У неділю Святого Сімейства CREDO пропонує повний текст різдвяних роздумів, якими з нами поділився єпископ-емерит Харківсько-Запорізької дієцезії Мар’ян Бучек.
Ми святкуємо Різдво Христове. Воно нагадує нам, що всі ми — люди, так як людиною був і є Ісус Христос. Він прийшов на землю як людина — як дитина — у сім’ї Йосифа і Марії. Хоча Йосиф не був Його фізичним батьком, він тільки усиновив Ісуса Христа, став обручником Пресвятої Діви Марії. Але він став, можна сказати, «стовідсотковим батьком» у цій родині, у Святому Сімействі.
Ісус Христос, як людина, показав, як треба жити на землі. Він був у радощах, був у труднощах, страждав — як і ми страждаємо. Ми призвичаїлися до того, що свята Різдва Христового це тільки радість, вертеп, колядки, Святвечір у сімейному колі, сюрпризи, подарунки і так далі. Все це правда! Але також Він показав, що тяжкі умови життя будуть у нашому житті так само, як було в Його дитинстві. Знаємо, скільки зусиль доклав святий Йосиф, щоб урятувати Дитя від Ірода. Потім — Його виховання, Його вчення. Як Ісус навчав. Навіть апостоли Його не розуміли! І Він дає нам приклад, нам — християнам, католикам, православним, чи протестантам, — що також у нашому житті є різні труднощі.
Колись, кілька років тому, ми казали: а, які там труднощі! А тепер маємо війну на Сході. Скільки наших земляків там загинуло? Та і в противників наших, агресорів, скільки є інвалідів, скільки знищили майна… Ціла Україна страждає. І треба якось це пережити. Але як? — просити Дитятко Ісуса, яке прийшло на землю, щоби нам допомагало.
Маємо пандемію, всесвітню епідемію ковід-19. Знову ж таки, люди думали: будемо собі спокійно жити, хтось там чи там помре, та й по всьому. Але є вже забагато прикладів, коли і молоді люди, і старші помирають від ковіду, бо пандемія прийшла і не відходить від нас. Медицина, наука роблять що можуть, щоб виробити вакцини… Але треба нам зберегти спокій, радість життя з Христом. Треба дотримуватися санітарних вимог, про це нам і по храмах нагадують. Але, окрім цього, потрібно пам’ятати, що ми, як люди, живучи тут, на землі, вічно жити не будемо. Колись таки настане той час, коли Господь скаже: Мій слуго (чи слугине), прийди до Мене. І для віруючої людини це буде радість зустрічі з нашим Господом Богом, який на нас чекає. Невіруючі люди ж мають проблему — що тепер буде? Ось прийшла хвороба, така, що ми знаємо, що вона від нас не відступить, — ну і що далі?
Віруюча людина радіє! Бо Христос прийшов як дитина, відкупив нас на хресті своїми стражданнями, воскрес, живе в Церкві і показує нам дорогу, як нам у цій Церкві жити, а потім прийти з Ним на радісну зустріч, коли Він скаже «прийди до Мене». Чи це буде, як матимеш 50, 60, 100 років, чи — не раз — менше, але це завжди буде зустріч із Добрим Богом.
Така це для нас наука: Господь, Боже Провидіння, Церква нам допомагають, через різні періоди життя, такі як Адвент, потім будуть інші частини радісного життя, потім буде страждання у Великому Пості, пасхальні свята — велика радість Воскресіння, — і людина віруюча весь час вдоволена. Вона не має тривог і трагедій. Тому ми маємо дякувати Господу Богу за Дитятко Ісуса.
А, дякуючи Богові за Його народження, маємо пам’ятати, що у ХХІ столітті бачимо велику атаку на саме життя. Немовби всі хочуть всіх убити. Зачаті діти непотрібні. Як це — діти непотрібні? Як ми будемо жити, якщо діти непотрібні? Які нові покоління після нас прийдуть? Має бути нове життя, і його треба шанувати, і допомагати батькам, щоб не боялися народжувати дітей. Бо діти — це радість: насамперед — сім’ї, в якій вони живуть, а також суспільства, держави, Церкви. Треба дякувати Богові й Церкві, яка дає нам нагоду радісно прожити свята Різдва Христового!
фінансово.
Щиро дякуємо!
