Милостиня у безготівкову епоху: як допомогти безпритульним?

Коли я сиджу за комп’ютером або спілкуюся з мамою за допомогою смартфона, я відчуваю вдячність за все, що мені дозволяють сучасні технології.

Але технологічний прогрес робить ще вразливішими бідних людей, які живуть на вулиці.

Я живу у Парижі, і тут, як і в інших мегаполісах, дуже багато безпритульних, які сидять на розі вулиць, ховаються у метро і лежать на лавках у парку. Протягом останніх років їхня кількість зросла, і, з огляду на політичну та економічну невизначеність, можна сказати, що їхнє тяжке становище навряд чи покращиться найближчим часом.

Це жахлива ситуація, і я, як багато інших людей, завжди намагаюся допомогти їм чим можу. Зазвичай я даю їм кілька євро, квиток на метро, щоб вони могли пересуватися містом, або купую трохи їжі.

Але нещодавно я помітила: коли я витягаю гаманця, щоб дати безпритульному пару купюр, у мене їх немає. Оскільки безготівкові платежі значно спрощують фінансові операції, я не маю потреби у готівці.

І самою лише готівкою проблема не обмежується.

Нещодавно уряд країни вирішив відмовитися від старих квитків на метро, якими я користувалася протягом 20 років. Я більше не зможу користуватися одноразовими квитками, натомість мені потрібен буде комп’ютеризований проїзний квиток, оформлений на моє ім’я. Тому я більше не зможу дати бездомній людині квиток на громадський транспорт.

Бездомний чоловік біля мого будинку сказав мені, що зараз він перебуває у відчаї, більшому, ніж будь-коли. Він отримує дуже мало пожертв і квитків на транспорт, і подальші технологічні зміни постійно впливають на те, що йому дають перехожі.

У Франції працівники середніх і великих компаній отримували ваучери на обід — маленькі паперові книжечки з ваучерами, які можна було  відірвати й обміняти на обід у пекарні або кафе. Часто люди жертвували їх бездомним, щоб ті могли поїсти. Тепер ці книжечки замінили своєрідними персоналізованими кредитними картками.

Очевидно, що ніхто не думав про інтереси безпритульних, ухвалюючи ці рішення. Тому ми повинні і надалі докладати зусиль, щоб допомагати їм. 

Я намагаюся виробити у себе звичку кожні пару тижнів знімати з картки готівку, щоб продовжувати допомагати людям у потребі, яких зустрічаю на своєму шляху. Але у мене дуже погана пам’ять на такі речі. Тому я вигадала для себе «підказку», яка трохи нагадує божественне втручання: щотижня після Меси я знімаю готівку у банкоматі біля моєї парафії. Наразі це здається мені найкращим способом підтримувати безпритульних, яким так потрібна допомога.

Переклад CREDO за: Керіт Ґардінер, Aleteia