» успішний, то діти в міру наближення до дорослості, думають про себе більше як про людей, які вірять і практикують свою віру, ніж як про дітей, які поводяться так, як їм рекомендують батьки…
Дослідження припускають, що один із найважливіших впливів «ченнелінгу» — це присутність у релігійних групах таких дорослих з-поза сім’ї, які добре знають дітей і можуть залучити їх до розмови на серйозні теми, що виходять за межі поверхневих балачок. Що більше таких дорослих, то більше храм, церква, синагога чи мечеть почуваються спільнотою або родиною, що само по собі міцною єднальною силою.
Іншими словами, соціолог сказав: «Зробіть релігію важливою в житті своєї дитини».
Дружня і гостинна релігійна спільнота буде менш важлива для молодших дітей, які можуть не усвідомлювати існування дорослих, крім своїх батьків; але це щораз суттєвіше значення вона матиме для підлітків та молоді. Це насправді допомагає дітям у виборі — чи залишатися католиками, якщо вони зростають в оточенні добрих прикладів дорослих та ровесників, які їх підтримують.
фінансово.
Щиро дякуємо!
