Поради

Хочете жити спокійно і щасливо? Вивчіть цю вправу

21 Жовтня 2021, 15:38 2716

До вдячності себе інколи потрібно примушувати. Я знаю, що кажу, якщо вже пишу цей текст через хвилину після того, як оса мене вкусила в око.

Скажений темп, у якому ми живемо, робить так, що ритм диктують нам далекосяжні цілі. До дій нас підганяють думки про майбутнє, а почуття щастя нам мають дати великі, переламні події, що мають настати. Ось тільки вони ніколи не настають. Не стають частиною сьогодення. Ми будемо щасливими, коли вже достатньо натрудимося: візьмемо шлюб, збудуємо дім, видамо книжку чи отримаємо підвищення на роботі — однак сьогодні ми все ще стоїмо в тамбурі.

Коли ми так женемося — а наше життя набагато сильніше нагадує уривок із програми Azja Express, аніж ексклюзивний рейс кораблем по Атлантиці, — то не зауважуємо того, що діється поміж стартом і метою.

Щоби навчити нас спокійного і радісного життя (вже тепер, а не у перспективі чергових 20 років), щораз більше мудреців дають поради «практикувати вдячність»… Однак як же це зробити, щоб інфантильно-лаконічне гасло перекувати на практику, яка насправді допоможе нам жити щасливіше?

 

Як впровадити вдячність у життя

Вам знадобляться папір і ручка, і ще — кілька вільних хвилин щодня. Вочевидь, ви не зобов’язані писати; просто думки, закріплені на папері, спроможні стати набагато виразнішими, ніж просто подумані й забуті.

У «практикуванні вдячності» йдеться головно про те, щоб зупинитися. Затриматися. Незалежно від того, що ви зараз робите, в яких клопотах перебуваєте, — просто сядьте, перестаньте бігти за черговою метою і погляньте на своє життя із ширшої перспективи. Візьміть зошит і почніть записувати те, що у вас доброго є зараз і за що ви можете подякувати.

На початку можна сподіватися внутрішнього опору. Також можуть виникнути не найліпші емоції у зв’язку з усім тим не надто приємним, що з вами останнім часом сталося. Я справді знаю, як це інколи складно. Пишу цей текст за пару годин після того як оса вжалила мене в око — і я вважаю, що цілком безпідставно, бо я не зробила нічого поганого ні їй ані її подругам. Можете вірити або ні, але біль після зустрічі повіка з жалом заслуговує на найгірші епітети на адресу цієї реальності, а записування позитивних моментів нагадує втішання глухого кантатою Баха.

Попри це, «щоденник вдячності» — це те, до чого інколи вартує примусити себе силоміць. Бо, по-перше: у недалекій перспективі він принесе геніальні результати; а по-друге — найтяжче це почати. Виглядає трохи як прибирання загидженого помешкання: на початку ніщо не обіцяє успіху, а мотивація приходить після того, як побачиш першу розчищену ділянку. І з кожною хвилиною стає щораз краще!

Записуємо все, що лиш спадає на думку, немає гірших чи кращих ідей. Усе важливе, все варте згадки. Не ставмо собі меж у шуканні приводів до вдячності. Це мало би бути метою такої вправи. Навіть найдурніші думки варто записати, бо вони потягнуть за собою наступні — й отак наш особистий брейн-штурм набере обертів, і ми навіть не помітимо, коли приводи до вдячності виливатимуться з нас самі.

 

Що перешкоджає у вдячності?

У цій вправі можна скакати від дрібного до загалу — і навпаки. Черговість і порядок не мають ані найменшого значення. Велику цінність має саме ця спонтанність: варто занотовувати кожну думку, перш ніж вона зникне. Ви можете собі дозволити інфантильність («я вдячна, що гарний пес дозволив мені сьогодні себе погладити») або пафос («я щаслива, що живу»). Єдине, чого робити не можна, — це оцінювати себе. Все, що ви хочете в цю мить записати, є добре і до чогось вас приведе.

Ставити під сумнів те, що ви пишете у «щоденнику вдячності» — це найбільший ворог вашої вдячності. Саме це не дозволяє вам на щодень жити добре з тим, що у вас є.

Люди з тенденцією до невдоволення життям дуже часто допускають до голосу свого внутрішнього критика, який підриває цінність кожної доброї думки.

«Мені добре? Але навіщо радіти, все ж скоро закінчиться».

«Мені добре? Але могло би бути й ліпше, отож радість означала би спочивання на лаврах».

У «щоденнику вдячності» нема місця на жодні «але» чи саркастичні зауваження в дужках. Ми записуємо те, що насправді та об’єктивно є добрим, і не даємо собі дозволу на суб’єктивні відхилення від теми.

А коли вже вдасться подолати опір, внутрішнього критика і переважання поганих емоцій, то ваші аркушики заповнюватимуться ледь не самі собою. Якщо ви присвятите цій вправі хоч би кілька вечорів, то в записах під кожною датою знайдете по кілька (чи навіть по кільканадцять) фактів, які свідчать про те, що ваше життя вже тут і тепер — цілком добре.

Це ще не те життя, до якого ви гаряче прагнете, і це теж правда (припустимо, ще нема так старанно шуканого чоловіка/дружини, рахунку з багатьма нуликами в банку чи ста тисяч фоловерів на Інстаграмі); однак факти говорять самі за себе: ви насправді багато чого маєте. Лобове зіткнення з такими даними може бути вражаючим. Імовірно, вам перехопить дихання і ви запитаєте самі себе: «А чим, власне кажучи, я на це заслужив?»

 

Вдячність. До чого це має провадити?

Вам не потрібно боятися, що внаслідок цієї вправи перестанете взагалі старатися ради своїх цілей. Навпаки: ви будете до них прагнути надалі — й навіть сильніше, бо відкриєте, скільки всілякого чудесного вам уже випало без особливих зусиль! Ви перестанете подумки гнатися за щастям, якого не маєте, і усвідомите, що місце в житті, яке ви маєте зараз, уже просто фантастичне. І хоч надалі ви будете прагнути посуватися в досягненні цілей, однак перспектива, що ви можете чогось не досягти, уже не буде руйнівною і гнітючою. Та й цілі можуть змінитися. Далеко не кожна мета в житті насправді варта того, щоб на неї це життя покласти.

Ви навчитеся належно цінувати отримуване й перестанете «виправляти» поточний момент у сподіванні, що наступна мить буде кращою. Ви перестанете пропускати дрібні нагоди до щастя, вичікуючи тільки тих, що великі.

Якщо ви досі боролися зі страхом за майбутнє і мали неабиякий талант до «катастрофізації», то тепер усвідомте, як небагато ваших страхів були обґрунтованими. Погляньте, як багато прірв, у які ви скакали, були викладені пуховими подушками.

Також ви побачите, як визволяє звичка дякувати замість просити. Бо коли людина просить, вона починає все ставити в залежність від виконання прохань, — а коли дякує, то починає вірити, що хай би що сталося, то буде щонайменше окей!

Переклад CREDO за: Кароліна Сарневич, Aleteia

 

Три молитви про щастя

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: