Вчини себе святим

До Року св. Йосифа пропонуємо вам роздуми о.Ришарда Федерчика — частини його книжки «Під опікою святого Йосифа».

• Розділ І: Бог входить у життя святого Йосифа
• Розділ ІІ: Прийняття св. Йосифом обіту целібату
• Розділ ІІІ:  Жертва святого Йосифа

Розділ IV: Вчини себе святим

Дійсність, яка нас оточує, – це світ духа і матерії. Це про нього, про чудовий світ сотворених речей, як духовних, так і матеріальних, Бог сказав, що він дуже добрий. «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут 1, 31).

Бог – це найвище добро, Він пізнає себе і любить себе як найбільше добро – так говрить богослів’я. якщо Бог на початку створіння назвав добрими, дуже добрими речі, які створив, то вони дійсно були тоді тісно з’єднані з Ним, були скеровані на Нього, про Нього говорили, проголошували Його славу. Дуже добрим був створений Богом світ видимий і невидимий. Між Богом і світом була повна гармонія, Бог його любив і світ відповідав Богу любов’ю на любов. 

Першим страшним скреготом в цій гармонії, першим проявом ненависті до любові Бога був крик ангела, який збунтувався: Не буду служити! Він відвернувся від Бога, відламався від ряду створінь, які говорили про Бога, проголошували Його славу; він розвернувся до себе самого, сам запрагнув бути Богом – став ненавистю, уособленням зла, сатаною. 

На жаль, слідом за бунтівним ангелом попрямувала людина, дуже легко повірила обіцянкам сатани – будете, як боги: «Відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бут 3, 5). Через гріх і людина відламалася від створінь, які говорили про Бога, проголошували Його славу і людина звернулася до себе самої. Через цей бунт проти Бога в людини затемнилося пізнання, ослабла воля. Внаслідок цього людині важко помітити в створіннях Бога, Його відображення. Через гріх людина хотіла і хоче поставити себе на місце Бога і тому світ створінь і себе трактує як свою власність, яка має проголошувати її славу, говорити про неї, а не про Бога. В своїх серцях, отруєних гріхом, цілковито перевертаємо той перший порядок, установлений Творцем. 

Бог створив світ, щоб він говорив про Нього, щоб співав Йому безустанну пісню хвали. Людина, перебуваючи в гріху, створений світ відносить до себе, не вміє помітити в створінні Бога, серцем прикипає до створіння, Бога втрачає з поля зору, забуває про Нього. Моральне богослів’я визначає гріх як відвернення від Бога, а звернення до створіння. 

Ми народжуємося, проіржавлені гріхом, приходимо на світ, звернені до створіння, з серцем, яке прикипіло до нас самих, відвернулося від Бога. Це тому ми не вміємо крізь створіння помітити їхнього Творця. Нам загрожує те ж саме, що збунтованому ангелу: що навіки залишимося задивленими в себе, залишимося закоханими в себе, повернутими до Бога спиною. 

Але на відміну від сатани, ми ще маємо шанс. Якщо захочемо, можемо знову стати в ряд створінь, які говорять про Бога, прославляють Його Ім’я. Цей шанс – це наше сіре, звичайне життя тут, на землі. Даний нам час від народження до смерті за Божим планом має бути часом переміни серця. Маємо тут, спираючись на Божу благодать, відриватися від створінь, від себе, звертатися до Бога. Маємо знову відновлювати в наших серцях властиву ієрархію цінностей: спочатку Бог, а потім створіння. Ми повинні на ново відносити себе і все, що існує, до Бога. І тут торкаємося проблеми, яку ми поставили в попередньому розділі: склади Мені свого єдиного сина в жертву – зажадав Бог від Авраама.

Відмовся від своїх подружніх прав, склади Мені в жертву своє прагнення бути батьком Сина-Месії – зажадав Бог від Йосифа. Пожертвуй Мені себе, все, чим ти є і все, що маєш – вимагає Бог від кожного з нас. Торкаємося жертви.

Жертва на латинській мові: sacrificium. Це слово утворене зі слів: sacrum facere – вчинити святим. Пожертвувати – це значить вчинити святим, тобто повернути створінню властиву ієрархію цінностей, поставити створіння за Богом, а Бога на першому місці. Пожертвувати – це вчинити святим. Якщо у вимаганнях Бога слово «жертва» замінимо словами «вчини святим», то отримаємо наступне їх звучання: 

До Авраама Бог сказав так: Вчини святим свого єдиного сина, або ще правильніше: вчини святою свою батьківську любов до нього. Постав Мене вище своєї любові.

До Йосифа: вчини святим своє прагнення бути батьком Сина-Месії. Постав Мене вище цього прагнення.

І до мене: вчини святим себе, все, чим ти є і що маєш! Постав Мене понад усім, жертвуй і вчини святим, відірвись від усього, що не є Мною і віднеси себе і усе навколо до Мене – волає Бог. 

Бути святим, бути спасенним – це відірватися від себе, від створінь і прикипіти цілою своєю істотою до Бога. Бути святим – це в своєму серці за допомогою Божої благодаті повернути початковий порядок речей, який Бог установив, створюючи світ. Я повинен бути святим. Таку мету Бог ставить переді мною, таку саму мету поставив перед Авраамом, перед Йосифом. Бог здійснив свою обітницю, дав Аврааму сина в похилому віці. Але Бог прагнув дати Авраамові насамперед себе. Його син Ісаак мав бути лише знаком, через який передавалася любов і доброта Бога, мав послужити Авраамові ще однією нагодою відірватися від світу створінь і ще більше приєднатися до Бога. Але Бог знав, що для Авраама, людини, пошкодженої гріхом, цей дар сина міг бути причиною згуби. Авраам міг так полюбити сина, так прикипіти серцем до цього створіння, що міг забути про Творця. Ісаак, син Божої обітниці, міг стати причиною відходу Авраама від Бога, хоча б часткового, але відходу. Чи Бог, найкращий Батько, міг це допустити? Вимагання Бога: склади свого єдиного Бога в жертву, – було рятуванням Авраама, було його шансом відірватися від світу створінь і ще більше приєднатися до Бога. Іншими словами: тим вимаганням Бог через Ісаака давав Авраамові себе, освячував його.

Ми вже згадали про боротьбу Авраама з собою, зі своєю батьківською любов’ю. Проте в цій боротьбі Авраам не був сам, з ним був Бог, який підтримував його своєю благодаттю, давав йому силу щоб витривати, перемогти страждання. Страждання, які повинні були бути і мусять бути скрізь там, де людина вбиває свою грішну прив’язаність до створінь і намагається піднести своє серце до Бога. В нашій грішній природі ми прив’язані до створінь. Відриваючись від створінь, ми завдаємо собі біль. Страждання і біль є тільки звичайними наслідками жертви, щоб вчинити себе святим, тобто звернутися до Бога, відриваючись від створінь.

Авраам свою битву виграв, наважившись принести в жертву сина. Коли він підняв ніж, щоб довершити назовні те, що відбулося в його нутрі, а Бог його стримав, це вже було непотрібне, уже не мало значення.

Жертва завжди має чисто внутрішній характер, так само, як чисто внутрішній характер має гріх. Через гріх ми не змінюємо порядок речей цього світу. Хоча ми звертаємося до створінь, хоч відвертаємося до Бога спиною, у світі, в космосі, у світі видимому і невидимому залишається той самий порядок, який був на початку створіння. Зміна відбувається тільки в нас, в нашому серці, це тільки в ньому відбувається заміна цінностей. Це тільки в ньому те, що менш важливе, стає перед тим, що найважливіше, створіння стає перед Богом. У світі Бог надалі є на своєму місці. Гріх не нищить морального права і законів природи, гріх нищить нас. Жертва, віднесення створіння до Бога, повинна виправити моє серце, має вчинити мене святим.

Це тому Авраам не мусив вбивати сина; вистачило, що вбив у своєму серці невластиву прив’язаність до нього, вистачило, що Бога поставив понад Ісааком, що у своєму серці поставив Творця понад створінням. Це було найважливішим, бо такою є мета і сенс кожної жертви. Також жертви Йосифа.

Бог його вибрав у своїх предвічних планах до завдання незвичайного, несамовитого. Він мав стати Опікуном, Вихователем Месії, на якого чекали тисячі років, мав носити на руках Божого Сина, мав опікуватися Його Пресвятою Матір’ю. В його житті повинно було здійснитися те, про що мріяли, за чим тужили мільйони ізраїльтян, він мав стати названим батьком Месії. Йосиф був тільки людиною, людиною, як Авраам, як ми, так само пошкоджений гріхом, як ми, з природою, яка прикипіла до створінь.

Перш, ніж Бог міг довірити Йосифу цю надзвичайну роль Опікуна Божого Сина та Його Матері, Він повинен був приготувати його до цієї місії. Йосифу загрожувало те ж саме, що усім людям: прилипнути в серці до створіння, а через це образ Бога стає розмитим, невиразним, затемненим. Це тому Бог, перш ніж зробив його Опікуном Ісуса, наказав йому зректися прагнення бути батьком сина–Месії, перш, ніж обдарував його цією гідністю, наказав йому відірватися від неї. Перш, ніж впровадив його в свій план спасіння людини, Бог мусів спочатку очистити його серце від земних прив’язань, цілковито з’єднати це серце з собою. Це тому Бог провів Йосифа через це важке випробування. Це тому наказав йому пережити цю страшну боротьбу відмови від того, що він любив, чого прагнув, про що мріяв. Бог це чинив для його добра, очищав його, підносив до себе. Чи Йосиф це розумів? Ми не знаємо цього, знаємо, що він дав себе очистити, дав Богу провадити себе. Він склав з себе жертву, з усього, чим був, що мав. Завдяки цьому Бог вчинив його досконалим, святим.

Ось я і навколо мене чудовий, прекрасний світ духа і матерії. На жаль, це моє «я» і той світ закриває від мене Бога, відгороджує від Нього. Це провина гріха, моєї грішної натури, яка наказує мені прикипіти до створінь, бачити в них ціль саму в собі. Це мені унеможливлює побачити крізь створіння Бога. Це тому Бог вимагає від мене, щоб я перемагав свою природу, це тому всією своєю внутрішньою силою я маю відриватися від всього, що створене і направляти на Бога. Я повинен це робити не тому, що гордую світом, не тому, що він поганий, але тому, що немає іншої дороги.

Тільки тоді, коли звільню своє серце від прив’язання до всього, що не є Богом, зможу прикипіти до Бога і бачити створений світ у правильних пропорціях, трактувати його у відповідній ієрархії цінностей. Тільки тоді створіння зможуть говорити мені про їхнього Творця, про Бога.

Господи, чому і мене піддаєш таким незвичайним випробуванням? Чому раниш моє серце? Чому наказуєш позбуватися того, що люблю? Так ми запитали в попередньому розділі.

Тепер уже мабуть знаю, чому…

Якщо хочу спастися, якщо хочу так, як Авраам і Йосиф належати до Бога, то я повинен відриватися від усього, що любить моя грішна натура, від усього, що не є Богом.

Бог буде настільки в моєму серці, наскільки я звільню його від земних прив’язаностей. Я повинен себе і усе навколо постійно відносити до Бога, постійно робити з цього жертву, постійно чинити це святим.

Святий Йосифе! Покровителю тих, хто бореться з грішною натурою, Покровителю тих, хто перемагає свої земні прив’язаності, молись за нас!