Вже за кілька днів до Києва прибуде новопризначений Апостольський Нунцій в Україні.
В інтерв’ю для Радіо Ватикану-Vatican News він розповів про зустріч із Папою, що відбулася перед офіційним початком його місії.
З Литви в Україну через Рим і Ватикан: походження й досвід, набутий під час праці в Державному секретаріаті, безсумнівно стануть у пригоді новопризначеному Апостольському нунцієві в Україні. 47-річний архієпископ Вісвальдас Кульбокас перед від’їздом до Києва, запланованим на вівторок, мав 2 вересня 2021 р. зустріч із Папою Франциском, після якої завітав до редакції Радіо Ватикану.
Саме зі значення цієї зустрічі, яку новопризначені нунції мають зі Святішим Отцем перед початком своєї місії, й розпочалася наша розмова.
— Як Апостольський нунцій в Україні, що й кого я представляю? Представляю Апостольський Престол, але насамперед Папу, тому не можу розпочинати місію без того, щоби від того ж Святішого Отця не отримати напрямні для цієї місії. Очевидно, їх можна дістати також формальним шляхом, на письмі, але ефективніше отримати їх особисто, бо тоді можна зрозуміти, які Папа розставляє пріоритети. Сьогодні я мав благодатну нагоду бути прийнятим Папою Франциском перед тим, як від’їхати в Україну, до Києва, куди прибуду вже у вівторок, 7 вересня. Під час зустрічі Папа виклав мені, якими є його бачення й пріоритети щодо України, яку він, що підкреслював не раз, дуже любить. Тут не вдаватимуся в деталі, бо це деталі, які стосуються моєї конкретної роботи, різних зустрічей та рішень. Але хочу підкреслити цей аспект: оскільки Папа дуже любить Україну — він дуже зрадів цій зустрічі, бажаючи також розповісти мені про свою стурбованість через страждання, велике страждання українського народу, як зазнане в минулому, так і нинішнє; ввірити мені своє серце, що він думає і чого прагне для України.
Це зовсім не була формальна зустріч. Я би сказав, що це була зустріч між батьком і сином, так, ніби перш ніж син має податися в певне місце, батько каже: сину мій, ось мої думки, ось моє серце; отож, неси моє серце і мої думки, мій голос, представляй його. І це була також дуже радісна і жвава зустріч, бо я зустрів дуже енергійного Папу, дуже помолоділого. І справді, думаючи про те, що писалося в пресі про його самопочуття після нещодавньої операції, — я зустрів його молодим, як ніколи. Таким було моє враження. Було великим задоволенням мати перед собою такого сильного Папу, з ясним розумом, що пам’ятає різні деталі, зокрема, з особистого життя, оскільки він знайомий з Україною з 12 років.
Важливо було дізнатися, що Папа думає. Не входячи в деталі щодо політичних і церковних питань, але даючи мені напрямні щодо бачення України. І це бачення полягає насамперед у підбадьоренні. Бо якщо народ страждає, його потрібно підбадьорити, — що не є простим завданням. Це також підбадьорення для мене самого. Він підкреслив, що з певного погляду є своєрідним ризиком відправляти такого молодого нунція, який лише починає цю місію, до такої країни, як Україна. Але з його заохочення пам’ятатиму слова про те, як долати різні труднощі, яких не бракуватиме.
— Україна не є простою країною з різних поглядів, як із церковного, так і суспільно-політичного. Якими є Ваші побоювання, або ж який виклик Ви вважаєте найскладнішим?
— Місію Апостольського нунція я сприймаю насамперед як місію звіщати Христа. Коли Ісус, як Відкупитель, стає пріоритетом, то всі інші наявні питання, різні непорозуміння, що виникають, також і з огляду на походження, приналежність до певної культури тощо, — стають відносно меншими. Тож коли світло наводиться на Ісуса, все інше стає відносним. Більше того, Папа, приймаючи мене сьогодні, не раз наголошував на радості: як християни, починаючи від єпископів, ми маємо бути носіями радості. А звідки візьметься радість, якщо ми зосереджуватимемося лише на проблемах? Звісно, проблеми є, їх потрібно вирішувати; але не знеохочуючись ними. Тож Папа радив: матимеш труднощі кожного дня, неможливо перерахувати всі можливі проблеми — українська дійсність є складною, починаючи з війни, далі — економічних і соціальних труднощів, того, як вони відбиваються на політиці, те, що стосується взаємин усередині Церкви, але також з іншими Церквами і релігійними організаціями, —матимеш проблеми кожного дня, але з допомогою Ісуса та святих виконуй свою місію в мирі, з великим миром, із великим серцем, не втрачаючи внутрішньої радості. Таким було заохочення Папи.
— Ви походите з Литви, яка з Україною має спільне минуле під пануванням Радянського Союзу, атеїстичного режиму, що переслідував Церкву, обмежував громадянські права. Після того, як у минулому вже були нунції з Балкан, Ви — перший Нунцій в Україні, що походить із пострадянського простору. На Вашу думку, є якийсь особливий досвід, що буде корисним у Вашій місії в Україні? Чи це допоможе в розумінні ситуацій і контекстів?
— Я переконаний, що так. Я їду не з претензією на те, що зумію повирішувати всі проблеми. Але в праці це допоможе. Те, що я розумію, те, що можу збагнути своїми силами… Потрібно працювати, докладати зусилля; але я впевнений, що ця моя особиста історія має значення, адже я народився за Радянського Союзу, коли ми формально були в одній країні, мої батьки їздили до Києва на лікування. Отож, Київ у нашому домі сприймався як рідний. Тож тепер, відправляючись до Києва, я їду до міста, де мої мама і тато не раз бували; це, отже, й моє місто. Тому їхати на працю в країну, таку близьку до мого серця, — набагато простіше, бо є набагато більше розуміння, принаймні історичного. Не хочу сказати, що розумію всі труднощі, які є сьогодні; але розуміння історичних труднощів, без сумніву, буде великою допомогою.
— В той час, як Ви служили в Державному секретаріаті Святого Престолу, Ви займалися саме цією частиною континенту. Тож маєте, мабуть, певні знайомства, не лише на підставі отримуваних документів, але й особисті?
— Рівень обізнаності й знайомств є різним. Одна справа — коли ти перебуваєш у країні, в нунціатурі: тепер перебуватиму в Києві, а також подорожуватиму країною, й ці знайомства будуть безпосереднішими. Але, перебуваючи в Римі, в Державному секретаріаті, я отримував обізнаність, яка ґрунтується, так, на паперах: на документах, приготованих нунціями, на тих, що надходили від єпископів, а також від уряду, від Посольства при Святому Престолі, — але не тільки це. Наприклад, 2016 року я супроводжував кардинала Державного секретаря П’єтро Пароліна під час візиту в Україну, тож уже фізично побував не тільки в Києві, але й у Запоріжжі, Львові, де були особисті зустрічі. Більше того, до Ватикану регулярно приїжджають як представники, так і глави Держави, а також різні єпископи; відбувалися також візити ad limina єпископів з України. Тож маю особисті знайомства. Але після переїзду до Києва, коли перебуватиму на місці, це дасть змогу зблизька пізнати дійсність.
— У своєму інтерв’ю перед єпископськими свяченнями Ви просили про молитву, бо для долання викликів, які попереду, потрібно багато благодаті Святого Духа…
— Що нам дає молитва? Дає нам мужність. Бо перед лицем багатьох проблем ми схильні знеохочуватися. Молитва не тільки додає відваги, але спонукає бути креативними, бути сучаснішими від тих, хто називає себе модерністами, бо в цьому — Ісус, у цьому — Євангеліє. Молитва — це невичерпне джерело, як для праці, так і для щоденного життя, для зустрічей і для роботи з документами. І це ще одна порада, яку я отримав від Папи: багато молитися. І буду дуже вдячний всім, хто пожертвує особисту молитву за мене, духовно надсилатиме своє благословення мені через святих та ангелів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
