Материнство. Всеосяжна радість чи важкий тягар?

Бути батьками сьогодні, а зокрема бути мамою сьогодні, для сьогоднішніх дітей… Що містить у собі це завдання-виклик?

Бути батьками сьогодні — це забезпечувати емоційні, психологічні, освітні, психічні, духовні, фізичні та соціальні потреби вашої дитини, причому так, щоб без ГМО, без пластику, негативної енергії, авторитетно, але не авторитарно; з ніжністю, але щоб не розпестити; бажано десь за містом на свіжому повітрі, у багатомовному середовищі; у товаристві (відповідно до статистичних даних) 1,5 брата чи сестри з різницею у віці в 2 роки для правильного розвитку. Не дивно, що багато жінок — а саме на їхні тендітні плечі лягає основний тягар догляду та виховання — вважають, що діти це дуже страшно, дуже складно, але як треба, то треба. Проте складно не тому, що їх може бути троє і більше; тут кількість не має вирішального значення. Просто бути мамою — це зовсім інший рівень відповідальності перед собою, дітьми, суспільством і навіть перед Богом.

То чи материнство мусить бути складним та жертовним, і чи буває воно приємним, легким і радісним? Відповідь — «так» на всі запитання. Материнство — це складно, це болісно і часом навіть драматично; але це найкраще, що може з нами статися. Це пригода тривалістю в життя, і багато в чому саме від нас залежить, чи буде ця пригода легкою та радісною, попри всі труднощі та клопоти, і чи здорова материнська жертовність не перетвориться на нікому непотрібне «мучеництво».

Що для цього потрібно? Добра пам’ять і добра воля. Всього лише — і аж так багато.

Що потрібно пам’ятати

1.Діти лише на початку — безпорадні істоти, які вимагають цілодобової опіки та догляду; і, так, це буває складно, виснажливо й дуже нервово, адже бути у тонусі 24/7 і так цілий рік, а потім ще два у трошки полегшеному режимі — це вам навіть не на заводі у дві зміни гарувати.

2.Зуби не ростуть вічно, і їх у дітей на вашій пам’яті має вирости лише 20, а решта 12 потихеньку якось вже самі; а кольки та інші проблеми з животиком — це не вирок, а завдання для вирішення.

3.Грудне вигодовування — це фізичне та емоційне здоров’я вашої дитини плюс економія неабияких коштів.

4.З часом діти починають спати довше, міцніше, а згодом ще й самі, і ця перспектива ближча, ніж вам здається зараз, коли вашому малючку лише 3 місяці.

5.А ще діти у рекордні терміни досягають доволі високого рівня розвитку і з безпорадного немовляти за 12 місяців перетворюються на доволі високофункціональних членів суспільства. Просто виробіть звичку зачиняти вікна, ховати гострі предмети і не залишати стільці без нагляду.  

І тут — увага! Коли ви вперше почуєте «я сям/сяма!», то це сигнал: час тренуватися вмикати добру волю на підтримку в дітях здорового прагнення до самостійності та розвитку соціальних навичок. Це може виявитися складнішим, аніж догляд за немовлям, і набагато більш виснажливим; але це просто необхідно опанувати, щоб не перетворити власне материнство на жертовник, бо жертвами на ньому зазвичай стають діти, але також і ваше подружжя теж може опинитися під загрозою.

Не те щоби діти не були варті нашої жертовності, в розумних межах, але їм не потрібні «людські жертви» у вигляді мами-мучениці, яка все життя присвятила їм: нічого собі — усе дітям, і так далі… Завдання мами — навчити дитину проживати своє власне життя, долаючи труднощі, вирішуючи проблеми, а також радіти навіть найменшим досягненням, а не жити життям дитини. Діти теж не хочуть опинитися у ролі жертви нереалізованих материнських амбіцій.

То з чого ж почати? З кількох запитань

1.Запитайте себе і будьте щирі: може, вам подобається ця залежність дітей від вас? Можливо, це єдиний спосіб почуватися потрібною і важливою? І, нарікаючи на постійну втому, виснаження та важку материнську долю, ви одночасно робите все, щоб ваші діти не могли без вас обійтися?

Що тут робити. Не обов’язково одразу сепаруватися від дитини, шукати собі роботу на півтори ставки з відрядженнями і реалізовувати свої професійні амбіції, щоб не компенсовувати потрібність гіперопікою. Достатньо для початку навчити вашу дитину правильно самостійно злазити з канапи чи драбинки двоярусного ліжка і дозволити самостійно вправлятися з ложкою підчас обіду. Для початку цього більше ніж достатньо, адже поки ви будете мити меблі й підлогу від обіду у стилі «я сям!» — ваша дитина матиме час дослідити (самостійно) вміст шухляд і поличок у найближчій шафі. Таким чином циклічна зайнятість вбереже вас від взаємної залежності.

2.Наступне запитання: можливо, ви просто боїтеся, що не будете достатньо ідеальною, зразковою та відповідальною мамою в очах суспільства? Вас лякає перспектива опинитися серед тих, кого прийнято називати «лінива мама»?

Що робити. Робіть те, що будує ваші стосунки з дитиною та сприяє розвитку стосунків між усіма члена вашої сім’ї (спойлер: гіперопіки у цьому списку немає). І пам’ятайте, що щасливі діти та самостійні діти — переважно якраз у «лінивих» мам. Може, інші уявляють, що ви лежите на канапі й нічого не робите, бо не бігаєте крок у крок за вашим малюком, усуваючи камінчики з-під його ніг; не відвойовуєте йому територію в пісочниці; не пильнуєте, щоб ніхто не ображав вашу найкращу в світі дитиночку; не носите з собою три термоси з органічною їжею, приготованою на парі та без солі (звісно ж!) і так далі, і так далі. Але ми з вами знаємо, скільки зусиль і терплячості вимагає правильне «лінивство». Уміння робити щось разом, а не замість; дбати про безпеку, але не усувати перешкод; бути поруч, але не поспішати втручатися… Список може бути безконечним. Головне, що мами знають: навчити дитину робити щось самостійно значно складніше, ніж просто взяти і зробити замість неї. Адже якщо йдеться про наслідки, віддалені у часі, то все ж краще трохи напружитися перших кілька років життя дитини, ніж решту років розгрібати наслідки своєї «всюдисущості» у її житті.

3.І останнє. Може, це страх щось пропустити, недодати, недокупити і недозайняти дитину змушує вас усі сили зосередити на ранньому розвитку та повній зайнятості вашої дитини? Але ж у неї не залишається часу опановувати такі звичайні навички «виживання» серед людей, як заводити друзів, лазити по деревах, смажити млинці, пекти кекси та малювати по стінах… Жити немає коли, бо між японською та англійською у дитини балет, або бойовий гопак, ну і там дрібнички всякі — соробан, скрипка, хор і танці.

Що робити? Дайте собі спокій. Дитині теж. Дозвольте їй не брати участь у ваших перегонах матерів з амбіціями. Дитині треба і понудитися часами, це сприяє розвитку креативного мислення та самоорганізованості, розвиває уяву — і, ні, це зовсім не шкідливо. Часто все, що нам, дорослим, здається байдикуванням, усе це насправді — способи пізнання світу та його функціонування. І фраза «діти навчаються граючись» це не про чергове заняття-розвиток з елементами гри, а час, проведений із друзями чи батьками на свіжому повітрі, рахуючи сходинки, роздивляючись мурашник та чудернацькі хмаринки над головою. Добирайте гуртки за віком та зацікавленнями дитини, а не за власними. Не запихайте цими заняттями весь день. Гуляння в парку чи на дитячому майданчику розвиває не гірше, ніж гурток за великі гроші. Це, звісно ж, вимагає ще й більшої присутності мами; але сприймайте це не як важку повинність, а як інвестицію у стосунки з дітьми. Бо надмірні інвестиції у «ранній розвиток» часто ці стосунки більше руйнують, аніж будують.

Легке та радісне материнство — це плід важкої праці передовсім над собою. Чи мусить воно бути непосильним тягарем? Ні. Але життя вже ніколи не буде безтурботним. Чи завжди це лише радісні щасливі миті? Теж ні. Але все ж таки бути мамою — це щось неймовірно прекрасне. Безперечно, жертовність вписана у материнство і становить його невід’ємну частину: ми жертвуємо своїм тілом, сном, часом, відкладеною кар’єрою, нервовими клітинами тощо; але це — свідоме осмислене дарування на користь тих, кого Бог довірив нам народити і виховати, щоб відпустити у відповідний час. Не плутайте це зі «самоспаленням», яке так часто практикують українські матері, що перестають жити власним життям і зі всіх сил намагаються прожити життя за своїх дітей, бо «мама краще знає».

Діти — не наша власність. Ми виховуємо особистостей, які впливатимуть на розвиток країни, на цінності суспільства, в якому ми з вами живемо, і на багато інших речей, і не має значення, чи буде наш син слюсарем, чи професором; головне — щоб там, де він є, він був свідком віри й людиною слова. І те, як ми впливаємо на дітей, які цінності ми транслюємо, як сприймаємо своє материнство — як тягар чи як дар — це все впливає на їхнє сприйняття себе, світу, себе у світі та нашої ролі в їхньому житті.

Ми не знаємо всього, що чекає на наших дітей у майбутньому, не можемо захистити їх від усього, вберегти від помилок, неправильних рішень; але ми можемо і повинні докласти максимум зусиль, щоб виховати їх достойними людьми, вселити у них впевненість, що їм усе до снаги в Тому, Хто нас усіх укріплює, — і молитися разом із ними та за них. Бо те, що не залежить від нас, залежить від Бога. Те, що не можемо дати нашим дітям ми, — маємо просити, щоби дав Він. І ніколи не пізно почати вести «перемовини».