Погляд

«Бог на лаві підсудних». Як Він туди потрапив?

15 Липня 2021, 16:06 2060

«Давні люди ставилися до Бога так само, як осуджений до судді. Для сучасної людини ці ролі змінилися. Це вона стала суддею, а Бог опинився на лаві підсудних», — пише К.С.Льюїс.

Коронний аргумент тих, хто дискутує про існування Бога (поруч із дівочим зачаттям Марії), — це, звісно, «варварський Старий Завіт».

 

«Варварський Старий Завіт»

«Християнство — це щось таке варварське, що сучасна людина не може його сповідувати. Сучасники, які визнають себе християнами, насправді визнають певну сучасну систему мислення, яка зберігає християнську лексику й експлуатує почуття, успадковані від християнства, водночас потроху критикуючи свої основні доктрини». Льюїс спростовує це твердження Кортінеса у книжці «Бог на лаві підсудних».

Приятель Льюїса каже, що якби просвітлені «псевдохристияни» не пручалися і звільнилися б від цієї «архаїчної міфології», що їх бентежить, це можна було би порівняти з розрізанням пуповини, яка «зв’язує живу й квітучу дитину з її матір’ю, що помирає», і що такий крок точно приніс би їм полегшення.

Це правда, що, читаючи Старий Завіт як звичайну книжку, ми сприймаємо ті описи як неприйнятні в нашій культурі. Однак кожен, хто має хоч якісь знання про свою віру, знає, що таке пророцтва, записані у Старому Завіті. Чим є — як називає це Льюїс — цей «міф». Тому ми також знаємо, що не можна читати Старий Завіт без Нового.

Льюїс досить широко відповідає своєму приятелю, підсумовуючи: «Як міф вищий за думку, так Втілення вище за міф. Суть християнства становить міф, який також є фактом. Старий міф про Бога, який помирає, не перестаючи бути міфом, сходить із неба легенд та уяви на землю історії. Це відбувається в конкретний день, у конкретному місці, має визначувані історичні наслідки. Ми переходимо від якогось Бальдура чи Озиріса, який помирає невідомо коли і невідомо де, до історичної Людини, розіп’ятої за Понтія Пілата. Стаючи фактом, це не перестає бути міфом: у цьому полягає чудо!»

Усі пророцтва Старого Завіту сповнилися як історичні події в Новому Завіті. Тому ми в усе це віримо. Тому це — ПРАВДА. Льюїс називає це «шлюбом Неба і землі» — міф, який став фактом!

 

Де ті чуда і чому сьогодні ми їх не бачимо?

Кожна людина спостерігає за світом і за процесами, які в ньому відбуваються; але оскільки так було завжди — просто приймає їх: світ так влаштований, і все! Ми не замислюємося щодня, як це так відбувається, що з маленької кісточки виростає велике дерево. Не замислюємося над тим, що здобуваємо їжу, споживаємо її, а потім за допомогою різних процесів те, що ми з’їли, перетворюється в енергію і дає нам сили для життя. Що таке насправді ці явища? Льюїс пояснює це на прикладі виноградної лози:

«Бог створив виноградну лозу і навчив її всмоктувати через коріння вгору воду і з допомогою сонця перетворювати воду в сік, який ферментується і набирає певних якостей. Так щороку від часів Ноя і до сьогодні Бог перетворює воду у вино. Цього люди не бачать… Але коли Христос у Кані перетворив воду у вино, з усього цього процесу спала завіса». Тут важливий час. Лоза, щоб вирости й дати вино, потребує часу. Ісус оминає цей процес і просто «робить це» негайно.

Проте Льюїс застерігає: «Якщо це чудо переконує нас тільки в тому, що Христос — Бог, то воно впливає на нас лише наполовину. Це чудо буде повним, якщо, дивлячись на виноградну лозу або п’ючи вино, ми щоразу будемо пам’ятати, що це діє Він».

 

А що з дівоцтвом Марії?

«Як відбувається нормальне зачаття? Яка в ньому роль батька? Мікроскопічна частинка субстанції з його організму запліднює жінку, і ця мікроскопічна частинка містить генетичний код, який передає дитині, можливо, колір його волосся, обвислі губи його прадіда і всю людську форму в її складності…» — ми ж віримо в це, правда?

А що відбувається, коли «одного разу Бог робить це безпосередньо, негайно, без сперми»? Цього разу Бог вирішив створити не якусь людину, а людину, яка є Ним. Але це чомусь постійно намагаються поставити під сумнів.

Ми дивувалися колись, як це можливо, щоб із такої маленької частинки виникла людина? Ми віримо в те, що це можливо? Адже це — чудо, бо по-людськи цього неможливо зрозуміти. То чому ж нам так складно прийняти інше чудо: що одного разу Бог вирішив створити людину інакше, але також неочікуваним і складним для розуміння чином?

 

Добре, але звідки стільки нещасть і як бути з «правом на щастя»?

Коли ми чуємо слова «кожен має право на щастя», то відразу з цим погоджуємося, бо це ж очевидно, що кожен має таке право. В американській конституції навіть записано таке право. Питання тільки в тому, що таке щастя. Чи, часом, наше «щастя» — не чиєсь нещастя і, як наслідок, із часом стає також нашим нещастям? Приклад від Льюїса:

«Пан А. покинув пані А. і розлучився з нею, щоб узяти шлюб із пані Б., яка також розлучилася, щоб одружитися з паном А. Звісно, не було сумнівів, що пан А. та пані Б. були дуже закохані одне в одного. Якби їхня любов тривала і нічого не сталося б із їхнім здоров’ям або прибутками, вони мали би підстави сподіватися, що будуть дуже щасливими». Теоретично пан А. та пані Б. мали б відтоді жити у країні повного щастя.

Бо «також не викликало сумнівів, що вони почувалися нещасливими зі своїми попередніми партнерами. Спочатку пані Б. обожнювала свого чоловіка, але потім він постраждав на війні. Припускали, що він втратив свою чоловічість, а те, що втратив роботу, було відомо. Життя з ним уже не було таким, як очікувала пані Б. Також сумною була доля пані А. — вона втратила свою вроду і всю свою життєву силу…»

Далі про долі подружжів А. і Б. можна дізнатися з книжки Льюїса «Бог на лаві підсудних». Але Льюїс висуває таку тезу, що щастям, яке, на думку пана А. та пані Б., їм належало, було виключно сексуальним. Реальна картина ситуації була прихована. Право пана А. покинути дружину і право пані Б. покинути чоловіка було назване правом на щастя.

Льюїс, розмірковуючи над правом на щастя, роздумує, що могли мати на увазі автори твердження, що право на гонитву за щастям — це право людини. «Очевидне те, чого вони не мали на увазі, — пише Льюїс. — А саме, вони не мали на увазі того, що людина має право прагнути щастя будь-яким способом, зокрема, за допомогою убивства, насильства, грабування, зради чи обману. На таких принципах неможливо збудувати жодне суспільство».

Отже, сентенція «кожен має право на щастя», на думку Льюїса, — тавтологія: «Люди в гонитві за щастям мають право на все, на що мають право».

Нещастя у цей світ ми приносимо самі, але нам набагато легше «посадити» за всі ці нещастя на лаву підсудних Бога, ніж самим сісти туди.

 

Абсурдно привілейоване місце потягу

Кожна пара, яка знайомиться і закохується, абсолютно впевнена, що цей стан триватиме до смерті. Усі переконані, що ця закоханість забезпечить не лише систематичне піднесення, а й постійне та нескінченне відчуття щастя протягом усього життя. Тому — як вважає Льюїс — «на карту поставлено все». Ми впевнені: якщо проґавимо цей шанс, то наше життя вже не матиме жодного сенсу. Тому «право на щастя», яким помилково вважають «заспокоєння сексуального потягу», стає найвищою цінністю:

«Нашому статевому потягу приписують абсурдно привілейоване місце. Вважається, що сексуального мотиву достатньо для виправдання будь-якої поведінки, яка — якби це було щось інше — була би засуджена як безжалісна, зрадницька і несправедлива».

Ще 1963р. Льюїс писав, що «згубне право, раз визнане в цій царині, рано чи пізно проникає в усе наше життя. Таким чином ми наближаємося до такого суспільного стану, в якому не лише кожна людина, а й будь-який потяг будь-якої людини вимагатиме carte blanche! А тоді… наша цивілізація помре зсередини й буде стерта з поверхні землі».

 

«Бог на лаві підсудних»

Це лише фрагменти з відомої книжки К.С.Льюїса «Бог на лаві підсудних». Це дуже цінне читання для всіх, хто «посадив» Бога на лаву підсудних і щодня бере участь у цьому нескінченному процесі. Це також цінне читання для тих, хто ставить собі запитання про віру і шукає Бога, хоча їм ще важко дійти до Нього. А також це добра література для віруючих, яким іноді важко відповісти на «аргументи» (бо, зрештою, віру по-людськи пояснити неможливо). З допомогою у відповіді на деякі «незаперечні аргументи» приходить той, хто під час літнього триместру 1929р. сказав: «Я здаюся! Я визнаю, що Бог є Богом!»

 

Переклад CREDO за: Анета Ліберацька, Stacja7

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: