Ми ніколи не зустрінемося з дитинством

Ми ніколи не зустрінемося. Ніколи. Ми і наше Дитинство.

Або ми діти, і нам не дано зрозуміти масштаби, безмір і ніжність цієї країни.

Або ми дорослі і вже не можемо туди потрапити.

Ми можемо ходити кола і довкола Дитинства, намарне встромляючи носи у щілясті паркани.

Коли ми маленькі і пузаті чоловічки, ми спимо, сопимо і перевертаємося — беркиць! — у ліжечках, на траві чи в пісочниці, не усвідомлюючи, який Крок щогодини і щодня робить людство в нашій особі.

Ми не усвідомлюємо величі життя й існування в ньому наших прадідів, і навіть батьків. Ми просто весело живемо, не цінуючи і не підраховуючи. Висипаємо з пасочки пісочок і розкидаємося днями. Їх багато. Їх ціла вічність.

А потім ми, постарілі, отяжілі й досвідчені, згадуємо жуків і малину, санки і мультики, класики і новорічні ранки, зайчиків і ляльку, книжечку-розкладайку, — але згадуємо ЗОВНІ.

Нас ніхто не впустить туди, навіть якщо ми посіли трон і склали з крижаних уламків слово «щастя».

Ми можемо трішки побродити по пам’яті. Сказати: «Так, я пам’ятаю цю ляльку». Але ми будемо дивитися на ляльку «по Канту», бачачи внутрішнім оком і ляльку, і своє ставлення до неї.

Немає тієї ляльки, немає того зайчика, нема мультиків. Ми згадуємо, і наші спогади змішані з сьогоднішньою втомою, скепсисом та усвідомленням того, що лялька була дешевою і подертою. Ми неспроможні переглянути ТОЙ мультик. Навіть якщо він є в інтернеті і ніде не зник як такий. Але ми не можемо побачити його очима п’ятирічки. У наших очах кожне п’ять помножене на десять. А в цих десяти — багато чого. Ви самі розумієте, чого…

І що ж робити?

Згадувати чи ні?

Чи згадувати з погрішністю з таблиць Брадіса?

Я не знаю.

Я знаю, що доросла людина все одно побачить капелюх, а не змію, що проковтнула слона…

А ще вона запитає, скільки отримує людина, з чиєї голови цього капелюха зняли.

Вона не подумає, скільки слонів може вміститися всередині найбільшої у світі змії.

Дорослій людині ніколи. Вона далеко відбігла від Дитинства. Вона бачила слона в зоопарку і прочитала, скільки моркви за день він з’їдає.

Ось щойно вчора прочитала…

А Дитинство залишається краєм, який можна тільки споглядати, бо навіть уві сні ми вже давно дорослі.

Марина Юшкевич,
1971 р.н., магістр соціальної роботи, Беер-шева, Ізраїль

Переклад CREDO з дозволу автора