Статистика та особисті історії жінок, які зробили аборт, вказують, що, всупереч пропаганді «pro-choice», аборти не є вибором жінок. Понад 64% жінок визнали, що їхні аборти відбулися під тиском.
Лейла стала жертвою емоційного шантажу. Їй було 15 років, коли батьки змусили її зробити аборт. Матір знущалася з неї фізично та емоційно, а батько ігнорував це знущання, не захищаючи свою доньку. Коли Лейла довідалася, що завагітніла, вони з хлопцем хотіли залишити дитину, але батьки змусили її до аборту.
«Я була щаслива», — каже Лейла. «Це було щось, чого я прагнула. Я би виховала свою дитину, щоб вона знала, яка вона виняткова».
Лейла пробувала приховати вагітність від батьків. Однак вона звірилася подрузі, а та сказала своїй мамі, а вже мама переказала новину батькам Лейли.
«Батько впав у паніку», — сказала Лейла. «Він репетував і бісився, наполягав на аборті. Я була схвильована — як я можу перервати життя дитини, якої так прагнула? Яку вже полюбила?»
Батько не переставав їй дорікати. Лейла каже:
«Я ніколи не бачила свого батька в такому стані, як він тоді був. Це було так, ніби хтось викрав мого лагідного тата і замінив його кимось агресивним і гидким. Він кричав погані слова на мою адресу, постійно тикав у мене пальцем у жесті звинувачення.
Це не було так, що я ніколи раніше не чула, як він кричить і каже бридкі слова; але до того дня вони були скеровані тільки до моєї матері. Тепер батько, який колись називав мене своєю маленькою принцесою, безжально мене бив».
Матір Лейли також хотіла, щоб донька зробила аборт. Лейла запитує: «Куди б я пішла, якби вони мене вигнали?»
Батько Лейли підтримував ситуацію натиску: «Мій батько не прощав, день за днем. Я була в камері тортур, тільки що в’язницею для мене був мій дім, а ворожим солдатом був мій власний батько».
Зрештою Лейла дозволила батькам забрати її до Planned Parenthood. Там вона побачила працівницю, яка «виглядала не надто професійно. Її уніформа була подерта, на ній бракувало кількох гудзиків».
Planned Parenthood зазвичай не показує жінкам знімків УЗД, але в цьому разі працівниця це зробила. «Щойно я побачила маленьке дитятко з сердечком, яке вже билося, як сили мене покинули», — сказала Лейла. «Я почала різко труситися, гарячі сльози спливали по моєму обличчю. Всередині себе я кричала: не можу цього зробити! Не хочу цього робити!»
Вона була в такому розпачі, що працівник відвів її назад до батьків і сказав, що вона «не готова» до аборту. Батько був злий. «Всю дорогу додому мене обзивали і висміювали… Якщо в перший тиждень тиск був великий, то в наступному тижні він подвоївся».
Зрештою батько сказав Лейлі, що як вона відмовиться від аборту, то він накладе на себе руки. Лейла запитувала себе: «Що мені робити?»
«Я не була певна, що батько говорить серйозно, але протягом цих останніх днів він був геть іншим. Його погрози виглядали цілком реальними. Я почувалася так, ніби була роздерта навпіл.
Мені казали зробити страшний вибір: смерть моєї дитини або смерть батька».
Цей емоційний шантаж був для Лейли величезним психічним обтяженням. Вона боялася, що батько виконає свою погрозу. А мати намовляла її до аборту, кажучи, що якщо донька цього не зробить, то він із нею розлучиться.
Лейла почувалася тепер відповідальною за татове життя за шлюб батьків. Вона пояснила: «Я більше не могла цього зносити. Як я могла народити дитину сама, без будь-якої підтримки? Куди б я пішла?»
Мати намовила її до поїздки в інший абортний осередок і сказала Лейлі, що там вона дістане пораду. Дейла описала цю так звану консультацію:
«Я зустрілася з консультантом, який мені сказав, що це зовсім не дитина. Що це радше був малий “чужий”. Мені сказали, що все добре, що саме так вчиняють дівчата в моїй ситуації.
На цьому “консультація” закінчилася. Я старалась вірити, що те, що мені сказали, було правдою. В ту мить я була вже повністю здерев’янілою. Моє тіло могло бути присутнє, але решта мене була десь глибоко всередині».
Лейла описала аборт як «швидкий, але болючий». Вона сказала:
«Мені не дали ніяких заспокійливих чи знеболювальних. Медсестра тримала мене за руку, а лікар на мене глянув і не відізвався ані словом. Найгіршим з усього був моторошний звук вмісту моєї матки, який висмоктували трубкою. Це мене ще довго переслідуватиме».
Дівчина страждала від емоційного болю і зазнаної травми ще багато років після аборту. Вона сказала: «Довгий час я була самотня в морі жалю і болю. Все вимкнулося, а я була здатна тільки плакати».
Батькові своєї дитини вона сказала, що мала викидень. Зрештою, по довгих роках, Лейла віднайшла мир у вірі.
Історія Лейли — не виняток. У мережі можна знайти чимало свідчень жінок, які замість того, щоб дістати підтримку зі сторони найближчих та фахівців, зіткнулися з тиском, емоційним шантажем, створенням найчоршіних сценаріїв, так ніби народження дитини було їхньою найбільшою життєвою трагедією. Чимало таких історій публікує портал liveaction.org, із якого взято також і цю історію.
Дослідження, опубліковані в «Journal of American Physicians and Surgeons», показали, що майже 74% жінок, які звернулися в постабортні консультації, сказали, що зіткнулися з тиском усунути вагітність. Крім того, дослідження, проведене Інститутом Елліота, показало, що 64% жінок, які зробили аборт, були до цього змушені.
фінансово.
Щиро дякуємо!
