Чи можуть католики розмовляти зі своїми померлими близькими?

У діснеївському мультфільмі «Коко» головний герой випадково потрапляє до світу мертвих під час святкування традиційного мексиканського Дня мертвих. 

Там він дізнається, що померлі можуть відвідати своїх близьких у цей день тільки якщо доведуть, що їхнє фото є на родинній «офренді» — вівтарі з фотографіями близьких, барвистими прикрасами, улюбленими стравами та напоями покійних і пам’ятками, що нагадують про них.

Хоча цей досвід вигаданий, нерідко люди у скорботі відчувають те, що психологи називають «посмертним спілкуванням», коли їм здається, що вони бачать, чують голоси або навіть відчувають запахи своїх померлих близьких. Дослідження виявили, що ці переживання, які іноді називають «галюцинаціями втрати», можуть зцілювати та втішати людей, що сумують.

Але католикам варто діяти з обережністю під час «спілкування» з померлими, стверджують католицькі психологи. Вони повинні обґрунтувати його молитвою.

Дана Ніґаард — ліцензований психолог-консультант, що працює з групами людей, які переживають горе і консультує клієнтів, які пережили втрату. Вона стверджує: оскільки багато католиків неправильно розуміють, що відбувається з душами після смерті, варто бути обережними, якщо йдеться про розмови з померлими близькими.

«Коли вони розмовляють з близькою людиною — як вони це роблять? Якщо вони кажуть: “Гей, бабусю, я думаю, що ти на небі, з Богом. Я сподіваюся, що ти молитимешся за мене і наглядатимеш за мною”, це звучить добре — каже вона. — Але коли вони йдуть до екстрасенса чи медіума, це вже некромантія. Я вважаю, що це дуже важливе питання: як саме люди це роблять?».

Катехизм Католицької Церкви вчить, що потрібно відкинути всі форми ворожіння. До них належить також і «заклинання» мертвих. Натомість Церква заохочує молитися за померлих, називаючи це однією зі справ милосердя для душі.

Катехизм пише: «Від найраніших часів Церква вшановувала пам’ять померлих і молилась за них, приносячи за них зокрема Євхаристійну Жертву, щоб, очищені, вони могли дійти до блаженного бачення Бога. Церква також рекомендує давати милостиню, здійснювати відпусти і покутні діла заради померлих. Помагаймо їм і пам’ятаймо про них» (ККЦ, 1032).

«Молитва, молитва, і знову молитва» — каже Ніґаард, зазначаючи, що оскільки католики не знають, у якому стані перебувають душі їхніх близьких у мить смерті, важливо молитися за них після смерті, бо молитви допомагають душам у чистилищі швидше потрапити до раю». Вона стверджує, що часто заохочує католиків, які переживають втрату, просити про заступницькі молитви святих, канонізованих Церквою, бо це означає, що вони з упевністю перебувають з Богом на небесах.

«Наприклад, моя бабуся дуже шанувала святу Анну. Тому я звертаюся до святої Анни: “Чи не могла би ти подбати про мою дорогу прабабусю? Я молюся, щоб вона була з тобою на небесах”. Я також знала людей, які молилися: “Боже, я питаю Тебе: чи потрібно мені далі молитися за мого батька?”» — розповідає психолог, додаючи, що іноді, після періоду активної молитви, її клієнти відчувають глибокий спокій та впевненість у тому, що їхня близька людина на небі.

Читайте також: Як пережити втрату близької людини?

Доктор Кріс Стравіч — ліцензований консультант, шлюбний та сімейний терапевт, а також засновник і президент групи католицьких консультантів. Він каже, що крім молитви радить своїм клієнтам підготуватися до першого року горя, який може бути найважчим.

«Є багато “перших” подій, через які потрібно пройти: перше Різдво без нього або неї; перший день народження без їхньої присутності; перша річниця весілля тощо. Я раджу клієнтам готуватися до цього заздалегідь, бо очевидно, що це буде боляче і важко» — каже він.

Стравіч рекомендує клієнтам заздалегідь спланувати, як і з ким вони проведуть ці дні, і яким чином вони будуть згадувати своїх близьких. «Корисно оточити себе близькими, які розуміють вашу втрату, а також виділити трохи часу на те, щоби побути насамоті, у молитві і спогадах — радить психолог. — Це дуже важливі дні для того, щоб сходити на Месу, де ви зможете поєднатися з Христом і отримати розраду. Відвідування могили або інших пам’ятних місць також може мати велике значення, незалежно від того, зробите ви це самі чи за підтримки інших».

«Крім того, обов’язково розповідайте історії з минулого та говоріть про своїх померлих близьких — додає він. — Нам потрібно продовжувати збиратися разом, щоб пам’ятати про них у дусі любові та молитви. Це — бальзам для розбитих сердець».

Стравіч каже, що католики повинні пам’ятати, що смерть і горе — болісні речі, і що сам Ісус плакав після смерті свого друга Лазаря. 

«Ісус хоче бути з нами і розділяти наше горе — твердить він. — Це означає, що католики повинні бути чуйними до тих, хто сумує, і уникати доброзичливих, але некорисних коментарів, таких як: “Це була Божа воля”, “Настав їхній час піти”, “Вони зараз у кращому місці” або “На все є причина”. Набагато більше втіхи буде, якщо ви просто скажете: “Мені шкода”, тепло обіймете людину, розділите з нею сльози і будете поруч стільки, скільки потрібно». Психолог також зауважує, що повернутися після похорону разом із тими, хто сумує, і поговорити з ними про померлого — це ще один спосіб, у який католики можуть висловлювати співчуття.

І Ніґаард, і Стравіч кажуть, що клієнти зазвичай знаходять велику втіху у вченні Церкви про сопричастя святих та обіцянку вічного життя для всіх душ, поєднаних із Богом. 

«У Католицькій Церкві ми маємо містичне Тіло Христа. І ми знаємо, що душі оточують вівтар під час Причастя — каже Ніґаард. — Зазвичай це дає велике відчуття спокою. Ми містично пов’язані, і можемо просити про заступництво святих, що означає будь-яку душу, яка перебуває на небі з Богом».

У Посланні до євреїв апостол Павло говорить: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам» (Євр 12,1). 

Катехизм пише: «Очікуючи, коли Господь прийде у Своїй величі, у супроводі ангелів, і коли після знищення смерті все Йому буде підкорене, одні з Його учнів продовжують свою мандрівку на землі; інші, завершивши своє життя, ще юзі, очищуються; а ще інші у славі споглядають у повному світлі одного Бога у трьох Особах таким, яким Він є. Усіх нас різною мірою і різними способами єднає та сама любов до Бога і до ближнього, коли ми співаємо нашому Богові один і той самий гімн слави. Усі, що належать до Христа, мають Його Дух, становлять одну Церкву і творять одно ціле у Христі» (ККЦ, 954).

«Це вчення — велика розрада для тих, хто сумує — каже Стравіч. — У нас є не тільки надія возз’єднатися з нашими близькими після смерті, а й реальність таємничого зв’язку з ними навіть сьогодні. Незалежно від того, чи ми просимо за них, коли молимося за їхні душі, чи звертаємося до них з проханням про заступництво, у нас є відчуття досяжності одне одного».

«Зв’язок справжньої любові не руйнується зі смертю, а стає міцнішим. Церква визнає це в унікальний спосіб, коли ми святкуємо День спомину всіх померлих і згадуємо своїх покійних близьких. Всі ми об’єднані у Христі».

Переклад CREDO за: Catholic News Agency