«Дякуємо автору, що так добре нам пояснив те, про що ми не питали», — безпардонно писала св. Тереза св. Йоану від Хреста.
Вона понад двадцять років жила зі стигматами на серці, які отримала під час містичного видіння. Страждання супроводжували її постійно, але це не притупило її блискучий розум і не відібрало почуття гумору, сліди якого неважко знайти в її творах.
Пізній старт
Понад двадцять перших років монашого життя Тереза де Сепеда-і-Аумада, більше відома як Тереза від Ісуса, Тереза Велика, або Тереза Авільська, пережила не дуже «по-монашому». В автобіографічних творах вона сама оцінює себе в той період як людину непостійну в рішеннях, примхливу, яка дуже легко піддається настроям, шукає комфорту і легковажна.
Не те щоб вона була повністю позбавлена добрих і побожних прагнень, невіруюча, занедбувала молитву чи порушувала монаші обітниці. У неї були «напади» ревності. Але дуже бракувало постійності, а її поведінка дещо нагадувала знамениту приказку св. Августина «Наверни мене, Боже, тільки не зараз».
Але коли вона в 42 роки, вдивляючись в образ бичованого і приниженого Ісуса, пережила глибоку і безумовну внутрішню переміну, її духовне життя рушило з місця.
Видіння-екстаз св. Терези
Три роки по тому (ще в материнському монастирі в Авілі, який вона незабаром мала покинути, щоб розпочати велику справу реформи Кармелю) Тереза пережила видіння, яке описала так:
«Я побачила в руці ангела довгий золотий спис, а його залізне лезо на самому кінці було ніби з вогню. Цим списом він кілька разів проколов мені серце, заглиблюючи його аж до нутрощів (…) Біль від цього був такий сильний, що виривав із моїх грудей стогони (…) Але ці невимовні муки приносили мені водночас таке блаженство, яке неможливо виразити словами, аж я не відчуваю в собі ні найменшого бажання, щоб це закінчилося, і моя душа не знаходить ні в чому іншому задоволення, як тільки в одному Богові. Це не тілесний біль, а духовний, хоча й тіло має певну, навіть значну, у ньому долю» (Книга життя, розд. 29,13)
Спомин цієї події кармелітська родина відзначає 30 серпня. Її увічнено на численних картинах і, звісно, у знаменитій скульптурі Джанлоренцо Берніні «Екстаз святої Терези».
Коли після смерті святої (1582 р.) вийняли її серце, щоб помістити в окремий релікварій, виявилося, що в ньому насправді була рана. Реліквія збереглася донині і з медичного погляду є загадкою. Структура тканин не вказує на те, що цей «стигмат» зроблений по смерті.
Але важко пояснити, як Тереза могла жити з чимось таким протягом 22 років. Причому жити «на повних обертах»: реформуючи орден, створюючи нові монастирі, багато подорожуючи, борючись із багатьма серйозними труднощами. І зберігаючи при цьому суто іспанський темперамент, характер і почуття гумору.
Ми вже писали про її суперечки з Ісусом і претензії до художника, який написав її портрет не досить добре (на її думку).
Читайте також: 7 святих, які вміли жартувати
Рецензії св. Терези духовним «мудрагелям»
1576 року, коли Терезі було 61 рік, вона почула від Ісуса пораду: «Шукай себе в Мені». Бажаючи зрозуміти ці слова, вона попросила допомоги у свого рідного брата, Лоренцо де Сепеди. Той, своєю чергою, запитав у св. Йоана від Хреста, Юліана Авільського та Франциска де Сальседо. Коли про це дізнався єпископ Альварес де Мендоса, який дружив із Терезою, то попросив усіх чотирьох записати їхні думки, а потім відправив подрузі з проханням про відповідь.
На жаль, твори цих чотирьох духовних учителів не збереглися, але з «компліментів», які вислала свята, можна зробити висновок, що панове «припухли». Її відповідь іскриться гумором (висловленим, звісно, тогочасною мовою). Ось його зразки.
«Нехай і мене підтримає Божа благодать, щоб я тут не написала нічого, за що б на мене можуть донести в інквізицію, чого іноді я можу боятися, маючи голову, забиту численними листами та справами, які з минулої ночі аж до цієї миті я мала залагодити (…) Я насправді хотіла би хоча хвилинку відпочити від цієї писанини, але не можу».
Варто розуміти, що це пише жінка, яка близько року до того постала перед інквізиційним трибуналом, що засудив її до «домашнього арешту» у власному монастирі.
Далі Тереза переходить до поіменної, але жартівливої «атаки» на чотирьох респондентів. Нарис Франциска де Сальседо вона критикує словами:
«Але найгірше те, що якщо автор не передумає, то я маю повідомити про нього інквізицію, до якої тут недалеко. Бо, постійно цитуючи Святе Письмо і повторюючи «так говорить св. Павло», «це слова Святого Духа», наприкінці він повідомляє, що написав і підписує нісенітниці. Нехай якнайшвидше виправить, інакше може бути біда».
Юліан Авільський, на думку святої, «почав добре, але погано закінчив, чим похвалу собі не заслужив. Бо йдеться не про те, щоб він нас учив про несотворене світло (…), а про те, щоб пояснив нам, як маємо шукати себе в Богові».
Те, що надіслав її брат Лоренцо, Тереза підсумовує так: «Більше сказав, ніж розуміє (…) Дякуємо йому також за добру пораду, яку нам дає (хоча ми про неї не просили), щоб ми віддавалися молитві відпочинку — ніби це від нас залежить. Чим відплачують непроханим радникам, йому напевно відомо. Дай йому Боже трохи скуштувати цього “меду”, до якого він близько».
Свята Тереза до святого Йоана від Хреста
Найбільше, однак, дісталося св. Йоану від Хреста — дорогому другові Терези, духовному керівнику, якого вона дуже цінувала, і її великому соратникові у справі реформи: «Нехай мене Бог боронить від людей такого роду, так високо духовних, бо хай би про що з ними говорив, вони усе перетворюють на ідеальне споглядання. За це все ми, однак, дякуємо авторові, що нам так добре пояснив те, про що ми його не запитували».
Зрештою, на Йоані св.Тереза «відривалася» не раз. Ще за чотири роки до того, відповідаючи на жартівливий виклик на поєдинок щодо монашої ревності й побожних практик, які запропонували сестрам з Авіли кармелітські послушниці з монастиря в Пастрані, вона пише про одного містика, який виконував у них служіння сповідника: «Один приблуда».
Про сповідників — із гірким гумором
До тем сповідників Тереза повертається у своїх творах щонайменше кілька разів. Оцінка, яку вона їм дає з часом, не «лакована», але і в ній можна вбачати проблиски гумору (навіть моментами досить гіркого):
«Недоучені сповідники заподіяли моїй душі чималої шкоди, бо насправді грамотних, яких я хотіла, у мене не було. Я переконалася в цьому на власному досвіді, що сповідникові, якщо він священник доброчесний і зі святими звичками, краще не мати жодної освіти, аніж мати недостатню: бо тоді ані він не довірятиме собі, не порадившись із тими, хто добре навчений, ані я не зможу повністю, з довірою, на нього покластися».
У цьому дещо гіркому, але приправленому ноткою іронії зауваженні містички під словом «освіта» мається на увазі, очевидно, відповідне знання про духовне життя та його правила. Варто зазначити, що це актуально і сьогодні —стосовно як сповідників, так і всякого роду й масті керівників та проповідників, зокрема інтернетних і популярних.
фінансово.
Щиро дякуємо!
