Погляд

По-справжньому відкрити для себе Небо

01 Липня 2021, 13:48 3631 Ігор Скленар,
викладач факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Відгук на книгу єпископа Роберта Баррона «Католицизм: мандрівка до серця віри»

Моє «візуальне знайомство» з відомим католицьким єпископом в США, публіцистом і Youtube-блогером Робертом Барроном  розпочалося із праці літературного редактора у журналі «Скинія», де я коректував перекладені на українську мову його відеоблоги. Вже тоді в публіцистичних текстах й коментарях я відчув глибину аналізу релігійних явищ і проблем у Католицькій Церкві.

Після того, як навесні 2020 року було презентовано вихід  його книги «Католицизм: мандрівка до серця віри» (видавництво «Свічадо», 2020 р., 272 с.+8с.іл.), то фокус моєї читацької уваги на початку 2021 року змістився на неї, у перервах між непростим дистанційним викладанням. Український переклад за виданням «Catholicism. A Journey to the Heart of the Faith / Robert Barron» зробила Галина Сташків, богословськими редакторами видання є о. Олег Кіндій, о.Василь Рудейко (УГКЦ), о. Петро Балог (РКЦ), а до мовної редакції причетні М. Прихода, сестра Климентія Луків із Згромадження сестер св. Йосифа, яка є промоторкою  євангелізаційного проєкту «Католицизм». Як читаємо на Фейсбук-сторінці проєкту, 10-серійний однойменний фільм, який на сьогодні продубльовано українською мовою, власне став й основою для написання названої книги. Єпископ Роберт Баррон з допомогою серіалу «Католицизм» хотів промовити до людей сучасними засобами на якісному рівні, а історик Джордж Вайгель наголошував, що це найважливіший медіа-продукт в історії Католицької Церкви в США. Д-р Анатолій Бабинський (УКУ) був одним з ініціаторів популяризації цього серіалу, а його ідею с. Климентія взяла на озброєння і справа пішла вперед.

 

 

Я мав попередній досвід читання різного роду духовної літератури і у своєму відгуку відзначу те, що справді зворушило мене як мирянина УГКЦ, який прагне поглибити свої знання про науку Церкви про віру і Бога. 

Книга складається із вступу, 10-ти розділів, коди «Все зводиться до Бога» і покажчика. З передмови архиєпископа і митрополита Львівського УГКЦ довідуємося, що ця мандрівка до серця віри стає можливою завдяки не лише давнім великим святим, інтелектуалам і Вчителям Церкви, а й теперішнім свідкам віри, святим (Джону Генрі Ньюману, Терезі з Лізьє, Гансу Урсу фон Бальтазару, Едиті Штайн, Томасу Мертону, Івану Павлу II). 

Спочатку про те, ким є Бог для тих, хто вірує. Мені заімпонувала теза-порівняння єпископа Баррона про те, що «Бог – не небесний генеральний директор, який керує земними справами з безпечної відстані. Він тримає світ у долоні, займається дрібним і великим.» (с. 83). І тут скептики, навіть віруючі люди, навіть з кола моїх знайомих, часто задаються питанням: «Чому в світі існує стільки зла, чому Бог допускає страждання?». На с.84-89 автор доволі детально і, як на мене, доступно пояснив проблему зла. Не вдаючись у показ цікавих прикладів стосовно цієї проблеми, наведу висновок автора: «Бог у Своїй любові стає відповіддю на проблему зла». Не менш важливі його тези: «зло – це завжди брак добра, нестача необхідної досконалости. Бог – не творець зла, Він допускає Його виникнення…» (с.86).

Про духовних постатей – апостолів, зокрема, йде мова в 5-му розділі. Автор наводить цікавий факт, що за вказівкою папи Пія XII (1939-1958) на Ватиканському пагорбі у Римі провели розкопки і археологи виявили добре збережений цвинтар, датований 1 ст. після Р.Х. Там був камінь із написом «Петро тут». У гробниці знайшли кістки чоловіка міцної статури віком 60-70 років (с. 124-125). З цього приводу єпископ Р. Баррон зауважує, що «… християнство – не філософія чи збірка абстрактних переконань. Воно зосереджується на Ісусові, другові Симона Петра й інших апостолів, цих чоловіків I ст., які знали Господа.» (с.125). 

 

 

До недоціненого факту з історії раннього християнства автор відносить прибуття апостола Павла до Македонії. Єпископ Р. Баррон наводить думку католицького історика Крістофера Доусона, що через неуважність  благонамірених оглядачів того часу ця подія була однією з найрадісніших за останні дві тисячі років, адже вона означала «зародження європейського християнства» (с. 131). Сьогодні модно у суспільному контексті чи в публічних виступах посилатися на європейські демократичні цінності, які власне почали розвиватися завдяки християнству. При оцінці місіонерського подвигу апостола Павла єпископ Р. Баррон звертає увагу на стиль голошення Слова Божого у контексті сьогодення: «Нинішнє навчання віри часто літепле і ненатхненне, натомість автентичне проповідування християнства таке ж підривне і вибухове, як землетрус» (с. 133). Як на мене, оцієї «вибуховості» у Літургії Слова мені іноді бракує, хоч бувають моменти піднесення після якісного слова проповідника.

В 6-му розділі, присвяченому містичній єдності Христа і Церкви, вельми актуальними для теперішнього секуляризованого світу є твердження єпископа Р. Баррона, що «Церква Ісуса Христа може і має охоплювати різні позитивні виміри культурного середовища, що її охоплює» (с. 154). Як культурна сфера стала актуальною в часі пандемії, ми, користувачі соцмереж, є свідками з березня 2020 року. І Церква лише пробує тепер віднайти своє місце онлайн у цьому культурному вимірі.

 

 

Наступний розділ заторкує містерію святого Таїнства і Богослужіння, і для єпископа Р. Баррона було важливо наголосити, що «слухати Слово – це наче опановувати бейсбол, гольф або театральне мистецтво чи точніше наче звикати до нової мови або культури.» (с. 173).

Однією з найцікавіших і глибоких частин «Католицизму» стали для мене 8 і 9 розділи, де єпископ Р. Баррон наводить портрети святих XX ст. і вражаючі приклади з їх життя, які переконують читача в тому, що вони є людьми, які дозволили Ісусові докорінно переобразити себе зсередини (пор. с. 187). Може виникає думка, що з одного боку відкриємо їх життєписи, і там «все написано», але зовсім по-іншому дивишся на представлення авторитетним проповідником і католицьким блогером їхніх чеснот і вир духовної боротьби. Вдумливо читаючи, побачимо розгляд спільностей на духовному шляху святих давніх часів і минулого століття, взаємовпливи у їхніх духовних практиках, тощо.  

Передусім відкрив для себе особу св. Катрін Дрексель (1858-1933), засновниці Згромадження сестер Пресвятої Євхаристії, яка походила із дуже заможної родини у Філадельфії. Вона полишила великі матеріальні статки і пішла дорогою богопосвяченого життя. Засноване св. Катрін Згромадження матеріально утримувалося за рахунок трастового фонду (від батька успадкувала чотири мільйони доларів). Напевно, для теперішньої американської цивілізації такий чин і жертва багатої особи видалася би якщо не дивацтвом, то принаймі чимось поза межами «нормальності». Не менш натхненно єпископ Роберт Баррон описав життя і служіння св. Терези з Лізьє (1873-1897), француженки, монахині ордену сестер кармеліток,  яка стала «однією з найнезвичайніших святих Церкви» (с.189). Більше того, своїм чином і служінням вона стала ще й Учителем Церкви без докторського ступеня у сфері богослов’я, бо навіть за короткий час свого життя фізично не встигла би його здобути.  Тут йдеться про вплив духовної автобіографії «Історія душі», яку автор «Католицизму», ще перед докторантурою у Парижі, оцінив після прочитання як сентиментальну. В цій автобіографічній книжці він вбачав дівочий духовний запал, зумовлений «ознаками неврозу та витіснених у підсвідомість почуттів» (пор с.195). І коли довідався, що «Історія душі» вплинула на видатних інтелектуалів Католицької Церкви в XX ст. (св. Едиту Штайн, Томаса Мертона, Івана Павла II, Ганса Урса фон Бальтазара), то повторно перечитав її після слухання одного із докторантських семінарів. Для нас, які у духовному житті щодня боремося із власними немочами, прикладним стане підхід у служінні св. Терези з Лізьє  – бажання робити прості й звичайні речі з великої букви: маленькі вияви доброти, ласкава готовність іти на невеликі жертви, терпеливість до набридливих людей (пор. с.200).   

 

 

На обрання духовного шляху у монашестві на обох згаданих святих жінок вплинув папа Лев XIII, у якого вони відбули свого часу аудієнцію, але кожна з них мала свою боротьбу у моменти зневіри в Небо. Наприклад, св. Тереза від Дитятка Ісус померла у віці 24 років після виснажливої хвороби сухот, і цінність її автобіографії Р. Баррон вбачає також в описі боротьби із зневірою. Він порівнює прикінцеві записи св. Терези із словами ще однієї великої святої минулого століття – матері Терези з Калькутти, коли у цій внутрішній боротьбі йдеться про «найчорніший морок душі» (с. 201). 

Винятковість святості ще однієї сестри кармелітки – сестри Едити Штайн (1891-1942)  єпископ Роберт Баррон вбачав і в приналежності до єврейського народу, польки за місцем народження (Бреслау, нинішній Вроцлав). Сьома дитина з родини побожних євреїв з часом стала атеїсткою, потім захопилася філософською течією «феноменологія», засновник якої Гуссерль став її викладачем у німецькому Ґеттінгені. Єпископ Баррон звертає увагу на те, яку велику напругу відчувала Е. Штайн як дисертантка у ділянці філософії. Я тут поділюся своїм скромним досвідом здобувача наукового ступеня кандидата наук, що насправді без цієї напруги не обійтися, коли ти з різних причин відчуваєш моменти випробувань, і логічне питання: «Заради чого цей текст?». І коли формальний бік перед захистом теж «підпирає» зі всіх боків, то ця напруга за пошуком сенсу ще збільшується. 

Молода дослідниця Е. Штайн скаржилася на недостатність сну і спокою, а потім настав стан правдивого розпачу. Вирішальною точкою при виборі християнства як релігії став духовний чин св. Терези із Лізьє. Навернення Едити Штайн єпископ Р. Баррон порівнює із наверненням св. Августина – воно було поступове, внутрішнє, яке супроводжувалося запеклою інтелектуальною боротьбою (пор с.206). Ця боротьба стала можливою після прочитання автобіографії св. Терези із Лізьє. Після того, як Едита Штайн стала відомою на цілу Німеччину лекторкою, узгодила класичну католицьку філософію із напрямком «феноменологія». Після цього прийняла монаші обіти в ордені кармеліток. В 1942 році нацисти ув’язнили її в сумнозвісному таборі «Аусшвітц» на території Польщі, де померла мученичою смертю після насильницького отруєння газом. Автор «Католицизму» називає цей акт героїзму сестри Едити відвагою піднесеною, переображеною через любов (пор с.206). 

 

 

Можливо, читач більше знає про життя і служіння матері Терези з Калькутти, і мені так теж видавалося після читання різної духовної літератури. «Родзинка» Барронового «Католицизму» полягає в тому, що він стисло оцінює служіння названої святої:  «У матері Терезі ми бачимо возвишену і преображену стриманість, приборкання бажань, яке виходить далеко за межі вимог справедливості, щоб служити безмежним вимогам любові» (с.209). Як згадано вище, відчуття св. Терези з Лізьє і Матері Терези в дечому сходилися у ракурсі духовної витривалості. Єпископ Баррон звертає увагу на те, що вона вміло керувала своєю монашою спільнотою і багато подорожувала світом навіть в той момент, коли їй видавалося, що «Бог покинув її» (с.209).

Серед святих чоловіків минулого століття виділяється постать монаха ордену трапістів Томаса Мертона (1915-1968), якому єпископ Баррон теж присвятив з десяток сторінок 9-го розділу. У своїй рецензії на Мертонів твір «Семиярусна гора», який мене зворушив з багатьох оглядів, я спробував показати актуальність цього твору для теперішньої доби (див. Скленар І. “Відкрити самого себе”. 2018. ‒ Ч. 2. ‒ С.27-29). У «Католицизмі» Мертон постає для автора цих рядків як навернений католик, який відкрив для себе Бога інтелектуально (пор с.220). І це сталося завдяки впливу на нього Йоана від Хреста, святого XVI ст., який мав особливі духовні практики, що їх єпископ Баррон стисло подав у книзі. І коли завдяки своїм чисельним працям Т. Мертон як монах-трапіст ставав популярнішим і дав поштовх до відродження монастичного життя в США в 50-60-х роках XX ст., то більше його душа прагнула усамітнення і занурення у споглядання, що власне він й реалізував в абатстві Гетсиманія в старому сараї впродовж останніх років свого життя. Споглядання як форму молитви, за тезою Р. Баррона, він перейняв від того ж св. Йоана від Хреста, і розглядав її як осердя християнської думки (пор с.232).

За нашою людською природою ми не схильні думати про останні речі (пекло, чистилище і небо), які представлені в Катехизмі Католицької Церкви. Єпископ Р. Баррон в останньому розділі своєї книги пропонує подивитися на них не з рацій страху перед ними, а правильно їх інтерпретувати для себе. Для мене як поверхового знавця змісту славетного твору «Божественна комедія» італійського поета Данте Альїгері, який єпископ Баррон взяв за основу при розгляді цього неприємного  для християнина поняття «пекло», цікаво було відкрити його зміст: «Пекло» – це просторова метафора стану відмови від цієї любові (Божої – прим. І.С.), вибору жити поза її омофором» (с. 240). Для кращого пояснення «чистилища», яке не всі католики, за словами автора, розуміють у повноті, в книжці наведено приклад скелястого непривітного острова Лох-Дерг, розташованого посеред забутого острова на півночі Ірландії. У середньовіччі його називали «Чистилищем Святого Патрика». Сюди щороку прибувають тисячі людей на покутні духовні практики. У суворих умовах вони усвідомлюють, що є грішними людьми і треба виправляти свої вади, щоб налагодити стосунки з Богом.  (пор с. 242).

Свою фундаментальну книгу автор завершує тезою про те, що все написане про Бога, Ісуса, Церкву, святих, Таїнства, Марію, Літургію, святих «призначене вести до Неба», яке є любов’ю у найповнішому сенсі, вивершеною любов’ю. Пояснення Неба єпископ Баррон підкріплює цікавими прикладами з праць богословів, письменників, сакральних витворів (собор Паризької Богоматері). 

Якщо ви шукаєте за простим поясненням богословських питань, то «Католицизм» допоможе вам пролити світло на те, що вам, можливо, видавалося складним, і ви вважали це винятково сферою теологів чи побожних людей у Церкві. Адже ми, миряни, теж є частиною Вселенської Церкви і маємо прагнути якісного релігійного чтива, особливо в часи глобалізації і доби постмодернізму. Перевага «Католицизму» в тому, що не треба читати стоси історичних праць, а з допомогою окремих фрагментів з історії християнства у легкому викладі побачимо для себе панораму подій, які спонукають до того, щоб самим відкривати для себе Небо.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

книги

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity