10 порад кардинала Берґольйо для вчителів

Ще до того, як стати Папою, кардинал Берґольйо часто звертав увагу на красу і важливість місії вчителів.

У багатьох країнах на знак визнання тих, хто працює у сфері освіти, відзначається День національної освіти. В Україні — це День вчителя, який припадає на першу неділю жовтня, а на батьківщині кардинала Берґольйо це свято відзначають раніше — 11 вересня. Це не випадкова дата, тому що в той день 1874 р. помер Домінго Фаустіно Сармієнто, один із президентів Аргентини, який своєю діяльністю сприяв підвищенню рівня грамотності та популяризації освіти. Його метою було відповідне формування суспільства, здатного брати активну участь у розвитку держави.

Нині, через 150 років, викладачам доводиться стикатися з новими, часто навіть численнішими проблемами. Професія вчителя, безумовно, не належить до високооплачуваних.

Якщо взяти до уваги, що вчитель викладає предмет лише одну частину зайнятості, а іншу призначає на самоосвіту, підготовку уроків та перевірку завдань, йому навряд чи достатньо коштів на утримання. Часто повторюється думка, що з кризи виходять через освіту, однак вчителі свій запал до праці ґрунтують радше на своєму покликанні, ніж на фінансовому забезпеченні чи хоча б визнанні з боку суспільства.

Спеціально для професійної групи вчителів ми представляємо кілька роздумів кардинала Берґольйо, які й сьогодні, гадаємо, підтримають їх у повсякденній праці і западуть глибоко в серце.

1.Освіта — це акт надії

«Виховання само по собі — це акт надії не тільки тому, що цей процес, спрямований на майбутнє, має на меті будівництво майбутнього, а тому, що сам процес виховання проникнутий надією. Учителі завжди мають пам’ятати, який великий на цьому терені їхній внесок у суспільство.

Своєю щоденною працею з дітьми, що підростають, і молоддю вони вручають нам ці основні вказівки, цей відкупительний і спасенний знак, знак надії, яким щодня ділять хліб правди, запрошуючи нас не втомлюватися в дорозі, до постійного труду подорожі» (23 квітня 2008 року, промова до Товариств вчителів і вихователів).

2.Виховання в правді через свідчення

«Виховання в пошуку істини вимагатиме від нас, дорогі вчителі, постави, про яку я згадував раніше: “вміти дати привід”, але не виключно через якісь пояснення понять чи змісту, але через навички і переконання, які ви уособлюєте. Саме вчитель має здатність своїм життям підтверджувати те, що проголошує.

Цей вимір передавання істини — певним чином естетичний, але не поверхово декоративний — робить вчителя живою іконою істини, якої він навчає. Тут краса і правда поєднуються. Все стає цікавим, привабливим і зрештою в серцях учнів починають пробуджуватися здорові сумніви» (23 квітня 2008 року, промова до Товариств вчителів і вихователів).

3.Другі мами

«Я знаю, дорогі вчителі, що ви мусите нести на плечах не тільки ті обов’язки, до виконання яких готувалися, а й боротися з цілою купою прохань, які вас пригнічують. (…) І що? Що ви маєте робити, коли і так вже змучені й перевантажені? Чи матиме рацію той, хто скаже: “Моє завдання — викладати той чи інший предмет, я не надриватимуся, нехай інші роблять, що їм належить”.

Так, я сподіваюся, що кожен робить те, що має робити; але, як я вже казав кілька місяців тому, роль учительки не обмежується тим, щоб бути “другою мамою”, як це виглядало раніше, якщо [в житті дитини] не було “першої” (6 квітня 2005, промова до Товариств учителів і вихователів).

4.Дисципліна в дусі свободи

«Дорогі вихователі, для того, щоб дисципліна набула рис свободи, потрібно, щоби вчителі вміли розуміти послання, які витікають із дилем, починаючи з тих, які тягнуть за собою фізичний рух, нездатність залишатися на одному місці, від нескінчених запитань до питань, характерних для підлітка, який все ставить під сумнів і конкурує, з тривогою шукаючи інших відповідей» (23 квітня 2008 року, промова до Товариств вчителів і вихователів).

5.Проголошуйте світло

«Сьогодні я звертаюся до вас — тих, хто працює в школі, серед хлопців і дівчат, за яких ви відповідаєте, — як ангел до апостолів: “Вийдіть із в’язниці, ідіть і проголошуйте цей стиль життя!” Такий стиль життя, в якому перемагає світло; такий спосіб життя, в якому світло не міняють на нікчемний ліхтарик, нездатний розсіяти темряву, що нас оточує.

Проголошуйте такий стиль життя, в якому немає місця темряві, і боріться з втомою, яка так часто трапляється в нашому покликанні, за те, щоби кожний хлопчик і кожна дівчинка відкривали свої серця на світло, і не бійтеся світла, навіть ціною труднощів» (Проповідь на Святій Месі за школярів, 2009).

6.Не бійтеся

«Виховання несе в собі завдання підтримувати відповідальну свободу, яка на життєвих перехрестях керуватиметься здоровим глуздом і розумом; формувати людей, які беззастережно приймуть до відома, що їхнє життя і доля їхнього суспільства — в їхніх руках і що ця свобода — це нескінченний дар, який можна порівняти лише з невимовною мірою їхнього трансцендентного призначення.

Така, власне, ставка у вашій щоденній подорожі в праці і шкільній рутині. Це ні що інше, хоча інколи через втому і труднощі до ваших сердець будуть проникати сумніви й спокуси, хоча будуть такі миті, коли всіх сил, здаватиметься, буде замало перед лицем різного роду незмірних труднощів, які з’являтимуться на вашому шляху; в цих труднощах і спокусах, в цьому камінні лунає голос, який не перестає нам повторювати: “не бійся”» (6 квітня 2005, промова до Товариств вчителів і вихователів).

7.Професійна компетенція

«Подбаймо про те, щоби наші вчителі, настоятелі, душпастирі, урядовці насправді були добрими і ретельними в тому, що роблять. Ентузіазм важливий, але не менш важливий професіоналізм. Ідеться не про те, щоби потрапити в пастку міфу про “винятковість” у контексті суперництва та відчуженості, а про те, щоби жертвувати нашому суспільству і нашій Вітчизні найкраще в нас, повністю використовуючи свої таланти» (9 квітня 2003, промова з нагоди початку шкільного троку).

8.Школу творять учителі

«Школа може бути звичайним “місцем” (географічним, будівлею, а також осередком у вимірі екзистенційному, людському, міжлюдському), ґрунтом, в який пустять корені, що уможливлюють майбутній розвиток особистостей. Може бути притулком і домом, певним ґрунтом, вікном, крізь яке побачимо горизонт трансцендентності.

Однак ми переконані, що школа — це не стіни, дошки та щоденники; це — люди, а особливо вчителі. І саме вони разом із вихованцями зобов’язані розвивати в собі афективні здібності й дух жертовності, щоби зробити ці місця людськими» (28 березня 2001, промова з нагоди початку шкільного року).

9.Навчати пристрасно, вчитися із задоволенням

«Запрошую вас спільно замислитися й усвідомити, що тільки той, хто навчає з пристрастю, може сподіватися, що його учні засвоюватимуть знання із задоволенням. Тільки той, хто постійно захоплюється красою, може запровадити своїх учнів на шлях споглядання. Тільки той, хто вірить в істину, якої навчає, може очікувати інтерпретацій, згідних з цією істиною.

Тільки той, хто живе в просторі добра — визначеному справедливістю, терпеливістю, пошаною до іншості в своїй праці вчителя, — може прагнути формувати серця ввірених йому людей. Контакт із прекрасним, з добром, правдою вдосконалює людину і вводить її в своєрідний екстаз. Те, що заворожує, виводить нас за межі себе і збиває з ніг. Істина, що зустрічається таким чином, а радше така, що виходить нам на зустріч, визволяє нас» (23 квітня 2008 року, промова до Товариств вчителів і вихователів).

10.Педагог, який стає ближнім

«Вихователь, який навчає, як шукати істину, насправді — майстер, свідок, що прокладає стежку, товариш у дорозі, той, хто викликає довіру, стає ближнім» (23 квітня 2008 року, промова до Товариств вчителів і вихователів).

Переклад CREDO за: Естебан Піттаро, Aleteia