Маленьке «велике чудо»

Я не боялася бути мамою, мріяла про це завжди. Я навіть належу до «раціональних» мам, які можуть пояснити причини будь-яких болячок дітей і дають раду кожній з них.

Я мама-лікар. І часто це нам із чоловіком допомагає бачити, розпізнавати дію Бога в нашому житті. Знати логічний, раціональний, нормальний порядок речей (те, що стосується здоров’я людини) — і бачити, як Бог вищий за це, чинить своє чудо, коли медицина не має відповіді.

Так було тоді, коли я дізналася, що вагітна вдруге. Я записалася на УЗД до приватного лікаря. Прийшла на огляд, лікар побачив дитину в матці. І раптом запитав, чи є в мене вже діти. Я відповіла — так, старшій дитині рік. Не питала в нього жодних порад, але він сказав, що мені непотрібна ця дитина, ще дуже малий термін після перших пологів, друга вагітність за такої ситуації буде точно важчою. І сказав: «Ну, ви ж знаєте, що в таких випадках треба зробити з дитиною?» Лікар натякав на аборт. Це якось так мене обурило, зачепило! Він сказав прийти ще раз, за тиждень, але я більше не прийшла.

Згодом у мене з’явилися кров’янисті виділення, що свідчило про загрозу переривання вагітності. Я подзвонила до іншого лікаря, запитала, що робити. Мені виписали ліки та порекомендувала менше фізичних навантажень. Ввечері ми з чоловіком пішли на недільну Літургію. Я приступила до сповіді. Після цього вийшла така щаслива, мала великий мир у серці. Приїхала додому і ще не встигла роздягнутись, як побачила, що в мене сильна кровотеча. Крові було дуже багато! Я — лікар, і одразу ж промайнула думка: «Це кінець! Я втратила дитину!» Почала сильно плакати. Чоловік узяв мене на руки, посадив у машину й ми поїхали до лікарні.

У палаті я була одна і з великим страхом чекала на лікаря. В таких випадках, щоб остаточно зрозуміти, чи дитина збережена, чи ні, потрібне УЗД. Але до лікаря не змогли додзвонитися, довелося чекати до ранку. Я лежу в палаті, вся тремчу і не знаю, що робити. Як лікар, об’єктивно розумію, що у разі таких масивних тривалих кровотеч — це втрата дитини, і логіка тут уже винесла вердикт. Але я почала молитися. Всю ніч молилася Розарій. Пізніше сказала чоловікові: не знаю, чому саме Розарій, чому я молилася до Марії. А чоловік відповів: «Мама маму найбільше розуміє!»

Їдучи вранці на УЗД, я зрозуміла в той момент, що таке віра: коли об’єктивно щось неможливо, але серце твердить навпаки, бо Бог може все! Після цілонічної молитви, часу перебування з Марією, моє серце заспокоїлось. Я цілковито ввірила Богові цю ситуацію. Ми приїхали на огляд і лікар спокійно ствердив: «Дитина в матці, все добре. Там є гематома, але з дитиною все гаразд». Я була тоді найщасливішою жінкою! Марія випросила у свого Сина життя для моєї дитини. Далі вагітність дуже добре тривала, навіть легше, ніж перша.

Настав час пологів. Живіт у мене був дуже великий: друга дитина зазвичай більша за першу. Але я народжую малесеньку дівчинку. Лікарка була дуже здивована, шокована навіть: «Я не можу зрозуміти, як таке може бути! Як Ви виносили цю дитину? Пуповина дуже коротка (зазвичай пів метра, а тут 15 см) Як дитина отримувала кров? Пуповина була прикріплена не до плаценти, а до матки. В таких випадках при найменших різких рухах плацента відшаровується і дитину втрачають. Ви дуже берегли себе, пролежали всю вагітність?» Я тоді теж була у великому шоці, бо ніяк особливо не береглася та й не лежала зовсім за час вагітності. У мене першій дитині рік, син. Я гралася з ним, спала, часто було, що він штовхав мене у живіт. Не було зовсім таких ізольованих умов від різких рухів чи навантажень.

Але наша донечка, Емілія, народилася. З’явилося на світ наше маленьке «велике чудо» завдяки Небесній Мамі та Її опіці. Тепер я щаслива мама двох чудових дітей, що є великим даром Господа!

Вірте, попри все! Для людей це неможливо, але для Бога все можливо…