Цьогорічну Нобелівську премію миру отримають журналісти. В обґрунтуванні зазначено, що сучасний світ бореться з кризою свободи слова.
Якщо медіа не забезпечать цієї цінності, демократія і мир у подальшій перспективі неможливі.
Журналісти Марія Ресса з Філіппін та Дмитро Муратов із Росії отримали Нобелівську премію миру 8 жовтня 2021 р. Цей вибір здається нетиповим для норвезького Нобелівського комітету, який із 1901 р. вручає нагороду імені норвезького вченого. До цього часу журналісти чи публіцисти не отримували Нобелівську премію миру.
Лауреати Нобелівської премії миру
Цією премією зазвичай нагороджували видатних політиків і лідерів (президентів США Джиммі Картера і Барака Обаму, Леха Валенсу, Михайла Горбачова, лідера Палестини Ясіра Арафата, прем’єр-міністрів Ізраїлю Іцхака Рабина і Шимона Переса), суспільних діячів (іранську юристку Шірін Ебаді, важко поранену талібами афганку Малалу Юсуфзай або іракську єзидку Надю Мурад, захисницю прав жінок та викорінення работоргівлі), а також міжнародні організації або їхні проєкти (Євросоюз, Всесвітню продовольчу програмую ООН, Організацію із заборони хімічної зброї, «Лікарів без кордонів» тощо).
Часто у рішенні Нобелівського комітету можна побачити реакцію на поточні політичні події, на яких зосереджена увага світової думки. Цьогоріч серед потенційних кандидатів на Нобелівську премію миру була, серед інших, Світлана Тихановська, яка очолила громадянський протест проти режиму Олександра Лукашенка в Білорусі.
Вибір, що впав на двох менш відомих журналістів, може в цьому контексті здаватися дивним. Але, якщо ми ближче познайомимося з біографіями та досягненнями переможців і пов’яжемо їх із нелегкою ситуацією медіа та журналістів в усьому світі, то побачимо, що рішення Нобелівського комітету, схоже, несе важливе послання.
Марія Ресса
Перша з переможців — 58-річна журналістка Марія Ресса — керує розслідувальним сайтом Rappler. Вона також співпрацювала з іншими глобальними ЗМІ, наприклад, CNN. Її сайт — одне з небагатьох електронних медіа на Філіппінах із 106 млн мешканців, що намагається «слідкувати за руками» і зберігати критичне ставлення до президента Родріґо Дуерте.
Лідера країни, який керує нею з 2016 р., вважають одним із провідних політиків сучасної популістської течії. Попри обрання демократичним всенародним голосуванням, його правління дедалі більше набирає авторитарного характеру. Міжнародні організації, такі як Human Rights Watch, звинувачують його в порушенні прав людини й насильстві під прикриттям боротьби з наркоторговцями та ісламськими фундаменталістами. Унаслідок дій армії та спецслужб за період президентства Дуерте на Філіппінах уже загинуло кілька тисяч людей.
Він також увійшов у серйозний конфлікт із Католицькою Церквою, яка критикує стиль його правління. Більшість великих філіппінських медіа підтримує президента Дуерте, а слухняні йому підприємці намагаються перейняти контроль над більшістю популярних ЗМІ, а також соціальних медіа, часто засипаючи їх фейковими новинами, щоб посилити підтримку урядового табору.
Марія Ресса підкреслює, що в епоху неправдивої інформації, крайньої суспільної поляризації та перетворення журналістики на інструмент зв’язків із громадськістю для правителів, люди, які створюють медіа, мають залишатися вірними етичним засадам незалежної журналістики, інформуючи суспільство про дії влади та будуючи позитивні цінності публічних дебатів.
Дмитро Муратов
Дмитро Муратов, 60-річний російський журналіст, родом із Самари, і доля «Нової газети», якою він керував протягом 28 років, — символічний приклад становища незалежних ЗМІ в Росії. Після короткого періоду лібералізації в 1990-х роках, вони понад 20 років перебувають у дуже складній ситуації політичного та економічного тиску, що постійно зростає.
«Новая газета» — це сьогодні одне з небагатьох великих опозиційних медіа в Росії, де майже вся інтернет-сфера і традиційний ринок преси зосереджені на висвітленні табору президента Путіна. Російські незалежні медіа переслідувані не лише адміністративними та фінансовими методами, а й діями, пов’язаними з фізичним усуненням журналістів. Найвідомішим стало вбивство 15 років тому журналістки «Нової газети» Анни Політковської та кількох інших, пов’язаних із незалежними ЗМІ. Газета Муратова багато років висвітлює також злочини російської армії під час війни в Чечні.
Дмитро Муратов — третій після відомого дисидента Андрія Сахарова та останнього лідера СРСР Михайла Горбачова росіянин, який отримав Нобелівську премію миру. Після отримання нагороди він нагадав, що вона також належить убитим у Росії журналістам, які вже ніколи не зможуть публічно висловитися. Цікаво, що після оголошення рішення Нобелівського комітету Муратова привітав… речник Кремля.
Сигнал для світу
Важка ситуація вільних медіа й журналістів у багатьох диктаторських та авторитарних країнах — явище не нове для тих, хто цікавиться міжнародним життям. Тим не менш, варто звернути увагу, що глобальний вимір Нобелівської премії миру робить послання її лауреатів універсальним.
Цьогорічна Нобелівська премія — це сигнал, як для громадськості, так і для політичних лідерів, що сучасні медіа крім, як здається, дуже динамічного технічного розвитку, переживають серйозну кризу, можливо, найбільшу від початку їхнього існування.
Поляризація та племінні конфлікти в сучасних суспільствах роблять медіа здобиччю в постійних суспільних, політичних і світоглядних суперечках. Соціальні медіа та алгоритм інтернету сприяють явищу «інформаційних бульок», закритих на діалог і критику. Об’єктивні факти й знання — не в ціні, і мало хто бажає їх перевіряти. Важливі суб’єктивні переконання та прийняття чиєїсь сторони в конфлікті.
Пресу прибирають до рук політики, підприємці, що стоять за ними, та олігархи, перетворюючи їх на своєрідні агенції зв’язків із громадськістю, що служать промоції влади, видавців та власників і дискредитують їхніх конкурентів. У соцмережах починають дискутувати автоматичні боти. Занепадає освітня та суспільна роль медіа як постачальників достовірної інформації, провідників у складному світі та аніматорів позитивних суспільних установок.
У цьому вимірі без вільних і об’єктивних ЗМІ, в які, на жаль, вірить дедалі менше споживачів інформації, неможливі ані справжня демократія, ані справжній мир між людьми і народами.
Переклад CREDO за: Лукаш Кобешко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
