«Виконуємо роботу диявола і не переймаємося. Тому виявляємося спільниками диявола в праці над згубою своєю та ближнього», — застерігає св.Дорофей.
Авва Дорофей, св.Дорофей із Ґази (VI ст.), походив з Антіохії, де здобув ґрунтовну освіту. Близько 525 року вступив до розташованого поблизу Ґази (Палестина) монастиря, яким керував авва Серід. Дорофей став учнем двох великих учителів-затворників: Йоана і Варсонофія. У спільноті він виконував різні обов’язки: відповідального за прийом подорожніх та гостей, опікуна хворих і лікарні, а з часом також вихователя нових кандидатів. Можливо, що по смерті своїх наставників і Серіда (бл. 540р.) заснував новий монастир. Залишив по собі збірку повчань та листів.
Портал Aleteia пропонує уривок із книжки: Святий Дорофей із Ґази, «Аскетичні листи». Тинець, Видавництво бенедиктинців.
Не може людина знати суди Божі
Тому що інакше Бог судить єпископа, інакше — священника, інакше — настоятеля, інакше — учня, інакше — старця, інакше — хворого, інакше — здорового. А хто ж може знати всі ці суди, як не Творець, який все вчинив і все знає?
Тому не може людина знати суди Божі. Тільки Бог сам розуміє все і може все судити слушно. Він єдиний це може. І справді, трапляється, що якийсь брат скоює несвідомо якісь переступи, але водночас має якусь іншу заслугу, яка подобається Богу більше, ніж ціле твоє життя.
Тим часом ти всідаєшся, щоб його судити, і тим шкодиш тільки власній душі. А хоч би він і допустився гріха, — звідки ти знаєш, що перед цим він не боровся і власної крові не пролив, перш ніж згрішити? Звідки ти знаєш, чи його провина не постане як праведність в очах Божих?
Бо бачить Бог — як я казав — його труди і страждання, через які він пройшов, перш ніж згрішив. Змилосердиться над ним і пробачить йому. А коли Бог йому пробачає, а ти його осуджуєш, то ж чи свою душу не губиш? Звідки ти знаєш, скільки сліз він потім пролив перед Богом за свою провину? Ти гріх бачив, а от покути не помітив.
Погорда
Замало того, що ми осуджуємо, але понад те — ще й погорджуємо. Бо, як я казав, одне діло судити, а інше — гордувати. Погорда є тоді, коли когось не тільки осуджуєш, але і вважаєш за ніщо. Коли гидуєш ближнім, відвертаєшся від нього як від чогось відразливого. Це набагато гірше і страшніше за осуджування.
Отож ті, хто прагне спастися, не займаються провиною ближнього, але завжди — своїми провинами. Такі й розвиваються в чесноті. Таким був той, хто, бачивши брата, який грішить, зойкав і казав: «Біда мені, сьогодні він, а завтра напевно я!» Бачиш розсудливість? Бачиш притомність духа? Як він одразу ж умів вирватися зі спокуси осуджувати брата!
Бо, кажучи «завтра напевно я», він сам себе наповнював боязню і трепетом від самої думки про гріх, який мав би скоїти. Так він уникав небезпеки засуджувати. І не зупинявся на цьому, але ще ставив себе нижче за того [брата], додаючи: «Але він принаймні покутує за свій гріх, а я зовсім не покутую, зовсім не стараюся, бо й покутувати не вмію!»
Чи ж бачиш, яке ця свята душа мала світло, що вміла не тільки уникнути судження ближнього, але й принизитися перед ним? А ми, нещасливі, бездумно судимо, бридимося, гордуємо, коли хоч щось помітимо, чи почуємо, чи запідозримо.
Виконуємо роботу диявола
Найгірше ж те, що, не зупиняючись на завданій собі самому шкоді, ми біжимо до іншого брата, щоб одразу ж йому сказати: «Оте і те сталося». Так ми шкодимо також і йому, оскільки засіюємо в його серці гріх. І не боїмося Того, Хто сказав: «Біда тому, хто поїть ближнього помиями».
Ми виконуємо роботу диявола і не тривожимося цим. Бо що ж іще диявол має до роботи, як не псувати і шкодити? А ми так виявляємося спільниками диявола у праці над погибеллю своєю та ближнього. Бо хто шкодить душі, той дияволу допомагає і йому сприяє. А хто діє їй на благо, той співпрацює зі святими янголами.
А чому ми маємо стільки страждати, як не тому, що нам бракує любові? Якби ми мали любов, і співчуття, і турботу, то не прагнули б бачити провини ближнього, як сказано: Любов покриває безліч гріхів; або ще: Любов не пам’ятає зла, все зносить.
Ми ж, як я казав, якби мали любов, то сама любов покрила би кожну провину, як це роблять святі з людськими гріхами, які бачать. Тому що святі — не сліпі, вони гріхи бачать. І хто ж більше ненавидить гріх, ніж святі? Але водночас вони не відвертаються від грішника, вони його не засуджують, не уникають, а співчувають йому, повчають його, втішають, лікують його як хворий член тіла і роблять усе, щоб його урятувати.
Переклад CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
