Роздуми

Ввійти у теперішню мить

08 Грудня 2021, 13:16 479 о. д-р Ришард Федерчик

До Року св. Йосифа, завершення якого відзначаємо в сьогоднішню урочистість Непорочного Зачаття Діви Марії, пропонуємо вам роздуми о.Ришарда Федерчика — частини його книжки «Під опікою святого Йосифа».

 

 

Розділ VI. Ввійти у теперішню мить

 

«Марія перебула в Єлисавети місяців зо три; потім повернулася до дому свого» (Лк 1, 56).

Три місяці, близько ста днів — це час Її перебування поза Назаретом, далеко від рідного дому, далеко від Йосифа. Сто днів, які для нього були днями неспокою, страху за Неї; днями нетерпеливого очікування на Її повернення. Ми не знаємо, чи св. Йосиф мав якісь відомості про свою Наречену з Айн-Каріма; найімовірніше, ні. В ті часи комунікація була дуже утруднена, особливо на такі відстані (приблизно 150 км).

Тим більшим мав був бути його неспокій, його турбота; тим більш нетерпеливим мало бути його очікування. Йосиф, який очікує на повернення Марії… Йосиф, який очікує.

Як же близька нам ця його постава очікування, яке близьке нам це слово — «чекати»! Ми також очікуємо, ми також сумуємо за людиною, яка би нас зрозуміла, яка була би нам опорою у важкі хвилини.

Коли доймає хвороба — чекаємо на здоров’я. Коли оточення нема сил знести, коли навколо важкі люди — ми чекаємо на зміну середовища і нам здається, що якби ми були в цьому конкретному домі, якби з нами були ці конкретні люди, було би набагато краще, ми б не страждали так, як зараз страждаємо. Так багато є нашої туги, наших очікувань. Це таке близьке, таке рідне.

Йосиф, який очікує на повернення Марії. І ми постійно очікуємо покращення, зміни долі… «…Потім повернулася до дому свого», — каже Святе Писання.

Йосиф дочекався. Та, яку він кохав, знову була з ним. Спробуймо уявити цю зустріч після Її повернення з Айн-Каріма. Спробуймо очима душі побачити велику радість св. Йосифа, коли він здалеку бачив Марію, яка надходила. Радість, яка безсумнівно перемінилася в шок… адже Вона була на третьому місяці вагітності! Він нічого про це не знав. Адже Бог увійшов у його життя без його відома, без його згоди. Йосиф завмер, коли перед ним стала Пресвята Діва, коли побачив, у якому Вона стані. Може, у ці сто днів туги, очікування він часто думав про саме цю мить, коли Марія знову стане перед ним. Чи він міг тоді припустити, що отримає такий удар? Чи міг припустити, що так страшно розчарується в Тій, якій безмежно довіряв, заради якої склав героїчний обіт целібату, в якій бачив присутність Бога?

Йосиф стояв, нічого не розуміючи, зневірений, розчарований. Чи нам чужа ця його постава, ця його теперішня ситуація? Повернімося пам’яттю в минуле. Скільки ж людей, яким ми довіряли, від кого сподівалися розуміння, опори, — нас розчарували, а може, навіть і зрадили? Ми очікували полегшення тілесних страждань, зміни середовища, оточення. І коли прийшло здоров’я тіла — почалися інші страждання, можливо, ще гірші від попередніх, може, страждання духа. Ми отримали нових людей, нове середовище — і, можливо, воно стало ще гіршим від попереднього. Ми очікували на покращення долі, а прийшло її погіршення. Ситуації, які ми колись вважали нестерпними, в цих нових, гірших умовах уже виглядали як цілком нормальні й майже добрі.

Йосиф, який страждає, побачивши Марію, що повернулася… Чи можемо сумніватися, що цей його біль у сто разів більший, ніж біль туги й очікування? Можливо, і ми сьогодні постійно себе обманюємо, думаючи, що майбутнє буде кращим, що зміна ситуації полегшить нашу долю. А може, ми живемо, постійно вдивляючись у міраж щасливого майбутнього, відірвані від теперішнього, від миті, яку переживаємо тепер? Якщо це так, то це наша велика помилка, яка у перспективі вічності може виявитися помилкою трагічною.

Минуле і майбутнє не належить мені; і те, і друге належить Богу. Мені належить тільки той невеликий уламок часу, ті декілька секунд, які я можу назвати «тепер». Тільки це одне «тепер» належить мені, і в цьому «тепер» я повинен упоратися з самим собою, з тим, що мене оточує, що турбує, що болить. У цьому «тепер», у цю мить відбувається моє спасіння — чи моя згуба, мій ривок до Бога — або звернення до себе самого, зрада Бога. Сам сатана відриває нас від теперішнього моменту і постійно годує нашу уяву образами минулого або майбутнього, і постійно каже нам відкладати боротьбу зі злом на потім, на завтра, каже чекати на зміну умов, оточення… Він наказує нам плакати над гріхами нашого минулого тільки для того, шоб затулити цим зло, яке ми чинимо тепер. Годує нас радістю з добра, яке ми нібито маємо здійснити в майбутньому, лише для того, щоб ми його не здійснили вже тепер.

Якщо тепер я не почну боротися зі злом, якщо тепер не почну чинити добро, то не почну його робити ніколи. Диявол про це знає, і тому за всяку ціну відриває мене від поточного моменту, від цього «тут і тепер», яке вирішує мою вічність. Не можна обманювати себе, що боротьба зі злом забезпечить моє майбутнє, нових людей, нове середовище, нові умови. Це тільки ще одна зухвала брехня диявола.

Майбутнє належить Богу, це Він мені його дає; а оскільки Він мене любить, то прагне мого освячення. І, безсумнівно, дає мені нагоду до жертви, до страждання. В цьому я можу бути впевненим. І можу бути впевненим також у тому, що як не зумію — або не захочу — перемагати зло «тепер», охоче приймати страждання «тепер», то не зумію цього зробити і в майбутньому. Майбутнє тут нічого не змінить. Байдуже, де і з ким я буду: я завжди буду страждати.

Бо, як ми вже сказали, біль і сльози, сльози і біль, страждання, проминання — це нитка, яку вплітає в пасмо нашого життя сам Бог, вплітає задля нашого добра.

Йосиф чекав на повернення Марії, страждав, очікував, тужив. І, може, йому здавалося, що коли Вона повернеться, його серце буде спокійне.

Повернулась…

Йосиф дочекався цього очікуваного майбутнього, і майбутнє принесло йому в дар біль, про який він не міг навіть подумати. Його Наречена була вагітна! Він знав, що не від нього. На нього чекала нова страшна внутрішня боротьба, нове страждання. І коли ми дивимося на його життя і на життя Марії, то може здаватися, що сам Бог запланував це страждання, приготував його.

Якби Марія від моменту Благовіщення була постійно в Назареті, ситуація була би яснішою. Назарет — невелике містечко, де люди все знають одні про одних. Подружня зрада не могла б уникнути уваги середовища; також і чиюсь невинність раніше чи пізніше зазвичай помітили б.

Якби Марія була весь час у Назареті, Йосифу легше було би повірити в Її невинність. Але сталося інакше. Відразу після Благовіщення Вона пішла в Айн-Карім; більше того, пішла одна і, правдоподібно, хотіла йти одна. Якби Йосиф Її супроводив, йому легше було би повірити, що Вона невинна.

 

Можемо зауважити, в яку страшну цілість укладаються факти.

Марія хоче іти в Айн-Карім, говорячи, що хоче допомогти родичці, але в очах Йосифа ця подорож не була необхідною, Єлисаветі допомогли б інші люди. В його очах мета цієї подорожі була не зовсім ясна. Ще гірше, Марія хоче іти одна, без товариства. І врешті йде одна… І через три місяці повертається вагітною! Отже, зрада. Здається, що всі факти очевидні й це підтверджують! Судячи по-людськи, Йосифові нічого не залишається, як звинуватити Марію в зраді. Судячи по-людськи, оскарження цілковито обґрунтоване.

Чи може бути більший доказ, аніж дитина? Ніж Її рішення піти одній в Айн-Карім без чіткої, обґрунтованої причини? Якби Йосиф звинуватив Марію у зраді, це було би тим більше зрозумілим, бо він почувався не лише зрадженим, обманутим, але й висміяним. Адже перед укладенням подружжя Марія поставила умову: життя у чистоті. Йосиф зважився на надзвичайну жертву, прийняв Її обіт, переніс його на себе. І тепер — зрада!

Чи можна було би дивуватися, якби Йосиф у цій ситуації звинуватив Її в порушенні подружньої вірності? Адже про те, що Вона його зрадила, свідчили факти…

Якби св. Йосиф був таким, як ми, він би напевно звернувся до минулого: на адресу Марії посипалися б суворі слова, він би дорікав своєю довірою, якою Її обдарував, жертвами, які склав заради Неї. Дивлячись у минуле (як нам це часто трапляється), св. Йосиф міг би розплакатися над собою, над своїм нещастям. А коли би вже виплакався над собою, сягнув би до майбутнього… Я Тобі покажу! Нехай усі про це довідаються! Як ми звикли, поніс би свою кривду між людей. Він повідомив би світ про зраду дружини!.. Яке це щастя, що св. Йосиф не був такий, як ми; яке це щастя, що Бог уже раніше приготував його до цієї миті!

Ми знаємо, що св. Йосиф не звинуватив Марію у зраді. Він був змушений вступити у те своє «тепер», коли перед ним стала вагітна Марія. Якби він повернувся думкою в минуле, його би залила гіркота зазнаної кривди. Якби він поглянув у майбутнє, його би вжахнула картина сорому і принижень, що на нього чекали. Напевно, в нього з’явилось би прагнення якоїсь помсти, покарання невірної дружини. Усе це затемнило б його пізнання, затемнило б образ Бога, а на перший план висунулося б його «я». Це розв’язало би його уста, наказало би кричати про кривду, про зраду. Але Йосиф вступив у теперішню мить, у це його «тепер». Він відірвався від минулого і майбутнього. І мовчав.

Завжди, як тільки людина входить у своє «тепер», вона починає молитися. Ми можемо сказати, що молитва є входженням у час, що триває, у це наше «тепер». А входження в це «тепер» є молитвою. Бог дає себе в цьому «тепер». Не в минулому, не в майбутньому, але саме «тепер». Бог дає себе в кожній конкретній миті, яку ми проживаємо. Що більше людина «включиться» в цю мить, то ближча вона до Бога, ближча стає Йому її людська злиденність. Людина стає ближчою до Правди. І стає схильною більше змінити себе, ніж інших. Починає помічати своє зло. Наскільки людина застрягне в майбутньому — настільки не знає ні себе, ні оточення. Така людина нездатна побачити правду. Вона бачить зло лише навколо себе, але не в собі. Їй важко, але їй здається, що причиною такого стану речей є зло навколо, в інших людях. Тому, щоб покращити свою долю, вона намагається змінити оточення, змінити людей. Вона намагається схиляти оточення до себе. І їй завжди погано, вона завжди нещаслива — байдуже, де і з ким вона би була; байдуже, яку функцію виконувала б. Бо причина її страждання — в ній; зло є в ній самій. Але вона цього не бачить. Їй здається, що це оточення погане; тому вона тікає від нього, шукає іншого. Однак неможливо втекти від себе. Неможливо втекти від зла, яке є в мені.

Щоб ситуація могла змінитися на краще, треба увійти в себе, треба увійти в це своє «тепер». Треба бути сліпим і глухим на диявольські підшіптування, щоб не тривати у споминах і щоб не живитися «чудовим» майбутнім. Потрібно міцно триматися думкою і серцем цього мого «тепер», у якому до мене приходить Бог. Бо тільки воно є моїм, і тільки воно, свідомо використане, наближає мене до Бога.

Якщо я буду слухати диявола, якщо постійно марнуватиму ці мої теперішні миті, триваючи в минулому чи майбутньому, то мені завжди і скрізь буде погано. Я буду бачити зло скрізь, тільки не в собі. Я буду постійно хотіти змінювати світ і людей. Дуже багато людей мені не пасуватимуть, я любитиму людей, які від мене далеко. Більше того, навіть Богом я не завжди буду задоволений! Свята Фаустина пише про такий характерний випадок:

«Одного дня прийшла до мене певна сестра і просила мене про молитву, і каже мені, що вже не може витримати, щоб далі так було. Сестро, помоліться. Я відповіла, що добре, і почала новенну до Божого Милосердя. Я пізнала, що Бог дасть їй цю благодать, але вона, коли її отримає, знову буде незадоволена. Однак я молилася далі, оскільки вона мене просила. Наступного дня приходить та сама сестра. Коли почалася розмова знову про те саме, я їй сказала: ви знаєте, що ми не повинні в молитві змушувати Бога, щоби дав нам те, чого ми хочемо, але скоріше піддаватися Його святій волі. Але їй здавалося, що те, про що вона просить, є необхідним. Під кінець новенни приходить знову ця сестра і каже мені: ох, сестро, дав мені Господь цю благодать, але тепер я думаю інакше. Сестро, помоліться, щоб знову було якось інакше. Я відповіла їй: так, я буду молитися, щоб для вас здійснилася Божа воля, а не те, чого ви хочете».

Очевидно, що та сестра не вміла ввійти у теперішню мить, у те її «тепер». Вона не бачила зла в собі. Жила минулим і майбутнім. Вона хотіла схиляти до себе людей навколо, а також Христа! Вона була незадоволена людьми — і тим, що Христос їй дав. Вона сама не знала, чого хоче. Чи мені таке не трапляється? Мабуть, так…

Святий Йосифе! В таку важку хвилину ти умів увійти в себе, у твоє «тепер». Ти умів відірватися і від минулого, і від майбутнього. І, всупереч очевидним фактам, ти не звинуватив свою Наречену у зраді, бо через те, що ти ввійшов у своє «тепер», ти став ближче до Творця, став ближче до правди.

Будь покровителем мого входження в моє «тепер».

Будь покровителем мого відривання себе від минулого і майбутнього.

Дай мені зрозуміти, що Бог дає мені себе «тепер», що моє спасіння відбувається «тепер». Вчини, щоб я не піддавався спокусам сатани, щоб я не перебував душею деінде поза цією конкретною миттю, в якій я живу.

Святий Йосифе, я так хотів би, за твоїм прикладом, постійно вступати в моє «тепер» і зустрічати в ньому Бога! Я так хотів би розуміти, що минуле є лише для того, щоб я захоплювався чудесами Божої благодаті в мені й навколо мене. А майбутнє — щоб я їх очікував.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит червень-грудень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
94615грн
63897грн
Потрібно зібрати
158512грн
Залишилося
5днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

св. Йосиф

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: